Ураження печінки при саркоїдозі. Огляд

Показати скорочений опис матеріалу

dc.contributor.author Губергріц, Н. Б. uk
dc.contributor.author Шухтіна, І. М. uk
dc.contributor.author Бєляєва, Н. В. uk
dc.contributor.author Цис, О. В. uk
dc.contributor.author Гомозова, О. А. uk
dc.contributor.author Gubergrits, N. V. en
dc.contributor.author Shukhtina, I. M. en
dc.contributor.author Byelyayeva, N. V. en
dc.contributor.author Tsys, O. V. en
dc.contributor.author Gomozova, O. A. en
dc.date.accessioned 2025-06-20T08:27:16Z
dc.date.available 2025-06-20T08:27:16Z
dc.date.issued 2025
dc.identifier.citation Губергріц НБ, Шухтіна ІМ, Бєляєва НВ, Цис ОВ, Гомозова ОА. Ураження печінки при саркоїдозі. Огляд. Сучасна гастроентерологія. 2025;2:53-64. http://doi.org/10.30978/MG-2025-2-53. uk_UA
dc.identifier.uri https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/17817
dc.description.abstract Найчастіше ураженим органом при саркоїдозі є легені, але в 50 % випадків спостерігаються позалегеневі зміни. Ураження печінки виявляють у 11 — 80 % випадків, нижчі показники зареєстровані при клінічно маніфестних випадках, вищі — при випадкових знахідках при біопсії печінки. Незважаючи на досягнення світової медицини, точна причина саркоїдозу невідома, але вважають, що патогенез багатофакторний (імунологічні, генетичні механізми та вплив чинників довкілля). За частотою ураження при саркоїдозі переважає патологія легень і лімфатичних вузлів, рідше — печінки. У 90 % пацієнтів із системним саркоїдозом виявляють гранульоми печінки. Саркоїдне ураження печінки (СП) частіше трапляється в поєднанні із саркоїдними змінами паренхіми легень на відміну від двосторонньої внутрішньогрудної аденопатії. Незважаючи на те, що виявлення печінкових гранульом припускає діагноз СП, при низці інших системних захворювань також реєструють гранульоми печінки, що слід ураховувати при диференційній діагностиці. Гранульоми при СП характеризуються агрегатами епітеліоїдних гістіоцитарних і багатоядерних гігантських клітин із лімфоцитами та відкладеннями фібрину переважно по периферії. Ці утворення невеликі, множинні, рівномірно розподілені по паренхімі печінки (хоча переважно в перипортальній та портальній ділянках) і мають однакову стадію дозрівання. Некроз зазвичай відсутній, але в деяких випадках можуть спостерігатися невеликі ділянки некрозу. У давно сформованих вогнищах уражень виявляють волокна ретикуліну всередині гранульом, інколи — виразну «манжетку» фіброзу. Великі гранульоми, що зливаються, можуть призводити до утворення гіалінізованих рубців. Ці зміни разом із хронічним внутрішньопечінковим холестазом можуть спричинити розвиток мікронодулярного біліарного цирозу. Саркоїдоз печінки може виявлятися внутрішньопечінковим або позапечінковим холестазом. Гістологічно внутрішньопечінковий холестаз при СП імітує первинний біліарний холангіт, а також вогнища первинного холангіту, що склерозує. У пацієнтів із СП може розвиватися нециротична пресинусоїдальна портальна гіпертензія. Саркоїдоз печінки зазвичай перебігає безсимптомно (50 — 80 %), але за наявності симптомів клінічний спектр може бути широким. Свербіж при хронічному холестазі та біль у животі спостерігаються в близько 15 % випадків. Жовтяниця трапляється рідко. Холестаз і лихоманку реєструють у 3 — 28 % пацієнтів, часто має місце стомлюваність. Гепатомегалія та спленомегалія спостерігаються в 5 — 10 % пацієнтів, особливо за наявності портальної гіпертензії. Звичайним явищем може бути перевищення рівня лужної фосфатази в 5 — 10 разів верхньої межі норми. Немає специфічного серологічного тесту, що дав би змогу діагностувати СП. Оскільки в більшості пацієнтів із СП симптоми відсутні, їм не потрібна специфічна медикаментозна терапія. Однак у пацієнтів із симптомами ураження печінки або тяжким перебігом саркоїдозу та ризиком ускладнень з боку печінки чи виразним холестазом слід розглянути можливість медикаментозного лікування. Найчастіше використовують варіанти терапії, що передбачають застосування кортикостероїдів та урсодезоксихолевої кислоти. Друга лінія терапії — азатіоприн, метотрексат, інфліксімаб. Трансплантацію печінки слід проводити в тяжких випадках при значному порушенні функції печінки. uk_UA
dc.description.abstract Lungs are the most commonly affected organ in sarcoidosis, with extrapulmonary changes observed in 50 % of cases. We detect liver damage in 11— 80 % of cases, with lower rates in clinically manifest cases and higher rates in incidental findings during liver biopsy. Despite all the achievements of world medicine, the exact cause of sarcoidosis remains unknown. Still, it is believed that the pathogenesis is multifactorial, including immunological and genetic mechanisms as well as the influence of environmental factors. Regarding the frequency of lesions in sarcoidosis, pathology of the lungs and lymph nodes predominates, with less often the liver. 90 % of patients with systemic sarcoidosis have liver granulomas detected. Contrary to bilateral intrathoracic adenopathy, sarcoid changes in the lung parenchyma more frequently accompany hepatic sarcoidosis. While the presence of hepatic granulomas indicates a diagnosis of hepatic sarcoidosis, it is important to consider liver granulomas in the differential diagnosis as they can also occur in various systemic diseases. Granulomas in hepatic sarcoidosis are characterized by aggregates of epithelioid histiocytic and multinucleated giant cells, with lymphocytes and fibrin deposits predominantly at the periphery. These lesions are small, multiple, and evenly distributed throughout the liver parenchyma (although predominantly in the periportal and portal areas) and have the same maturation stage. Usually, there is no necrosis, but in some atypical cases, one may observe small areas of necrosis. Long standing lesions contain reticulin fibers within the granulomas, occasionally forming a prominent «cuff» of fibrosis. Large confluent granulomas may cause hyalinized scars. These changes, along with chronic intrahepatic cholestasis, may contribute to the development of micronodular biliary cirrhosis. Hepatic sarcoidosis may be presented with intrahepatic or extrahepatic cholestasis. Regarding histology, intrahepatic cholestasis in hepatic sarcoidosis looks like both primary biliary cholangitis and primary sclerosing cholangitis foci. Patients with hepatic sarcoidosis may develop non cirrhotic presinusoidal portal hypertension. Hepatic sarcoidosis is usually asymptomatic (50 — 80 %), but when symptoms are present, the clinical spectrum may be broad. About 15 % of cases exhibit pruritus and abdominal pain in chronic cholestasis. Jaundice is rare. 3 — 28 % of patients experience cholestasis and fever, while fatigue is common. 5 — 10 % of patients exhibit hepatomegaly and splenomegaly, particularly when portal hypertension is present. Predominantly elevated alkaline phosphatase levels (5 — 10 times the upper limit of normal) may be common. There is no specific serologic test to diagnose hepatic sarcoidosis. Since most patients with hepatic sarcoidosis are asymptomatic, they do not require specific drug therapy. However, in patients with symptoms of liver disease or patients with severe sarcoidosis and risk of liver complications or severe cholestasis, drug therapy should be considered. The most commonly used drug therapy options include corticosteroids and ursodeoxycholic acid. Second line therapy includes azathioprine, methotrexate, and infliximab. Liver transplantation should be considered in complicated cases with significant liver dysfunction. en
dc.language.iso uk en
dc.subject саркоїдоз uk_UA
dc.subject варіанти ураження печінки uk_UA
dc.subject патогенез uk_UA
dc.subject діагностика uk_UA
dc.subject гістологічні зміни печінки uk_UA
dc.subject лікування uk_UA
dc.subject sarcoidosis, en
dc.subject liver damage variants en
dc.subject pathogenesis en
dc.subject diagnostics en
dc.subject histological changes of the liver en
dc.subject treatment en
dc.title Ураження печінки при саркоїдозі. Огляд uk_UA
dc.title.alternative Liver damage in sarcoidosis. Review en
dc.type Article en


Долучені файли

Даний матеріал зустрічається у наступних зібраннях

Показати скорочений опис матеріалу