Ефективність застосування імуноглобуліну G у хворих на лікарсько-стійкий туберкульоз у поєднанні з ВІЛ з рівнем СD4+-лімфоцитів від 200 до 50 кл/мкл за даними біохімічних досліджень

Abstract

Мета роботи – вивчити ефективність проведення імуноглобулінотерапії у хворих на ко-інфекцію туберкульоз з лікарською стійкістю (ЛС-ТБ)/ВІЛ при рівні СD4+-лімфоцитів від 200 до 50 кл/мкл на підставі дослідження динаміки біохімічних показників. Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 52 пацієнти віком від 20 до 55 років, середній вік склав (37,2 ± 7,8) року. Усі хворі були ВІЛ-позитивними з лабораторно підтвердженим ЛС-ТБ зі стійкістю мікобактерії до препаратів першого та другого ряду. Хворих на ЛС-ТБ/ВІЛ було розпо ділено на: групу 1 (контрольна) – 26 хворих на ЛС-ТБ/ВІЛ, що отримували стандартне лікування антимікобактеріальними препаратами (АМБП) другого ряду та антиретровірусну терапію (АРВТ); групу 2 (основна) – 26 хворих на ЛС-ТБ/ВІЛ, що отримували також стандартне лікування АМБП другого ряду та АРВТ, доповнені комплексною терапією внутрішньовенним імуно глобуліном G (IgG). Результати та обговорення. На тлі проведеного лікування динаміка змін біохімічних показників була такою: у пацієнтів контрольної групи, уже після перших 2 тиж приймання АМБП, відбувалося збільшення інтоксикаційного навантаження на органи гепатобіліарної та сечовидільної систем, що призводило, з одного боку, до дисфункції печінки з гіпербілірубінемією, підвищення активності трансаміназ, реакції тимолового помутніння, а з іншого – до розвитку ниркової недостатності з гіперкреатинінемією, гіперурикемією, азотемією й олігурією. Унаслідок цього своєчасне призначення АРВТ (через 2 тиж після АМБП) у 19 (73,1 %) хворих було неможливим та здійснювалося набагато пізніше бажаних термінів (через 2–3 міс). Лікування хворих на коморбідну патологію ЛС-ТБ/ВІЛ, яке на тлі комплексної терапії містило внутрішньовенний IgG, супроводжувалося позитивною клінічною та лабораторною динамікою, що створювало умови для залучення АРВТ вже після 2-го тижня комплексної терапії згідно з розробленим методом лікування. Висновки. Використання імунологічно спрямованого лікування внутрішньовенним IgG дало можливість успішно призначати АРВТ хворим основної групи вже через 2 тиж від початку приймання АМБТ, що є вельми доцільним для запобігання побічним реакціям, підвищення ефективності лікування та зменшення показників летальності у хворих на коморбідну патологію ЛС-ТБ/ВІЛ у стані глибокої імуносупресії.

Objective – to study the effectiveness of immunoglobulin therapy in patients with co-infection of drugresistant tuberculosis (DR-TB)/HIV at the level of CD4+ lymphocytes from 200 to 50 cells/μl, based on a study of the dynamics of biochemical parameters. Materials and methods. The study involved 52 patients aged 20 to 55 years, with a mean age of (37.2 ± ± 7.8) years. All patients were HIV-positive with laboratory-confirmed DR-TB with mycobacterial resistance to first- and second-line drugs. Patients with DR-TB/HIV were distributed as follows: 1 group (control) – 26 patients with DR-TB/HIV, receiving standard treatment of second-line AMBP and ARVT group 2 (main) – 26 patients with DR-TB/HIV, who also received standard treat ment of second-line AMBP and ARVT, with the addition of complex therapy with intravenous immunoglobulin G (IgG). Results and discussion. Against the background of treatment, the dynamics of changes in biochemical parameters was as follows: patients in the control group, after the first 2 weeks of AMBP, there was an increase in intoxication load on the hepatobiliary and urinary systems, which led, on the one hand, to dysfunction liver with hyperbilirubinemia, increased transaminase activity, thymol turbidity, and on the other – to the development of renal failure with hypercreatininemia, hyperuricemia, azotemia and oliguria. As a result, timely appointment of ARVT (2 weeks after AMBP) in 19 (73.1 %) patients was impossible and was carried out much later than desired (after 2–3 months). Treatment of patients with comorbid pathology of DR-TB/HIV, which included complex intravenous IgG on the background of complex therapy, was accompanied by positive clinical and laboratory dynamics, which created conditions for ARVT involvement after the second week of complex therapy according to the developed treatment method. Conclusions. The use of immunologically targeted treatment with intravenous IgG made it possible to successfully prescribe ARVT to patients of the main group in 2 weeks from the start of AMBT, which is very useful to prevent adverse reactions, increase treatment efficacy and reduce mortality in patients with comorbid DR-TB/HIV in a state of deep immunosuppression.

Цель работы – изучить эффективность проведения иммуноглобулинотерапии у больных ко-инфекцией лекарственно-устойчивый туберкулез (ЛУ-ТБ)/ВИЧ при уровне СD4+-лимфоцитов от 200 до 50 кл/мкл на основании исследования динамики биохимических показателей. Материалы и методы. В исследовании принимали участие 52 пациента в возрасте от 20 до 55 лет, средний возраст составлял (37,2 ± 7,8) лет. Все больные были ВИЧ-позитивными, с лабораторно подтвержденным ЛУ-ТБ, с устойчивостью микобактерии к препаратам первого и второго ряда. Больные ЛУ-ТБ/ВИЧ были распределены так: группа 1 (контрольная) – 26 больных ЛУ-ТБ/ ВИЧ, получавшие стандартное лечение антимикобактериальными препаратами (АМБП) второго ряда и антиретровирусной терапией; группа 2 (основная) – 26 больных ЛУ-ТБ/ВИЧ, получавшие также стандартное лечение АМБП второго ряда и АРВТ, с дополнением комплексной терапии внутривенным иммуноглобулином G (IgG). Результаты и обсуждение. На фоне проводимого лечения динамика изменений биохимических показателей была следующей: у пациентов контрольной группы уже после первых 2 нед приема АМБП происходило увеличение интоксикационной нагрузки на органы гепатобилиарной и мочевыделительной систем, что приводило, с одной стороны, к дисфункции печени с гипербилирубинемией, повышением активности трансаминаз, реакции тимолового помутнения, а с другой – к развитию почечной недостаточности с гиперкреатининемией, гиперурикемией, азотемией и олигурией. В результате своевременное назначение АРВТ (через 2 нед после АМБП) у 19 (73,1 %) больных было невозможным и осуществлялось гораздо позже желаемых сроков (через 2–3 мес). Лечение больных с коморбидной патологией ЛУ-ТБ/ВИЧ, которое на фоне комплексной терапии включало внутривенный IgG, сопровождалось положительной клинической и лабораторной динамикой, что создавало условия для назначения АРВТ уже после 2-й недели комплексной терапии, согласно разработанного метода лечения. Выводы. Использование иммунологически направленного лечения внутривенным IgG позволило успешно назначать АРВТ больным основной группы уже через 2 нед от начала приема АМБТ, что является весьма целесообразным для предупреждения побочных реакций, повышения эффективности лечения и уменьшения показателей летальности у больных с коморбидной патологией ЛУ-ТБ/ВИЧ с глубокой иммуносупрессией.