Вплив кількості аневризм на перебіг гострого періоду субарахноїдального крововиливу в пацієнтів із множинними мозковими аневризмами

Abstract

Мета: проаналізувати вплив кількості артеріальних аневризм (АА) на перебіг гострого періоду субарахноїдального крововиливу (САК). Матеріали і методи. Проведено поперечне кроссекційне ретроспективне дослідження з участю 92 пацієнтів у гострий період САК унаслідок розриву множинних мозкових аневризм. Пацієнтів розподілили на дві групи залежно від кількості аневризм: група 1 (n=71) ‒ із 2 АА, група 2 (n=21) – із ≥3 АА. Демографічні показники (вік, стать) та клініко-інструментальні чинники перебігу (коморбідність, поширеність крововиливу, ступінь тяжкості при госпіталізації, клінічні вияви), особливості лікування та його результати оцінювали за допомогою дескриптивної статистики та логістичної регресії. Результати. Наявність супутніх захворювань у 3,4 разу ймовірніша в пацієнтів із ≥3 АА (p=0,143). Ці пацієнти в 1,9 разу частіше надходили в стаціонар з оцінкою 2 за шкалою Всесвітньої федерації нейрохірургічних товариств (WFNS) (p=0,335), тоді як пацієнти групи 1 ‒ вдвічі частіше з оцінкою 3 (p=0,447), пацієнти обох груп однаково часто надходили з оцінкою 4 (p=0,978). Імовірність надходження з оцінкою 5 за шкалою WFNS для пацієнтів групи 2 була в 1,8 разу вище (p=0,83). Наявність менінгеального синдрому підвищувала ризик наявності ≥3 АА більш ніж у 4 рази (відношення шансів (ВШ) ‒ 4,41, 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,41‒47,13, р=0,21). Наявність рухових порушень значно знижувала ризик наявності ≥3 АА (ВШ ‒ 0,63, 95% ДІ 0,09‒4,18, р=0,63). Пацієнти групи 2 мали дещо більшу ймовірність розвитку вазоспазму (ВШ ‒ 1,22, 95% ДІ 0,34‒4,31, p=0,752). Наявність супутніх захворювань зростала в міру збільшення кількості АА (ВШ ‒ 3,42, 95% ДІ 0,65‒17,62, p=0,143). Висновки. Наявність супутніх захворювань більше ніж утричі збільшувало шанси на наявність ≥3 АА. Пацієнти з меншою кількістю АА вдвічі частіше надходили в легшому стані (WFNS 2). Імовірність тяжкості стану 5 за шкалою WFNS при надходженні до стаціонару для пацієнтів групи 2 була в 1,8 разу вище, ніж для хворих групи 1. Імовірність виникнення рухових розладів зменшувалася в 4,4 разу зі збільшенням кількості аневризм. Імовірність розвитку вазоспазму дещо підвищувалася зі збільшенням кількості АА. Отримані дані свідчать про важливість комплексного підходу до оцінки пацієнтів із САК та необхідність моніторингу для пацієнтів із високим ризиком вазоспазму.