Мета дослідження – вивчити ефективність медикаментозного лікування генітоуринарного менопаузального синдрому
в жінок залежно від тривалості його перебігу.
Матеріали та методи. Було обстежено 78 жінок віком 48–74 роки з менопаузальними генітоуринарними порушеннями.
Пацієнток було розділено на три групи залежно від тривалості менопаузального генітоуринарного синдрому: до 3 років – I група,
3–5 років – II група, більше 5 років – III група. Усім пацієнткам призначали однакову медикаментозну терапію протягом 6 місяців,
яка включала естрогенвмісний препарат, фітоуросептик та анксіолітик. Також обов’язково рекомендували дотримуватись певних
правил харчування та щоденне виконання прав Кегеля. Усім пацієнткам проводили рутинне клініко-лабораторне обстеження.
Ступінь виразності генітоуринарної дисфункції визначали за допомогою індексу вагінального здоров’я за G. Bachmann та
шкали D. Barlow. Для визначення стадії стресового нетримання сечі використовували добовий Pad-тест за стандартами ICS.
Результати дослідження та їх обговорення. У пацієнток, які страждали від проявів генітоуринарної дисфункції не
більше 5 років (I та II групи), виразні атрофічні зміни в піхві були відсутні, проте серед жінок III групи цей показник складав
20,8 %. Середній бал індексу вагінального здоров’я перед лікуванням у I групі був у межах 3,65±0,49, II групі – 3,39±0,49,
III групі – 2,88±0,54. Середній бал суб’єктивної виразності симптомів менопаузальної генітоуринарної дисфункції перед
початком лікування у пацієнток I групи становив (1,92±0,56) бала, II групи – (2,36±0,62) бала, III групи – (3,08±0,65) бала.
Результати досліджень після завершення лікування продемонстрували значну позитивну клінічну динаміку в жінок I групи,
у яких тривалість менопаузальних порушень тривала не більше 3 років.
Висновки. Одним із вирішальних факторів ефективності лікування менопаузальних генітоуринарних порушень є фактор
часу. Результативність заходів корекції зазначеної патології найкраща, якщо тривалість порушень не більше 3 років. При
більших термінах перебігу ефективність лікування зменшується та стає доволі малоефективною.
The aim of the study – to investigate the effectiveness of the medication treatment of the genito-urinary menopausal
syndrome in women, depending on its duration.
Materials and Methods. 78 women aged 48–74 with menopausal genito-urinary disorders were examined. Depending on
the duration of the menopausal genitourinary syndrome, the patients were divided into three groups: up to 3 years – Group I, 3–5 years – Group II, more than 5 years – Group III. All patients had been given the same drug therapy for 6 months, which included
estrogen-containing drug, phyto-uroseptic and anxiolytic. It was also strongly recommended to follow certain dietary rules and
perform Kegel exercises daily. All patients were routinely clinically and laboratory tested, according to the current clinical protocols.
The severity of the genitourinary dysfunction was assessed using the vaginal health index of G. Bachmann and D. Barlow scale.
To determine the stress urinary incontinence stage, the daily Pad test was used by ICS.
results and Discussion. The patients suffering from the genitourinary dysfunction for not more than 5 years (group I and II)
had atrophic changes in the vagina, however, among women in group III, this figure was 20.8 %. The average score of vaginal
health index before the treatment in group I was (3.65±0.49), in group II – (3.39 ± 0.49), in group III – (2.88±0.54). The mean score
of subjective manifestation of the menopausal genitourinary dysfunction symptoms before the treatment in patients of group I was
(1.92±0.56) points, group II – (2.36±0.62) points, group III – (3.08±0.65) points. The results of the study after the completion of
the treatment showed a significant positive clinical dynamics in women of I group, in whom the duration of menopausal disorders
lasted not more than 3 years.
Conclusions. One of the decisive factors in the treatment of menopausal genitourinary disorders is the time factor. The best
results in correction of this pathology are achieved if its duration is not more than 3 years. In longer duration, the effectiveness of
the treatment becomes smaller and rather ineffective.
цель исследования – изучить эффективность медикаментозного лечения генитоуринарного менопаузального синдрома
у женщин в зависимости от его продолжительности.
Материалы и методы. Было обследовано 78 женщин в возрасте 48–74 года с менопаузальными генитоуринарными
нарушениями. В зависимости от продолжительности течения менопаузального генитоуринарного синдрома пациентки
были разделены на три группы: до 3 лет – I группа, 3–5 лет – II группа, более 5 лет – III группа. Всем пациенткам назначали
одинаковую медикаментозную терапию в течение 6 месяцев, которая включала эстрогенсодержащий препарат, фитоуросептик и анксиолитик. Также настоятельно рекомендовалось соблюдать определенные правила питания и ежедневно
выполнять упражнения Кегеля. Всем пациенткам проводилось рутинное клинико-лабораторное обследование согласно
действующим клиническим протоколам. Степень выраженности генитоуринарной дисфункции оценивали с помощью индекса вагинального здоровья по G. Bachmann и шкалы D. Barlow. Для определения стадии стрессового недержания мочи
использовали суточный Pad-тест по стандартам ICS.
Результаты исследования и их обсуждение. У пациенток, страдающих генитоуринарной дисфункцией не более 5
лет (I и II группы), выраженные атрофические изменения во влагалище отсутствовали, однако среди женщин III группы
этот показатель составил 20,8 %. Средний балл индекса вагинального здоровья перед началом лечения в I группе был
в пределах 3,65±0,49, II группе – 3,39±0,49, III группе – 2,88±0,54. Средний балл субъективной выраженности симптомов
менопаузальной генитоуринарной дисфункции перед началом лечения у пациенток I группы составил (1,92±0,56) балла,
II группы – (2,36±0,62) балла, III группы – (3,08±0,65) балла. Результаты исследований после завершения курса лечения
продемонстрировали значительную положительную клиническую динамику у женщин I группы, у которых продолжительность менопаузальных нарушений длилась не более 3 лет.
Выводы. Одним из решающих факторов эффективности лечения менопаузальных генитоуринарных нарушений является фактор времени. Наилучшие результаты при коррекции данной патологии достигаются, если ее продолжительность
составляет не более 3 лет. При большей продолжительности эффективность лечения становится меньшей и достаточно
малоэффективной.
