Контроль гемостазу у периопераційному періоді при артеріальних реконструкціях

Abstract

Антитромботична терапія є фундаментальним компонентом судинної хірургії та вносить значний внесок у ранні та пізні результати судинної реконструкції. Першим антикоагулянтом, який застосовувався під час операції, був нефракціонований гепарин (НФГ), що дозволило успішно завершити судинні хірургічні процедури, які раніше були пов’язані з високим рівнем періопераційного тромбозу. Нині антитромботична терапія в звичайній судинній хірургії включає антитромбоцитарні засоби, АВК, НОАК, НФГ та НМГ. Периопераційне застосування цих препаратів спрямоване на зменшення або запобігання тромбозу в місці операції та тромбоемболічних явищ у подальшому. У післяопераційному періоді головною метою антитромботичної терапії є збільшення частоти реконструкції судин і шунтування. Крім того, було показано, що антитромбоцитарні засоби значно знижують серцево–судинні, цереброваскулярні та периферичні судинні захворювання та смертність. Проте оптимальні антикоагуляційні та антитромбоцитарні стратегії під час та після судинної хірургії все ще обговорюються. Хоча кілька хороших контрольованих досліджень досліджували антитромботичні методи лікування хірургічних втручань при оклюзійній хворобі артерій, така терапія може відрізнятися залежно від типу операції, використання трансплантатів або стентів та клінічної ситуації пацієнтів. Тому суворі вказівки чи навіть рекомендації зустрічаються рідко.