Оцінювання когнітивних функцій у пацієнтів середнього віку з цукровим діабетом 2-го типу

Abstract

Мета дослідження: оцінити когнітивні функції в пацієнтів середнього віку з цукровим діабетом 2-го типу (ЦД-2). Матеріали та методи. Загальна кількість учасників дослідження становила 72 людини. До основної групи ввійшло 52 пацієнти з ЦД-2 (25 жінок, 27 чоловіків), до контрольної групи – 20 осіб (11 жінок, 9 чоловіків) без ЦД-2 і порушень вуглеводного обміну. Оцінювання когнітивної функції проводили за допомогою шкали оцінки психічного статусу (MMSE) та Монреальського когнітивного тесту (МоСА). Оцінювання виявів тривожно-депресивних розладів здійснювали за допомогою опитувальників, які пацієнт заповнював самостійно: госпітальної шкали тривоги й депресії (HADS) та шкали депресії Бека. Результати. В основній групі середня тривалість ЦД-2 у пацієнтів становила 8,31 ± 0,53 року, середній рівень HbA1c – 8,14 ± 0,07%, рівень глікемії натще – 7,07 ± 0,11 ммоль/л, середні показники індексу маси тіла (ІМТ) – 28,45 ± 0,60 кг/м2. При цьому 18 пацієнтів мали нормальну масу тіла з середнім ІМТ 23,58 ± 0,26 кг/м2, 12 осіб – надмірну масу тіла з середнім ІМТ 28,21 ± 0,43 кг/м2, 22 пацієнти – ожиріння різного ступеня тяжкості з середнім ІМТ 32,57 ± 0,51 кг/м2. У пацієнтів із ЦД-2 за шкалою MMSE отримано такі результати: 54% (n = 28) осіб не мали когнітивних порушень (КП), у 46% (n = 24) були виявлені КП різного ступеня, з них у 27% (n = 14) – КП легкого ступеня, у 19% (n = 10) – КП помірного ступеня. За шкалою МоСА когнітивний дефіцит виявлений у 44% учасників основної групи. За шкалою Бека отримано такі дані: 10 (20%) осіб не мали ознак депресії, 34 (65%) опитаних мали ознаки субклінічної депресії, 3 (15%) – ознаки клінічно вираженої депресії. Висновки. Встановлено прямий тісний зв’язок між ІМТ та рівнем HbA1c за коефіцієнтом кореляції Спірмена (ρ = 0,730). При виявленні КП лікар має переглянути схему лікування таких хворих, уникаючи складних планів ведення, які перевантажують пацієнтів фізично, емоційно чи фінансово та з огляду на когнітивний дефіцит не будуть виконані в потрібному обсязі.

Objectives: to evaluate cognitive functions in middle-aged patients with type 2 diabetes mellitus (T2DM). Materials and methods. The total number of participants was 72 people. The main group included 52 patients with T2DM (25 women, 27 men), the control group included 20 people (11 women, 9 men) without T2DM and without carbohydrate metabolism disorders. Cognitive function was assessed using the following scales: the Mini-Mental State Examination (MMSE) and the Montreal Cognitive Assessment (MoCA). Anxiety-depressive disorders were assessed using self-administered questionnaires: the Hospital Anxiety and Depression Scale (HADS) and the Beck’s Depression Inventory scale. Results. In the main group the average duration of T2DM was 8.31 ± 0.53 years, the average HbA1c level was 8.14 ± 0.07%, the fasting glycemia level was 7.07 ± 0.11 mmol/l, average body mass index (BMI) – 28.45 ± 0.60 kg/m2. 18 patients in this group had a normal body weight with an average BMI 23.58 ± 0.26 kg/m2, 12 people had an excessive body weight with an average BMI 28.21 ± 0.43 kg/m2, 22 patients had obesity of various severities with an average BMI 32.57 ± 0.51 kg/m2. The following results were obtained in patients with T2DM according to the MMSE scale: 54% (n = 28) of patients had no cognitive impairment (CI), 46% (n = 24) had various degrees of СІ, of which 27% (n = 14) had mild degree CI, 19% (n = 10) had moderate severity CI. According to the MoCA scale, cognitive deficit was found in 44% of the participants of the main group. According to the Beck’s scale, the following data were obtained: 10 (20%) people had no signs of depression, 34 (65%) of the respondents had signs of subclinical depression, 3 (15%) had signs of clinically expressed depression. Conclusions. We established a direct, close relationship between BMI and HbA1c level according to Spearman’s rank correlation coefficient (ρ = 0.730). When CI is detected, the doctor should review the treatment plan for such patients, avoiding complex management plans that overload patients physically, emotionally, or financially, and will not be implemented to the required extent due to cognitive deficits.