Нещодавні дані Міжнародної діабетичної федерації вказали на те, що щонайменше 500 000 дітей віком від 14 до 18 років у світі мають цукровий діабет 1-го типу (ЦД1). На сьогодні не існує ліку-вання ЦД1, тому метою терапії є досягнення та підтримка оптимального рівня глюкози, зокрема, за допомогою інсулінотерапії, фізичної активності та дієти. Дослідження більше ніж 20 000 дітей з ЦД1 доводять перевагу самоконтролю рівня глюкози в контексті контролю епізодичної глікемії та довгострокового зниження глікова-ного гемоглобіну (HbA1c). Метою нашого дослідження було вивчити особливості використання індивідуального безперервного моніторингу глюкози у підлітків. Матеріали та методи. За дизайном у дослідження увійшли 22 пацієнти (12 підлітків та 10 дітей) віком від 8 до 16 років, які мали встановлений діагноз ЦД1. Із опитувальників були використані: загальна базова шкала Pediatric Quality of Life Inventory, модуль діабету PedsQL, опитувальник з гіпоглікемії для дорослих II (HFS-II) та опитувальник з оцінки задоволеності лікуванням діабету (DTSQ). Ре-зультати. Пацієнти до встановлення системи індивідуального безперервного моніторингу глюкози (ІБМГ) мали середні показники щодо емоційного, соціального та рольового функціонування. Було відмічено, що дані показники вірогідно підвищилися у відповідь на використання ІБМГ (р < 0,05; р < 0,05; р < 0,05 відповідно), тоді як показник фізичного функціонування не набув вірогідних змін у відповідь на використання ІБМГ (р > 0,05). Нами не було встановлено суттєвої кореляції між рівнем HbA1c та загальною оцінкою за DTSQ (ρ= 0,13; р > 0,05). Це вказує на те, що задоволеність лікуванням не обов’язково пов’язана з контролем глікемії. Було встановлено, що діти, які раніше використовували ІБМГ, були більш комплаєнтні щодо подальшого використання системи ІБМГ (р < 0,05). Із найбільш частих недоліків щодо використання системи ІБМГ діти та їхні батьки зазначили: дискомфорт від сенсора (62,19 %), необхідність калібровки, тобто вимірювання рівня глюкози за допомогою портативного глю-кометра (58,61 %), стигматизацію дитини, яка носить сенсор, з боку оточуючих (47,83 %). Висновки. На нашу думку, використання ІБМГ є доцільним та може бути рекомендованим пацієнтам як із уперше встановленим діагнозом ЦД1, так і зі стажем захворювання для оптимізації терапії, покращення обізнаності пацієнта щодо контролю захворювання та підвищення комплаєнсу як у спілкуванні із лікарем, так і щодо лікування взагалі.
Recent data from the International Diabetes Federa-tion indicated that at least 500,000 children aged 14 to 18 years worldwide have type 1 diabetes mellitus (T1DM). Currently, there is no cure for T1DM, so the goal of therapy is to achieve and main-tain optimal glucose levels, in particular, using insulin therapy, physical activity, and diet. Studies of more than 20,000 children with T1DM have shown the benefits of self-monitoring of glucose levels for episodic glycemic control and long-term reduction of gly-cated hemoglobin (HbA1c). The purpose of our study was to inves-tigate the specifics of using personal continuous glucose monitoring (CGM) in adolescents.Materials and methods. According to the design, the study included 22 patients (12 adolescents and 10 chil-dren) aged 8 to 16 years who were diagnosed with T1DM. Ques-tionnaires offered included the Pediatric Quality of Life Inventory, the PedsQL Diabetes Module, the Hypoglycemia Fear Survey-II, and the Diabetes Treatment Satisfaction Questionnaire (DTSQ). Results. Before the installation of personal CGM systems, patients had average indicators of emotional, social and role functioning. It was noted that these indicators significantly increased in response to the use of personal CGM (p < 0.05 each), while the parameter of physical functioning did not change significantly (р > 0.05). We did not find a significant correlation between the level of HbA1c and the total score on the DTSQ (ρ= 0.13; p > 0.05). This indi-cates that satisfaction with treatment is not necessarily related to glycemic control. It was found that children who previously used personal CGM were more compliant with further use of personal CGM (p < 0.05). Among the most frequent drawbacks related to the use of personal CGM, children and their parents mentioned: discomfort from the sensor (62.19 %), the need for calibration, i.e. measuring the glucose level using a portable glucometer (58.61 %), stigmatization of the child who wears the sensor by the surrounding society (47.83 %). Conclusions. In our opinion, the use of personal CGM is appropriate and can be recommended for patients with a newly diagnosed T1DM and with a history of the disease in or-der to optimize therapy, improve the patient’s awareness of disease control, and increase compliance both in terms of communication with the doctor and general treatment.
