Поширеність ожиріння зростає в усьому світі та становить одну з основних глобальних проблем охорони здоров’я. Більшість людей з ожирінням першочергово звертаються до лікарів первинної медичної допомоги. Проте встановлення діагнозу та ведення таких пацієнтів часто покладається на інших фахівців галузі охорони здоров’я – лікарів-ендокринологів, дієтологів, гастроентерологів тощо. Через дефіцит, а часто й недоступність високоспеціалізованої медичної допомоги, більшість пацієнтів з ожирінням не мають встановленого діагнозу та не отримують раціональної терапії. Попри зростання поширеності ожиріння та його зв’язок з іншими супутніми захворюваннями, частка лікарів, які діагностують і лікують ожиріння, залишається низькою. Мета дослідження: визначення викликів та прогалин у роботі сімейних лікарів у лікуванні ожиріння, аналіз потреб і можливостей вдосконалення. Матеріали та методи. У межах дослідження було розроблено та впроваджено анонімний онлайн-опитувальник, орієнтований на лікарів первинної ланки медичної допомоги. Результати. На момент оформлення публікації запропонований опитувальник пройшли 130 лікарів. Аналіз отриманих результатів свідчить, що більшість опитаних лікарів мали відносно невеликий професійний стаж роботи – до 5 років. Водночас 28,2% респондентів мали значний стаж роботи, що перевищує 20 років, а 18,3% учасників опитування мали досвід роботи в межах 10–20 років. Зі 130 опитаних лікарів (станом на початок грудня 2024 року) 99 працювали лікарями загальної практики – сімейної медицини (76,15%). Також опитувальник пройшли 20 лікарів-терапевтів (15,38%), які ведуть амбулаторний прийом, та поодинокі лікарі акушери-гінекологи, гастроентеролог та ендокринолог. 21,1% лікарів повідомили про відсутність ваг в їхніх кабінетах, а близько 20% – про відсутність ростоміра. Ці показники свідчать про суттєвий дефіцит базового обладнання, необхідного для якісного скринінгу, моніторингу та ведення пацієнтів із надлишковою масою тіла (НадМТ) й ожирінням. Висновки. Лише 25% лікарів дотримуються сучасних українських і міжнародних рекомендацій щодо скринінгу та діагностики ожиріння й НадМТ. Майже третина лікарів інформують пацієнтів про наявність діагнозу НадМТ або ожиріння. Проте існування бар’єрів у комунікації, зокрема побоювання негативної реакції пацієнта або нестача часу, обумовлює необхідність впровадження навчальних програм із розвитку комунікативних навичок лікарів. Наведені результати є проміжними, оскільки дослідження триває. З повними результатами обов’язково ознайомимо медичний загал України.
The prevalence of obesity is increasing worldwide, and it is one of the major global health problems. Most of the people with obesity first of all visit a primary care physician. However, the diagnosis and management of such patients is often entrusted to other healthcare professionals, such as endocrinologists, nutritionists, gastroenterologists, etc. Due to the shortage and often inaccessibility of highly specialised medical care, most obese patients do not have a diagnosis and do not receive rational treat-ment for their disease. Despite the growing prevalence of obesity and its association with other comorbidities, the percentage of doctors diagnosing and treating obesity is low.The objective: to identify challenges and gaps in the work of family physicians in the treatment of obesity, to analyze the needs and opportunities for improvement.Materials and methods. As part of our study, we developed and implemented an anonymous online questionnaire targeting primary care physicians.Results. At the time of publication, 130 doctors had completed the questionnaire. The analysis of the results shows that most of the surveyed doctors had relatively short professional experience – up to 5 years. At the same time, 28.2% of the respondents had a significant work experience of more than 20 years, and 18.3% of the survey participants had work experience in the range of 10–20 years. Of the 130 doctors surveyed, as of the beginning of December 2024, 99 physicians worked as general practi-tioners (76.15%). Also, 20 general practitioners (15.38%) who provide outpatient care, and a few obstetrician-gynaecologists, gastroenterologist and endocrinologist completed our questionnaire. 21.1% of doctors reported that there were no scales in their offices, and about 20% said they did not have a height meter. These figures indicate a significant shortage of basic equip-ment necessary for quality screening, monitoring and management of overweight (OW) and obese patients. Conclusions. Only 25% of doctors follow current Ukrainian and international recommendations for screening and diagnosing obesity and OW. Almost a third of doctors inform patients about their diagnosis of OW or obesity. However, barriers to com-munication, such as fear of a negative patient reaction or lack of time, require the implementation of training programmes to develop doctors’ communication skills. Currently, the data presented are interim, our research is still ongoing, and we will definitely share the results with the medical community in Ukraine.
