Актуальним залишається пошук
найбільш ефективних засобів противірусної терапії в лікуванні хворих на хронічний гепатит
С. Метою етіотропної терапії хронічних вірусних гепатитів є пригнічення реплікації вірусу
та ерадикація збудника з організму хворого. Це сприяє зменшенню прогресування
захворювання, попередженню формування цирозу печінки, первинної гепатоцелюлярної
карциноми, а також покращенню якості життя хворого. Комбінована противірусна терапія,
яку проводили інтерфероном α2 або ПЕГ-інтерфероном у комбінації з рибавірином, не
завжди давала стійку та тривалу вірусологічну відповідь. Крім того, препарати інтерферону
в поєднанні з рибавірином мають деякі побічні ефекти і протипоказання, через що деяким
пацієнтам не вдається пройти курс лікування до кінця. Європейська асоціація з вивчення
печінки (EASL) рекомендує нові варіанти противірусної терапії хронічного гепатиту С,
засновані на комбінованому застосуванні препаратів прямої противірусної дії, які
дозволяють підвищити ефективність лікування у всіх категорій пацієнтів. Дія препаратів
прямої противірусної дії спрямована на придушення найважливіших етапів життєвого
циклу вірусу гепатиту С. Відомо, що в процесі реплікації вірусу гепатиту С провідну роль
відіграють неструктурні білки, до яких належать фермент протеаза (NS3/NS4A), білки
NS5A та NS5B. Відповідно до цих молекулярних мішеней розроблено кілька груп прямих
противірусних препаратів: гразопревір і симепревір (інгібітори NS3/NS4A або інгібітори
протеази), даклатасвір і ледіпасвір (інгібітори NS5A або інгібітори комплексу реплікації),
софосбувір (інгібітори NS5B або інгібітори нуклеотидів). Терапія хворих на ХГС
препаратами прямої противірусної дії проводиться у вигляді комбінації препаратів залежно
від різних точок прикладання їх дії. Доведено, що існують універсальні комбінації –
наприклад, софосбувір з даклатасвіром – тобто такі препарати можна використовувати для
всіх генотипів вірусу гепатиту С. У дослідженнях багатьох авторів встановлено високу
ефективність та добру переносність прямих противірусних препаратів у хворих на
хронічний гепатит С, які отримували софосбувір у поєднанні з рибавірином і пегільованим
інтерфероном альфа 2-а, стабільна вірусологічна відповідь була досягнута у 89-99 років. %
пацієнтів. Застосування прямих противірусних препаратів порівняно з комбінацією
пегільованого інтерферону та рибавірину при лікуванні хронічного гепатиту С не тільки
підвищує ефективність лікування, але й зменшує його тривалість та ймовірність побічних
ефектів. Основним напрямом пошуку сучасної терапії хронічних гепатитів вірусної етіології
є не лише етіотропні засоби, що дозволяють досягти стійкої вірусологічної відповіді при
HCV-інфекції, HBV-інфекції та змішаній B+C-інфекції, а й патогенетичні засоби, що
сприяють зворотному розвитку фіброзних змін у печінці, оскільки прямі противірусні
препарати не впливають на фіброзні зміни ураженого органу і не можуть пригнічувати
процес фіброзу печінки.
The search for the most effective means of antiviral
therapy in the treatment of patients with chronic hepatitis C remains relevant. The goal of
etiotropic therapy of chronic viral hepatitis is to suppress viral replication and eradicate the
pathogen from the patient's body. This contributes to reducing the progression of the disease,
preventing the formation of cirrhosis of the liver, primary hepatocellular carcinoma, as well as
improving the patient's quality of life. Combined antiviral therapy, which was carried out with
interferon α2 or PEG-interferon in combination with ribavirin, did not always give a stable and
long-lasting virological response. In addition, interferon drugs in combination with ribavirin have
some side effects and contraindications, which prevent some patients from completing the course
of treatment. The European Association for the Study of the Liver (EASL) recommends new
options for antiviral therapy of chronic hepatitis C, based on the combined use of drugs with direct
antiviral action, which allow increasing the effectiveness of treatment in all categories of patients.
The action of drugs with direct antiviral action i s aimed at suppressing the most important stages
of the hepatitis C virus life cycle. It is known that in the process of hepatitis C virus replication,
non-structural proteins play a leading role, which include the protease enzyme (NS3/NS4A),
proteins NS5A and NS5B. According to these molecular targets, several groups of direct antiviral
drugs have been developed: grazoprevir and simeprevir (NS3/NS4A inhibitors or protease
inhibitors), daclatasvir and ledipasvir (NS5A inhibitors or replication complex inhibitors),
sofosbuvir (NS5B inhibitors or nucleotide inhibitors). Therapy of patients with CHC using drugs
with direct antiviral action is carried out in the form of a combination of drugs depending on
different points of application of their action. It has been shown that there are universal
combinations - for example, sofosbuvir with daclatasvir - that is, such drugs can be used for all
genotypes of the hepatitis C virus. In the studies of many authors, the high efficiency and good
tolerability of direct antiviral drugs in patients with chronic hepatitis C who received sofosbuvir in
combination with ribavirin and pegylated interferon alpha 2-a were established, a stable virological
response was achieved in 89-99% of patients. The using of direct antiviral drugs compared to the
combination of pegylated interferon and ribavirin, in the treatment of chronic hepatitis C not only increases the effectiveness of treatment, but also reduces its duration and the likelihood of side
effects. The main direction of the search for modern therapy of chronic hepatitis of viral etiology is
not only etiotropic agents that allow achieving a stable virological response in HCV infection,
HBV infection, and mixed B+C infection, but also pathogenetic agents that contribute to the
reversal of fibrotic changes in the liver, because direct antiviral drugs do not affect the fibrotic
changes of the affected organ and cannot inhibit the process of liver fibrosis.
