Особенности клиники и диагностики периферических переломов таранной кости

Abstract

Периферичні (крайові) переломи серед пошкоджень таранної кістки в 8–25% випадків залишаються непоміченими при первинному обстеженні, що зумовлює їх несвоєчасну діагностику та лікування. Мета: Виявити особливості пошкоджень і діагностики крайових переломів таранної кістки, а також визначити тактику лікування залежно від характеру ушкодження. Матеріал і методи: В ретроспективному дослідженні вивчено 12 (21,05%) випадків різних за тяжкістю периферичних переломів таранної кістки. При діагностиці даних ушкоджень використали класифікацію Marti & Veber (1978), згідно якої лікування хворих проведено із застосуванням консервативних (5) та оперативних (7) методів в гострому і віддаленому періодах травми. Результати: Наслідки лікування простежені у 11 пацієнтів в терміни від 6 місяців до 1 року після лікування. Провели порівняльний аналіз результатів консервативного (5 осіб) і оперативного лікування (6 осіб). Використання лікувально-тактичних принципів надання допомоги у поєднанні з комплексом реабілітаційних заходів дозволило досягти позитивних результатів у 81,82% випадків. Висновки: Правильне розуміння анатомії та основних принципів хірургічної тактики лікування цих переломів сприяє своєчасному і правильному діагнозу, а отже, адекватному лікуванню і збереженню функції кінцівки.

Peripheral (marginal) fractures among the lesions of the talus bone in 8–25% of cases remain unnoticed during the primary examination, which explains their untimely diagnosis and treatment. Objective: To identify the features of damage and diagnosis of marginal fractures of the talus bone, as well as to determine the tactics of treatment depending on the nature of the damage. Material and methods: In a retrospective study, 12 (21.05%) cases of different severity of peripheral fractures of the talus bone were studied. In the diagnosis of these injuries Marti & Veber classification (1978) was used, according to which the treatment of patients was carried out using conservative (5) and operative (7) methods in acute and long-term periods after injury. Results: The consequences of treatment were traced in 11 patients in the period from 6 months to 1 year after treatment. A comparative analysis of the results of conservative (5 people) and surgical treatment (6 people) was done. The use of therapeutic and tactical principles of care in combination with a set of rehabilitation measures allowed achieving positive results in 81.82% of cases. Conclusions: Proper understanding of anatomy and basic principles of surgical treatment of these fractures contributes to timely and correct diagnosis, and therefore to adequate treatment and preservation of limb function.