Кафедра загальної і клінічної епідеміології та біобезпеки з курсом мікробіології та вірусології

Дослідження впливу сумісного введення вортіоксетину та протисудомних препаратів на вираженість позно-тонічної поведінки у кіндлінгових щурів

2024-01-01T00:00:00Z

Дослідження впливу сумісного введення вортіоксетину та протисудомних препаратів на вираженість позно-тонічної поведінки у кіндлінгових щурів Остапенко, І.; Федоренко, Т. У клінічній маніфестації епілепсії превалюють іктальні прояви. Доведено також наявність інтеріктальних, переважно поведінкових, порушень в клінічній картині хронічного судомного синдрому. Клінічна важливість останніх певний час не приймалася до уваги фахівцями, поки не було встановлено патогенетичну роль інтеріктальних поведінкових порушень за умов хронічного судомного синдрому. Ми провели частину дослідів, присвячених з’ясуванню патогенетичної значущості порушень поведінки за умов кіндлінг-індукованої форми хронічної судомної активності. Ми також намагалися визначити ефективність комплексної фармакокорекції позно-тонічної поведінки внаслідок сумісного застосування протисудомних препаратів з мультимодальним антидепресантом вортіоксетином. Мета роботи – дослідження впливу сумісного введення вортіоксетину та протисудомних препаратів на вираженість позно-тонічної поведінки кіндлінгових щурів. Доведено порушення позно-тонічної поведінки у кіндлінгових щурів. В структурі позно-тонічної поведінки в разі її дисфункції у кіндлінгових щурів превалюють холінергічні механізми. Внутрішньостріарна дисфункція також має виражений вплив на формування порушень позно-тонічної поведінки. Отримані дані доводять ефективну фармакокорекцію порушень позно-тонічної поведінки при сумісному застосуванні вальпроєвої кислоти з вортіоксетином. При цьому ефективність застосованої схеми фармакокорекції зменшувалася при окремому введенні вортіоксетину, а також внаслідок введення вальпроєвої кислоти. Автори вважають отримані результати експериментальним обґрунтуванням доцільності клінічного тестування ефектів сумісного введення вортіоксетину з вальпроєвою кислотою при наявності порушень поведінки у хворих на епілепсію.

Technological innovations in cardiac rehabilitation: effectiveness and impact on patient’s quality of life

2024-01-01T00:00:00Z

Technological innovations in cardiac rehabilitation: effectiveness and impact on patient’s quality of life Ivanovska, O.; Tyravska, O.; Shtepa, O.; Meleha, K.; Fedorenko, T. Introduction: today, the issue of effective rehabilitation of patients after ischemic damage to the heart muscle is relevant in connection with the annual increase in the number of patients with chronic cardiovascular pathology. Objective: to establish modern effective methods of cardiorehabilitation through a literature search. Methods: a review of the literature on the topic of innovations in cardiorehabilitation using databases: GoogleScholar, PubMed, Web of Science, Scopus was carried out using the survey and system analysis method. These methods provide the possibility of remote monitoring of patients with chronic cardiovascular diseases using telemonitoring, which encourages patients to monitor the state of the cardiovascular system based on ECG, blood pressure, and oximetry. Telecardiorehabilitation is a modern method that has been widely implemented in the last 10 years, and especially during the outbreak of the COVID-19 pandemic. Taking into account that after discharge from the hospital, elderly people sometimes find it difficult to get to rehabilitation centers or work in groups. Development: as an alternative, specialists found the possibility of physical rehabilitation with a set of exercises at home and constant monitoring with the help of smart technologies. The introduction of modern techniques increased the percentage of patients who were involved in cardiorehabilitation, which reduced mortality rates and positively affected the quality of life of patients. Conclusions: the implementation of telemonitoring and telecardiorehabilitation in the conditions of aging population and increasing share of patients with chronic course is a very promising direction of modern rehabilitation.

Дослідження поведінкових установок щодо здоров’я у людей із постковідним синдромом

2026-01-01T00:00:00Z

Дослідження поведінкових установок щодо здоров’я у людей із постковідним синдромом Данко, Д. В.; Данко, О. В.; Грузевський, О. А.; Danko, D. V.; Danko, O. V.; Hruzevskyi, O. A. Мета: провести аналіз поширеності адаптивних і дезадаптивних поведінкових установок щодо здоров’я в пацієнтів із постковідним станом (post-COVID-19 condition) та їхнього зв’язку з рівнем тривоги, депресії й якістю життя. Методи. Проведено одномоментне (cross-sectional) дослідження за участю 142 пацієнтів із постковідним станом, верифікованим за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) (тривалість симптомів понад 12 тиж). Поведінкові установки оцінювали за опитувальником HPLP-II (Health-Promoting Lifestyle Profile II), скринінг депресії здійснювали за шкалою PHQ-9 (Patient Health Questionnaire-9), тривогу — за шкалою GAD-7 (Generalized Anxiety Disorder-7), якість життя — за опитувальником SF-36 (Short Form 36 Health Survey). Статистичне опрацювання передбачало обчислення описових показників, кореляційний аналіз за Спірменом та множинну логістичну регресію. Результати. Дезадаптивні поведінкові установки зафіксовано у 58% осіб (n=82), адаптивні — у 42% (n=60). Підвищений рівень тривоги (GAD-7 ≥10) виявлено у 64% пацієнтів, депресії (PHQ-9 ≥10) — у 58%. Дезадаптивна поведінка мала прямий зв’язок із тривогою (rs=0,642; p<0,001) та депресією (rs=0,598; p<0,001) й обернений — з якістю життя (SF-36 PCS: rs=–0,536; MCS: rs=–0,621; p<0,001). За результатами регресійного аналізу, дезадаптивна поведінка асоціювалася з депресією (відношення шансів (OR)=3,24; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,87–5,62), тривогою (OR=2,87; 95% ДІ 1,52–5,18), жіночою статтю (OR=2,16; 95% ДІ 1,14–4,09) та тривалістю симптомів (OR=1,12 на кожні 3 міс; 95% ДІ 1,03–1,21). Крім того, серед компонентів HPLP-II найнижчі значення зафіксовано за субшкалами фізичної активності, керування стресом та відповідальності за власне здоров’я, що зумовлювало загальний профіль дезадаптивної поведінки. Висновки. У пацієнтів із постковідним станом дезадаптивні поведінкові установки є поширеними та пов’язані з гіршими показниками психічного здоров’я й якості життя. З огляду на це, поведінкові установки доцільно враховувати під час скринінгу та в реабілітаційних програмах. Отримані результати обґрунтовують застосування мультидисциплінарних реабілітаційних підходів, спрямованих на корекцію поведінкових установок з урахуванням психоемоційного стану пацієнтів. Подальші дослідження доцільно зосередити на вивченні динаміки зазначених змін у межах тривалого спостереження.; Aim: to analyze the prevalence of adaptive and maladaptive health-related behavioral patterns in patients with post-COVID-19 condition and their associations with levels of anxiety, depression, and quality of life. Methods. A cross-sectional study was conducted involving 142 patients with post-COVID-19 condition verified according to WHO criteria (symptom duration exceeding 12 weeks). Behavioral patterns were assessed using the Health-Promoting Lifestyle Profile II (HPLP-II); depression was screened using the Patient Health Questionnaire-9 (PHQ-9); anxiety was evaluated using the Generalized Anxiety Disorder-7 (GAD-7) scale; and quality of life was measured using the Short Form 36 Health Survey (SF-36). Statistical analysis included descriptive statistics, Spearman correlation analysis, and multiple logistic regression. Results. Maladaptive behavioral patterns were identified in 58% of individuals (n=82), and adaptive patterns in 42% (n=60). Elevated anxiety (GAD-7 score of 10 or higher) was detected in 64% of patients, and depression (PHQ-9 score of 10 or higher) in 58%. Maladaptive behavior was positively associated with anxiety (rs=0.642; p<0.001) and depression (rs=0.598; p<0.001), and negatively associated with quality of life (SF36 PCS: rs=–0.536; MCS: rs=–0.621; p<0.001). Regression analysis demonstrated that maladaptive behavior was associated with depression (OR=3.24; 95% CI 1.87–5.62), anxiety (OR=2.87; 95% CI 1.52–5.18), female sex (OR=2.16; 95% CI 1.14–4.09), and symptom duration (OR=1.12 per three-month increment; 95% CI 1.03–1.21). Furthermore, among the HPLPII subscales, the lowest scores were recorded for physical activity, stress management, and health responsibility, which collectively determined the overall maladaptive behavioral profile. Conclusions. Maladaptive health-related behavioral patterns are prevalent among patients with post-COVID-19 condition and are associated with poorer mental health outcomes and reduced quality of life. Accordingly, behavioral patterns should be incorporated into screening protocols and rehabilitation programs. The findings support the application of multidisciplinary rehabilitation approaches aimed at modifying behavioral patterns with consideration of patients’ psychoemotional status. Future research should focus on examining the dynamics of these changes within longitudinal observation frameworks.

Роль бактеріальних біоплівок у патогенезі хронічних рецидивувальних інфекцій сечовивідних шляхів у чоловіків

2026-01-01T00:00:00Z

Роль бактеріальних біоплівок у патогенезі хронічних рецидивувальних інфекцій сечовивідних шляхів у чоловіків Грузевський, О. А.; Дехтяр, Ю. М.; Шевчук, Г. Ю.; Кольцова, І. Г.; Куртова, М. М.; Дубіна, А. В.; Тарасов, Є. В.; Кагляк, М. Д.; Кобильник, С. М.; Gruzevsky, O. A.; Dekhtyar, Y. M.; Shevchuk, G. Yu.; Koltsova, I. G.; Kurtova, M. M.; Dubina, A. V.; Tarasov, E. V.; Kaglyak, M. D.; Kobylnyk, S. M. Мета роботи – усебічне узагальнення механізмів формування та тривалої персистенції біоплівок у сечовивідних шляхах чоловіків, з’ясування їхнього зв’язку з антибіотикорезистентністю уропатогенів і рецидивувальним перебігом інфекційного процесу, а також визначення перспектив удосконалення діагностичних і терапевтичних підходів. Методологічну основу роботи становлять порівняльний аналіз і контент-аналіз опублікованих оригінальних досліджень, систематичних оглядів та метааналізів із баз даних PubMed/MEDLINE, Scopus і Web of Science за 2020–2026 роки. Розкрито триступеневий механізм патогенного впливу біоплівок: первинна колонізація уроепітелію через адгезин FimH, формування внутрішньоклітинних бактеріальних спільнот та утворення позаклітинних захисних структур на поверхні медичних пристроїв. Особливу увагу приділено ролі простати як основного анатомічного резервуара для біоплівкової персистенції UPEC у чоловіків. Наголошено, що штами філогрупи B2 частіше виявляються в разі рецидивувальних інфекцій сечовивідних шляхів і несуть достовірно більше генів вірулентності. Підтверджено прогресивне зростання резистентності уропатогенів до фторхінолонів, триметоприм-сульфаметоксазолу й цефалоспоринів III покоління в різних географічних регіонах. Обґрунтовано перспективність комбінованих антибіоплівкових стратегій – фаготерапії, ферментної деградації матриксу й антиадгезивних підходів – як доповнення до стандартної антибіотикотерапії. Зроблено висновок про доцільність упровадження метагеномних і метаболомічних методів діагностики в клінічну практику для підвищення точності прогнозування рецидивів та персоналізації лікування рецидивувальних інфекцій сечовивідних шляхів у чоловіків.; The purpose of the study is to comprehensively summarize the mechanisms of biofilm formation and long-term persistence in the male urinary tract, elucidate their relationship with the antimicrobial resistance of uropathogens and the recurrent course of infection, and identify opportunities to improve diagnostic and therapeutic approaches. The methodological framework is based on comparative and content analyses of published original studies, systematic reviews, and metaanalyses from the PubMed/MEDLINE, Scopus, and Web of Science databases, covering the period 2020–2026. A three-stage mechanism of the pathogenic impact of biofilms is described: primary colonization of the urothelium via the FimH adhesin, formation of intracellular bacterial communities (IBCs), and development of extracellular protective structures on medical device surfaces. Particular attention is paid to the role of the prostate as a key anatomical reservoir for biofilm persistence of UPEC in men. It is emphasized that strains belonging to phylogroup B2 are more frequently detected in recurrent urinary tract infections and harbor a significantly higher number of virulence genes. A progressive increase in resistance of uropathogens to fluoroquinolones, trimethoprim–sulfamethoxazole, and third-generation cephalosporins across different geographic regions is confirmed. The perspectives of combined anti-biofilm strategies – phage therapy, enzymatic degradation of the biofilm matrix, and anti-adhesive approaches – are substantiated as an adjunct to standard antibiotic therapy. It is concluded that implementing metagenomic and metabolomic diagnostic methods in clinical practice is advisable to improve the accuracy of recurrence prediction and enable personalized treatment of recurrent urinary tract infections in men.

Структура навчального навантаження з дисципліни «Епідеміологія та принципи доказової медицини» у закладах вищої медичної освіти України: порівняльний аналіз та міжнародний контекст

2026-01-01T00:00:00Z

Структура навчального навантаження з дисципліни «Епідеміологія та принципи доказової медицини» у закладах вищої медичної освіти України: порівняльний аналіз та міжнародний контекст Мельник, О. А.; Melnyk, O. A. Мета дослідження – провести порівняльний аналіз структури навчального навантаження з дисципліни «Епідеміологія та принципи доказової медицини» у десяти провідних закладах вищої медичної освіти (ЗВО) України та зіставити отримані результати з практикою викладання у країнах ЄС (Польща, Іспанія, Сербія) та США. Матеріали та методи. Проаналізовано освітньо-професійні програми та навчальні плани 10 медичних ЗВО України (станом на 2025 рік), а також силабуси з епідеміології провідних медичних університетів Польщі, Іспанії, Сербії та вимоги акредитаційних органів США (LCME, AAMC). Використовувалися методи систематизації, порівняльного аналізу, описової статистики та SWOT-аналізу. Результати. Встановлено значну варіабельність структури навчального навантаження між українськими ЗВО. Медіана аудиторних годин становить 40 (мін. 30, макс. 54), а частки самостійної роботи – 55,6 % (мін. 40 %, макс. 67 %). Порівняно з міжнародними стандартами (44–56 год аудиторних занять, частка самостійної роботи 44–56 %) ряд університетів, зокрема ОНМедУ та НМУ ім. О. О. Богомольця, демонструють найнижчі показники аудиторного навантаження. Висновки. Існуюча структура навчального навантаження у частині ЗВО не відповідає принципам раціональної організації освітнього процесу для складної методологічної дисципліни. Рекомендовано збільшити частку аудиторних занять до 50–60 %, запровадити лекційний курс (10–14 год) та систематизувати розподіл дисципліни у семестровому форматі.; Objective. To conduct a comparative analysis of the academic workload structure of the course “Epidemiology and Principles of Evidence-Based Medicine” across ten leading medical universities in Ukraine and to compare the findings with teaching practices in selected European Union countries (Poland, Spain, and Serbia) and the United States. Materials and Methods. Educational programmes and curricula of ten Ukrainian medical universities (as of 2025) were analyzed, together with epidemiology course syllabi from leading medical schools in Poland, Spain, and Serbia, as well as accreditation requirements established by U.S.A organizations (LCME, AAMC). The study employed document analysis, comparative analysis, descriptive statistics and SWOT analysis. Results. Substantial variability in academic workload distribution was identified among Ukrainian medical universities. The median number of contact hours was 40 (range: 30–54 hours), while the median proportion of self-directed learning was 55.6% (range: 40–67%). Compared with international benchmarks, which typically include 44–56 contact hours and 44–56% self-directed learning, several institutions, including Odesa National Medical University and Bogomolets National Medical University, demonstrated the lowest number of contact hours. Conclusions. The current workload structure adopted by some Ukrainian medical universities may be suboptimal for teaching a methodologically demanding discipline such as epidemiology and evidence-based medicine. Increasing the proportion of contact teaching to 50–60%, introducing a structured lecture component (10–14 hours), and standardizing course delivery within a semester-based framework may contribute to improving educational effectiveness and alignment with international educational standards.

Харчовий статус як біологічна змінна (NABV): інтеграція науки про харчування у фундаментальні та клінічні дослідження

2026-01-01T00:00:00Z

Харчовий статус як біологічна змінна (NABV): інтеграція науки про харчування у фундаментальні та клінічні дослідження Бабієнко, В. В.; Грузевський, О. А.; Коболєв, Є. В.; Комлевой, О. М.; Рожнова, А. М.; Жигаліна, Н. О.; Babienko, V. V.; Hruzevskyi, O. A.; Kobolyev, Y. V.; Komlevoi, O. M.; Rozhnova, A. M.; Zhyhalina, N. O. Еволюція галузі харчування призвела до глибшого розуміння не лише ролі поживних речовин, але й факторів, що впливають на їхні функції у дедалі складніших глобальних контекстах охорони здоров'я. Мета. Характеристика харчового статусу як біологічної змінної (NABV) в контексті інтеграції науки про харчування у фундаментальні та клінічні дослідження. Матеріали та методи. Проведено аналіз літературних даних щодо існуючих стратегій визначення харчового статусу. Бібліосемантичний підхід дозволив виокремити основні напрямки досліджень у цьому напрямку та узагальнити їх значення щодо формулювання харчового статусу як біологічної змінної (NABV), тоді як аналітичний метод забезпечив інтеграцію інформації для формування узагальнених висновків і визначення сучасних тенденцій щодо інтеграції науки про харчування у фундаментальні та клінічні дослідження. Результати. Перетин питань харчування з дедалі складнішим глобальним контекстом охорони здоров'я вимагає розглядати харчовий статус як біологічну змінну (NABV), вивчення якої включає розуміння того, що харчовий статус: 1) не обмежується дієтичним впливом; 2) тісно та нерозривно пов'язаний з усіма аспектами зміцнення здоров'я людини, профілактики та лікування захворювань; 3) є як вхідним фактором, так і результатом здоров'я та хвороб. Такий розширений погляд на харчування буде сприяти майбутнім дослідженням, сприяючи розгляду контекстів та мінливості, пов'язаної з багатьма взаємодіючими факторами, що впливають на харчовий статус та на які він впливає. Це також вимагатиме нових інструментів для вивчення багатофакторних зв'язків з метою підвищення точності та розробки науково обґрунтованих, безпечних та ефективних стандартів охорони здоров'я, дієтичних втручань та програм громадського здоров'я.; The evolution of the field of nutrition has led to a deeper understanding not only of the role of nutrients, but also of the factors that influence their functions in increasingly complex global health contexts. Objective. Characterization of nutritional status as a biological variable (NABV) in the context of integrating nutrition science into basic and clinical research. Materials and methods. A literature review was conducted on existing strategies for determining nutritional status. The bibliosemantic approach allowed us to identify the main areas of research in this area and summarize their significance for the formulation of nutritional status as a biological variable (NABV), while the analytical method provided the integration of information to form generalized conclusions and identify current trends in the integration of nutrition science into basic and clinical research. Results. The intersection of nutrition issues with the increasingly complex global health context requires considering nutritional status as a biological variable (NABV), the study of which includes the understanding that nutritional status: 1) is not limited to dietary influences; 2) is closely and inextricably linked to all aspects of human health promotion, disease prevention and treatment; and 3) is both an input and an outcome of health and disease. This expanded view of nutrition will facilitate future research by facilitating consideration of the contexts and variability associated with the many interacting factors that influence and are influenced by nutritional status. It will also require new tools to examine multifactorial relationships with the aim of increasing accuracy and developing evidence-based, safe and effective health standards, dietary interventions and public health programmes.

Дефіцит мікронутрієнтів як глобальна проблема

2026-01-01T00:00:00Z

Дефіцит мікронутрієнтів як глобальна проблема Бабієнко, В. В.; Грузевський, О. А.; Шевеленкова, А. В.; Кошельник, О. Л.; Коболєв, Є. В.; Жигаліна, Н. О.; Babienko, V. V.; Hruzevskyi; Shevelenkova, A. V.; Koshelnyk, O. L.; Kobolyev Y. V.; Zhyhalina N. O. Метою роботи є аналіз дефіциту мікронутрієнтів як глобальної проблеми. Проведено систематичний аналіз літературних даних щодо глобального характеру дефіциту мікронутрієнтів в країнах з низьким і середнім рівнем доходу (НСД). Бібліосемантичний підхід дозволив виокремити основні мікронутрєнти та узагальнити фактори їх впливу на здоров’я населення, тоді як аналітичний метод забезпечив інтеграцію інформації для формування узагальнених висновків і визначення сучасних тенденцій поширеності дефіциту мікронутрієнтів та його впливу на здоров’я в усьому світі. Аналіз даних літератури дозволив обгрунтувати надзвичайну актуальність дефіциту основних мікронутрієнтів як ознаки глибокої кризи повноцінного харчування населення у глобальному масштабі. Показано, що прихований голод є важливим аспектом, який може підірвати досягнення кількох Цілей сталого розвитку (ЦСР), особливо тих, що стосуються охорони здоров’я, освіти та викорінення бідності. Встановлено, що дефіцит найпоширеніших мікронутрієнтів (заліза, вітамінів А та D, йоду та цинку) є причиною числених патологій, включаючи вади росту, зору, імунного захисту, остеомаляцію і остеопороз, ризик розвитку серцево-судинних захворювань, діабету, деяких форм раку та аутоімунних розладів, когнітивного розвитку. Обгрунтовано вирішення проблем дефіциту мікронутрієнтів шляхом збагачення продуктів харчування та застосування функціональних продуктів харчування. Слід визнати необхідним розробку та термінове впровадження міжнародних програм боротьби з дефіцитом мікронутрієнтів як важливої складової реалізації цілей сталого розвитку.; The purpose of the study is to analyze micronutrient deficiency as a global problem. A systematic review of the literature on the global nature of micronutrient deficiency in low- and middle-income countries (LMICs) was conducted. The bibliosemantic approach allowed us to identify the main micronutrients and summarize the factors influencing their impact on population health, while the analytical method provided the integration of information to form generalized conclusions and determine current trends in the prevalence of micronutrient deficiency and its impact on health worldwide. The analysis of the literature data allowed to substantiate the extreme relevance of the deficiency of essential micronutrients as a sign of a deep crisis of adequate nutrition of the population on a global scale. It is shown that hidden hunger is an important aspect that can undermine the achievement of several Sustainable Development Goals (SDGs), especially those related to health, education and poverty eradication. It was established that the deficiency of the most common micronutrients (iron, vitamins A and D, iodine and zinc) is the cause of numerous pathologies, including growth defects, vision, immune defense, osteomalacia and osteoporosis, the risk of developing cardiovascular diseases, diabetes, some forms of cancer and autoimmune disorders, cognitive development. The solution to the problems of micronutrient deficiency through food fortification and the use of functional foods is justified. It should be recognized as necessary to develop and urgently implement international programs to combat micronutrient deficiency as an important component of the implementation of sustainable development goals.

Епідеміологічне районування ензоотичних територій туляремії в Україні: аналіз, ризики та тактика моніторингу

2025-01-01T00:00:00Z

Епідеміологічне районування ензоотичних територій туляремії в Україні: аналіз, ризики та тактика моніторингу Голубятников, М. І.; Мельник, О. А.; Джуртубаєва, Г. М.; Гриценко, К. С.; Тюпа, В. В.; Golubyatnykov, M. I.; Melnyk, O. A.; Dzhurtubaieva, H. M.; Hrytsenko, K. S.; Tiupa, V. V. Мета дослідження: оцінити епізоотичну активність природних осередків туляремії в Україні (1978–2024 роки) та провести епідеміологічне районування території за ступенем ризику зараження на туляремію, а також надати рекомендації з моніторингу й профілактики, враховуючи сучасні загрози. Матеріали та методи. Проаналізовано архівні дані та звіти щодо епізоотичного моніторингу (природні осередки, гризуни, переносники, вода), отримані з архівів Протичумного інституту та відділів ОНІ за період 1978–2024 рр.; звіти ЦКПХ; локальні повідомлення; публікації наукових досліджень; розраховано індекс епізоотичної активності. Результати та обговорення. Прояви епізоотичної активності зареєстровано в усіх областях України; найвищі значення індексу епізоотичної активності встановлено у Львівській, Чернігівській і Сумській областях (Ind=0,80–0,74), найнижчі — у Чернівецькій (0,02). Середній індекс становив 0,38. Виділили 4 типи ензоотичних з туляремії територій – дуже високого (3 області), високого (8), середнього (11) та низького (3) епідеміологічного ризику зараження. Отримані дані щодо розподілу адміністративних одиниць за рівнями ризику зараження людини представили картографічно. Розподіл ризику зараження відповідає біогеографічному зонуванню України: найвищий ризик — Полісся та Північний Лісостеп, де поєднуються лісові, болотні та заплавні біотопи; високий ризик — території зі стійкими популяціями польових гризунів у лісостепових і частково степових ландшафтах; середній ризик — зони перехідних ландшафтів та нестабільної циркуляції збудника; низький ризик — аридні степи та гірські території, де умови не сприяють сталим природним осередкам. Висновки. Епідеміологічне районування території за ступенем ризику зараження на туляремію, використовуючи індекс епізоотичної активності, є ефективним інструментом планування протиепідемічних і моніторингових заходів. Території дуже високого ризику потребують щорічних комплексних досліджень; у зонах високого й середнього ризику необхідні регулярні польові та лабораторні роботи; у регіонах низького ризику — підтримувальний нагляд. Актуальним залишається посилення польових досліджень, міжвідомча взаємодія та оновлення системи районування з урахуванням сучасних екологічних та епідеміологічних змін.; Aim. To assess the epizootic activity of natural foci of tularemia in Ukraine (1978–2024) and to conduct epidemiological zoning of the territory according to the risk of human infection, as well as to provide monitoring and prevention recommendations considering current ecological and social threats. Materials and Methods. Archival data and reports on epizootic monitoring (natural foci, rodents, vectors, water) from the archives of the Mechnikov Anti-Plague Institute and its EDI departments for 1978–2024 were analyzed; reports of the CDCP, local notifications, and scientific publications were reviewed. The epizootic activity index was calculated for each administrative region. Results and Discussion. Epizootic activity was recorded in all regions of Ukraine. The highest indices were found in Lviv, Chernihiv, and Sumy regions (Ind=0.80–0.74), while the lowest value was observed in Chernivtsi region (0.02). The average national index was 0.38. Four types of tularemia-enzootic territories were identified: very high risk (3 regions), high risk (8), medium risk (11), and low risk (3). The distribution of administrative regions by risk level was visualized cartographically. The spatial pattern corresponds to the biogeographical zoning of Ukraine: the highest risk occurs in Polissia and the northern Forest-Steppe, characterized by forest, wetland, and floodplain biotopes; high risk is typical for territories with stable field-rodent populations in Forest-Steppe and partially Steppe landscapes; medium risk corresponds to transitional landscapes with unstable circulation of the pathogen; low risk is associated with arid Steppe and mountain regions, where conditions do not support persistent natural foci. Conclusions. Epidemiological zoning of territories according to the risk of tularemia infection using the epizootic activity index is an effective tool for planning anti-epidemic and monitoring measures. Territories of very high risk require annual comprehensive surveys; high- and medium-risk zones need regular field and laboratory investigations; low-risk regions require supportive surveillance. Strengthening field studies, improving interdepartmental cooperation, and updating zoning systems in line with current ecological and epidemiological changes remain essential.

Порушення мікробіому сечового міхура при нейрогенній дисфункції післяспинномозкової травм

2026-01-01T00:00:00Z

Порушення мікробіому сечового міхура при нейрогенній дисфункції післяспинномозкової травм Грузевський, О.; Дехтяр, Ю.; Стоянов, О.; Вастьянов, Р.; Шевчук, Г.; Дубіна, А.; Тарасов, Є.; Hruzevskyi, O.; Dekhtyar, Yu.; Stoyanov, O.; Vastyanov, R.; Shevchuk, H.; Dubina, A.; Tarasov, Ye. Щороку спинномозкова травма (СМТ) уражає від 250 000 до 500 000 осіб у світі й залишається однією з основних причин тривалої інвалідності серед людей молодого та середнього віку. Нейрогенна дисфункція сечового міхура (НСМ) формується практично у кожного пацієнта з повним або частковим ураженням спинного мозку і визначає довгостроковий прогноз реабілітації. У дослідженнях показано, що рецидивні інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) виникають у 70–80 % пацієнтів із СМТ і є основною причиною повторних госпіталізацій, зниження якості життя та підвищеної смертності. За останнє десятиліття уявлення про мікробіологію сечових шляхів суттєво змінилися. Доведено, що сеча здорових людей не є стерильною: вона містить стабільний мікробний комплекс – уромікробіом, який є визначальним у підтримці місцевого імунітету та захисті від патогенів. При нейрогенній дисфункції сечового міхура ця рівновага порушується, створюючи умови для хронічної інфекції та формування збудників.; Spinal cord injury is one of the most severe forms of neurological damage. It almost always leads to neurogenic bladder dysfunction. This, in turn, leads to a high incidence of recurrent urinary tract infections, which are linked to disturbances in the urobiome. The aim of the study is to summarize current scientific data on bladder microbiome disorders in neurogenic dysfunction after spinal cord injury and to assess the impact of drainage methods, antibiotic therapy, and microbiome-oriented interventions on the course of urinary tract infections. Materials and methods. The study was conducted in a systematic review format in accordance with PRISMA recommendations. Clinical, experimental, and randomized studies were analyzed, followed by qualitative and quantitative data synthesis. It was established that neurogenic dysfunction after spinal cord injury is associated with persistent urobiome dysbiosis, characterized by decreased alpha diversity and a reduction in Lactobacillus spp., with the dominance of Enterobacteriaceae and Pseudomonadaceae. Intermittent self-catheterization is associated with a lower incidence of urinary tract infections and greater microbiome diversity than indwelling catheterization. A high level of antimicrobial resistance was identified, including ESBL-producing strains and carbapenem-resistant Pseudomonas aeruginosa, which sustains a vicious cycle of «dysbiosis – infection – antibiotic therapy». The potential effectiveness of probiotic and immunotropic strategies has been demonstrated, with reductions in infection recurrence rates of 21–32%. The practical value of the results lies in the systematization of data on the disruption of the uromicrobiome, a key element in the pathogenesis of neurogenic dysfunction after spinal cord injury. It is substantiated that microbiome-oriented approaches, early monitoring, and catheterization optimization can significantly improve infection prevention and rehabilitation outcomes. Conclusions. Spinal trauma leads to deep dysbiosis of the uromicrobiome. It is seen as a decrease in the alphadiversity index and in Lactobacillus spp. Less than 5% and predominance of E. coli (38–45%), K. pneumoniae (18–24%) і P. aeruginosa (12–17%). Draining of the urinary bladder really influences the microbiological profile. Interruptable catheterization is associated with the lowest frequency of symptomatic urinary tract infections and the highest microbial diversity index. Constant urethral catheterization leads to the formation of stable polymicrobial biofilms and a threefold increase in microbiota abundance. Antimicrobial resistance in neurogenic dysfunction after spinal trauma remains critically high. ESBL-production revealed in 34–58% of isolates, whereas carbapenem-resistance of P. aeruginosa was found in 15–22% cases. Тривале та нераціональне використання антибіотиків є незалежним чинником поглиблення дисбіозу (OR=2,4; 95% ДІ: 1,7–3,4), підтримуючи порочне коло та вимагаючи принципово нових терапевтичних підходів. Microbiome-oriented correction strategies show clinically important efficacy. Intravesical introduction of L. rhamnosus GG decreases the frequency of recurrent urinary infections in 32 % (95% DІ: 18–46%), and usage of Uro-Vaxom by 21% (95% DІ: 8–34%). Transplantation of fecal microflora has shown promise in animal models. Early microbiological monitoring with molecular typing and the application of interruptible self-catheterization are priorities in preventive medicine for spinal trauma. Perspectives for future investigations are linked to randomized clinical trials of fecal microbiota transplantation and the development of individualized uromicrobial profiling based on next-generation sequencing.

Огляд сучасного стану захворюванності на іксодові кліщові бореліози в світі та Україні

2026-01-01T00:00:00Z

Огляд сучасного стану захворюванності на іксодові кліщові бореліози в світі та Україні Голубятников, М. І.; Джуртубаєва, Г. М.; Мельник, О. А.; Гриценко, К. С.; Процишина, Н. М.; Маньковська, Н. М.; Holubyatnykov, M. I.; Dzhurtubaieva, H. M.; Melnyk, O. A.; Hrytsenko, K. S.; Protsyshyna, N. M.; Mankovska, N. M. Іксодові кліщові бореліози (ІКБ, хвороба Лайма) є одними з найпоширеніших трансмісивних інфекцій у світі та в Україні. Захворювання характеризується поліморфізмом клінічних проявів, схильністю до хронічного перебігу та труднощами своєчасної діагностики, що зумовлює значний епідеміологічний і соціально-економічний тягар. Мета: узагальнити сучасні дані щодо епідеміології, етіології, патогенезу, діагностики, профілактики та перспектив вакцинопрофілактики іксодових кліщових бореліозів у світі та в Україні. Матеріали і методи: проведено огляд і аналіз публікацій у вітчизняних та зарубіжних наукових джерелах, даних офіційної статистики Центру громадського здоров’я МОЗ України та CDC, а також результатів клінічних і експериментальних досліджень, представлених у базах PubMed, Scopus і Web of Science. Результати. Встановлено стійке зростання захворюваності на хворобу Лайма в Україні з розширенням ендемічних територій, що пов’язано з кліматичними змінами, урбанізацією та соціальними чинниками. Проаналізовано біологічні особливості комплексу Borrelia burgdorferi sensu lato, молекулярні механізми патогенезу та імунної відповіді. Показано діагностичну цінність сучасних серологічних і молекулярно-генетичних методів, а також обмеження їх застосування на різних стадіях захворювання. Розглянуто сучасні розробки вакцин, спрямованих як на збудника, так і на переносника інфекції. Висновки. Хвороба Лайма залишається актуальною проблемою громадського здоров’я. Ефективний контроль ІКБ потребує удосконалення епідеміологічного нагляду, стандартизації лабораторної діагностики та впровадження комплексних профілактичних стратегій.; Ixodid tick-borne borreliosis (ITBB, Lyme disease) is one of the most widespread vector-borne infections both worldwide and in Ukraine. The disease is characterized by a wide spectrum of clinical manifestations, a tendency toward chronic progression, and difficulties in timely diagnosis, which together result in a substantial epidemiological and socio-economic burden. The purpose: to summarize current data on the epidemiology, etiology, pathogenesis, diagnosis, prevention, and prospects of vaccine prevention of ixodid tick-borne borreliosis worldwide and in Ukraine. Materials and Methods: A review and analysis of publications from national and international scientific sources were conducted, including official statistical data from the Public Health Center of the Ministry of Health of Ukraine and the Centers for Disease Control and Prevention (CDC), as well as results of clinical and experimental studies indexed in PubMed, Scopus, and Web of Science databases. Results: A steady increase in the incidence of Lyme disease in Ukraine was identified, accompanied by the expansion of endemic areas, which is associated with climate change, urbanization, and social factors. The biological characteristics of the Borrelia burgdorferi sensu lato complex, as well as molecular mechanisms of pathogenesis and the immune response, were analyzed. The diagnostic value of modern serological and molecular genetic methods was demonstrated, along with the limitations of their application at different stages of the disease. Current vaccine development strategies targeting both the pathogen and the vector were also reviewed. Conclusions: Lyme disease remains a significant public health challenge. Effective control of ixodid tick-borne borreliosis requires improvement of epidemiological surveillance, standardization of laboratory diagnostics, and implementation of comprehensive preventive strategies.