Мета дослідження – дослідити ефективність різних схем медикаментозного лікування при виникненні зовнішнього
геморою у породіль.
Матеріали та методи. Було обстежено 48 жінок віком 28–45 років з діагностованим зовнішнім гемороєм у післяпологому
періоді. Породіль було розділено на дві групи залежно від призначеного медикаментозного лікування. Пацієнтки I групи отримували комплексну медикаментозну терапію, до складу якої було включено пребіотик («Дуфалак»), ангіопротектор/венотонік
(«Нормовен») та ректальні антигемороїдальні супозиторії («Натальсид»). Породіллі II групи отримували монотерапію у
вигляді ректальних антигемороїдальних супозиторіїв («Натальсид»). Також під час лікування обов’язково рекомендували
дотримання певних правил харчування. Усім пацієнткам проводили рутинне клініко-лабораторне обстеження. Контроль
ефективності лікування здійснювали через 7 та 14 днів. Також проводили динамічне спостереження протягом 12 місяців
для аналізу тривалості лікувального ефекту та фіксації рецидивів зовнішнього геморою в обстежених пацієнток.
Результати дослідження та їх обговорення. Покращення загального стану, самопочуття та нівелювання основних
клінічних ознак зовнішнього геморою після 7-денного лікування відмітила переважна більшість жінок I групи – 83,3 % та
62,5 % породіль II групи, які отримували монотерапію. Після двотижневого курсу терапії цей показник становив 95,8 % та
75,0 % відповідно. При проведенні проспективного аналізу встановлено, що при застосуванні лише препаратів локальної
дії рецидиви захворювання протягом року фіксувалися в 16,7 % випадків. У групі жінок, яким була рекомендована медикаментозна корекція, яка впливала на різні патогенетичні ланки формування даного захворювання прямої кишки, цей
показник склав лише 4,2 %.
Висновки. При загостренні або виникненні зовнішнього геморою в жінок у післяпологовому періоді прогностично виправданим та раціональним є призначення саме комплексної медикаментозної терапії. Важливо не тільки нівелювати локальні
прояви даної патології прямої кишки, але впливати на різні патогенетичні складові її формування. Так, фізіологічна санація
та стимуляція перистальтичної активності кишечника за допомогою пребіотиків, призначення ангіопротекторів/венотоніків
системної дії загалом сприяють досягненню довготривалої ремісії захворювання. Застосування при зовнішньому геморої
лише препаратів з локальною дією має позитивний, проте іноді короткотривалий лікувальний ефект.
Ключові слова: післяпологовий період; ускладнення післяпологового періоду; зовнішній геморой; медикаментозна
корекція геморою
The aim of the study – to learn the efficacy of different schemes of drug treatment in the formation of external hemorrhoids
in puerperas.
Materials and Methods. We examined 48 women aged 28–45 years with diagnosed external hemorrhoids in the postpartum
period. The puerperas were divided into two groups depending on the scheme of drug correction. The patients of the group I
received complex therapy, which included a prebiotic (Dufalac), an angioprotector/venotonic (Normoven), and rectal antihemorrhoidal
suppositories (Natalsid). The patients in the group II received monotherapy in the form of rectal antihemorrhoidal suppositories
(Natalcid). It was also strongly recommended to follow a certain diet during treatment. All puerperas underwent routine clinical
and laboratory examination. Monitoring the effectiveness of treatment was performed in 7, 14 days. Dynamic follow–up was also
carried out for 12 months to analyze the duration of the therapeutic effect and fix possible recurrences of external hemorrhoids in
the examined patients.
Results and Discussion. Improvement of the general condition, well–being and elimination of the main clinical manifestations
of external hemorrhoids after 7 days of treatment was noted by the overwhelming majority of women in the group I – 83.3 % and
62.5 % of puerperas in the group II who received monotherapy. After a two–week course of therapy, this index was 95.8 % and
75.0 %, respectively. When conducting a prospective analysis, it was established that when prescribing only drugs of local action,
recurrences of the disease were recorded in 16.7 % of cases during a year. In the group of patients who were recommended a
treatment regimen that corrects the main pathogenetic mechanisms of the formation of this pathology of the rectum, this figure
was only 4.2 %.
Conclusions. In exacerbation or the occurrence of external hemorrhoids in women in the postpartum period, the administration
of the complex drug therapy is the most reasonable and rational. It is important not only to eliminate the local manifestations of this
pathology of the rectum, but also to correct the various pathogenetic mechanisms of its formation. Thus, physiological sanitation and
stimulation of the intestinal peristaltic activity with the help of prebiotics, the appointment of systemic angioprotectors/venotonics,
generally contribute to the achievement of long–term remission of the disease. The use of only local preparations with external
hemorrhoids has a positive, however, sometimes short-term therapeutic effect.
Цель исследования – изучить эффективность разных схем медикаментозного лечения при формировании наружного
геморроя у родильниц.
Материалы и методы. Было обследовано 48 женщин в возрасте 28–45 лет с диагностированным наружным геморроем в послеродовом периоде. Родильницы были разделены на две группы в зависимости от схемы медикаментозной
коррекции. Пациентки I группы получали комплексную терапию, в состав которой были включены пребиотик («Дуфалак»),
ангиопротектор/венотоник («Нормовен») и ректальные антигеморроидальные суппозитории («Натальсид»). Пациентки
II группы получали монотерапию в виде ректальных антигеморроидальных свечей («Натальсид»). Также во время лечения
настоятельно рекомендовалось соблюдение определенной диеты. Всем родильницам было проведено рутинное клиниколабораторное обследование. Контроль эффективности лечения проводили через 7, 14 дней. Также осуществляли динамическое наблюдение в течение 12 месяцев для анализа продолжительности лечебного эффекта и фиксации возможных
рецидивов наружного геморроя в обследованных пациенток.
Результаты исследования и их обсуждение. Улучшение общего состояния, самочувствия и нивелирование основных
клинических проявлений наружного геморроя после 7-дневного лечения отметило подавляющее большинство женщин
I группы – 83,3 % и 62,5 % родильниц II группы, которые получали монотерапию. После двухнедельного курса терапии этот
показатель был 95,8 % и 75,0 % соответственно. При проведении проспективного анализа установлено, что при назначении только препаратов локального действия рецидивы заболевания в течение года фиксировались в 16,7 % случаев. В
группе пациенток, которым была рекомендована схема лечения, коррегирующая основные патогенетические механизмы
формирования данной патологии прямой кишки, этот показатель составил лишь 4,2 %.
Выводы. При обострении или возникновении наружного геморроя у женщин в послеродовом периоде прогностически
наиболее оправданным и рациональным является назначение именно комплексной медикаментозной терапии. Важно не
только устранить локальные проявления данной патологии прямой кишки, но и скорректировать различные патогенетические
механизмы ее формирования. Так, физиологическая санация и стимуляция перистальтической активности кишечника с
помощью пребиотиков, назначение ангиопротекторов/венотоников системного действия в целом способствуют достижению
долговременной ремиссии заболевания. Применение же при наружном геморрое только препаратов локального действия
имеет положительный, однако подчас кратковременный лечебный эффект.
