На лікуванні переломів проксимального відділу стегнової
кістки постійно зосереджено увагу травматологів через
їхню велику поширеність. Останні 10 років хірурги віддають
перевагу інтрамедулярним технікам, проте накістковий
остеосинтез пластинами ще досить популярний у повсякденній практиці. Мета: провести ретроспективний аналіз
результатів лікування пацієнтів із переломами вертлюгової ділянки, прооперованих із використанням проксимальної стегнової пластини з кутовою стабільністю гвинтів,
і виявити основні механізми, що обумовлюють високу частоту незадовільних результатів. Методи: у дослідження включено 21 хворого (середній вік (65 ± 12) років) із переломами
31А2 та 31А3 за класифікацією АО, яким виконано накістковий
остеосинтез проксимальними стегновими пластинами з кутовою стабільністю гвинтів. Термін спостереження 7,5 міс. після операції. Результати: відсутність зміщення та первинну
консолідацію перелому досягнуто в 17 із 21 пацієнтів (80,9 %).
Середні терміни зрощення склали 6 міс. Незадовільні результати лікування спостерігали в 4 випадках (19,1 %). Вони були
пов’язані з руйнацією пластини та незрощенням фрагментів
кістки. Перелом пластини відбувався на рівні дистального
(7,3 мм) блокувального отвору через 8–9 міс. після хірургічного втручання. В усіх випадках виконано реостеосинтез проксимальним стегновим антиротаційним стрижнем (PFNA).
На нашу думку, така значна кількість незадовільних результатів пов’язана з надмірною жорсткістю конструкції та
небажаною концентрацією навантаження. Висновки: використання проксимальних пластин із кутовою стабільністю
гвинтів не завжди ефективне для лікування нестабільних
переломів проксимального відділу стегнової кістки. Висока
частота руйнації пристроїв спричинила повторний
остеосинтез стрижнем PFNA, що свідчить про необхідність проведення ретельного передопераційного планування
та вибору способу стабілізації черезвертлюгового перелому.
Treatment of proximal femoral fractures constantly draw attention of trauma surgeons because of their greater incidence. Last
10 years, shows the prevalence of intramedullary techniques,
however plate osteosynthesis with proximal locking plate
is still quite common in everyday practice. Objective: to conduct a retrospective analysis of treatment results of patients
with proximal femoral fractures operated with locking proximal femoral plate and to identify the main mechanisms causing the high rate of unsatisfactory results. Methods: the study
included 21 patients (mean age (65 ± 12) years) with fractures
31А2 and 31А3 according to the AO classification, that undergone osteosynthesis with proximal femoral LCP plate. Mean
followup period was 7.5 months after surgery. Results: the absence of displacement and initial consolidation of the fracture
was achieved in 17 of 21 patients (80.9 %). The average time
of union was 6 months. Unsatisfactory results of treatment were
observed in 4 cases (19.1 %). All of them were associated with
fracture of the plate and nonunion of bone fragments. The fracture of the plate occurred at the level of the distal 7.3 mm locking hole in 8–9 months after the surgical intervention. In all
this cases the revision surgery implantation of proximal femoral antirotational nail (PFNA) was performed. In our opinion,
such a large number of unsatisfactory results associated with
excessive rigidity and an undesirable concentration of load.
Conclusions: usage of proximal plates with angular stability
of the screws is not always effective for the treatment of unstable
fractures of the proximal femur. The high frequency of unsatisfactory results that required reosteosynthesis with the PFNA,
indicates the need for careful preoperative planning and selection of stabilization method for proximal femoral fracture treatment.
