Заступницька політика османським християнам в контексті зовнішньополітичного курсу Російської імперії (остання чверть XVIII – початок ХІХ ст.)

Abstract

Одним з невивчених напрямів у розвитку Східного питання є заступництво Росії християнам Османської імперії. Остання чверть XVIII – початок ХІХ ст. – період активізації взаємозв’язків між Російською імперією і турецько-підданими християнськими мешканцями Балкан. Право Росії проводити заступництво фіксувалося у всіх основних домовленостях з Туреччиною і обов’язково використовувалося під час загострення відносин з Англією та Францією у справі Східного питання для покращення російського іміджу серед османських християн. Заступництво використовувалося Росією для тиску на Османську імперію для вирішення зовнішньо-політичних задач. Крім того, Балкани розглядалися царатом як об’єкт для можливої експансії, тому створення прихильності християн до Росії розглядалося як допомога у цій справі. Заступницька політика мала амбівалентний характер: давність культурно-історичних зв’язків та спільність віросповідання обумовлювали її появу, але мінливість двосторонніх стосунків Росії та Туреччини змушувала першу патронувати обережно.

One of the unexplored areas in the development of the Eastern question is the Russian patronage policy concerning Christians of the Ottoman Empire. Last quarter of 18th — early 19th centuries is the period when the relationship between the Russian Empire and the Christian inhabitants of Turkish Balkans became more active. Russia’s right to conduct patronage was documented in all major agreements with Turkey and was used during the deterioration of relations with Britain and France on the Eastern Question in order to improve Russia’s image among the Ottoman Christians. Patronage was used by Russia to apply pressure on Ottoman Empire in order to solve foreign policy problems. In addition, the Balkans were considered as an object for possible Russian expansion, therefore, making Christians loyal to Russia was considered helpful in this matter. Patronage policy was ambivalent: long standing cultural and historical ties and common religion prepared the ground for patronage, but the variability of the bilateral relations between Russia and Turkey forced the former to patronize carefully.