Поєднані ушкодження надп’яткової кістки та хребта належать до тяжких травм. Існують розбіжності у виборі тактики лікування ушкоджень зазначеної локалізації, послідовності та необхідності хірургічних утручань, а також методів фіксації. Несприятливі результати лікування спонукають оптимізувати лікувальну тактику, переглянути терміни й етапи хірургічного втручання. Мета: визначити тактику лікування й оптимальну хірургічну техніку в пацієнтів із поєднаними ушкодженнями надп’яткової кістки та хребта. Методи: проведено ретроспективний аналіз лікування 5 чоловіків віком від 22 до 35 років із поєднаними ушкодженнями надп’яткової кістки та грудопоперекового відділу хребта. Тактика хірургічного втручання базувалась на ранній активізації потерпілих шляхом застосування сучасних методів остеосинтезу на підставі оцінювання морфології ушкодження та прогнозу функціональних порушень. На першому етапі заходи включали першочергове хірургічне відновлення анатомії надп’яткової кістки з внутрішньою
фіксацією, на другому – стабілізацію переломів хребта методом задньої транспедикулярної фіксації. Результати: наслідки поєднаних ушкоджень вивчені в терміни від 1 до
3 років. Хірургічне лікування ушкоджень надп’яткової кістки зі застосуванням диференційного своєчасного підходу дозволило досягти покращення анатомо-функціональних
результатів – (90,5 ± 3,2) балу за шкалою AOFAS, за FFI – (4,8 ± 0,4) балу (p ˂ 0,05). Втрата корекції кіфотичної деформації дорівнювала 7,9° ± 0,2°. Больовий синдром за індексом Oswestry не перевищував 20 %, що відповідало мінімальним порушенням і доброму віддаленому результату та дало змогу пацієнтам повернутися до колишньої фізичної активності. Висновки: тактика хірургічного лікування поєднаних ушкоджень надп’яткової кістки та грудопоперекового відділу хребта вимагає диференційованого підходу в черговості та термінах оперативних утручань, істотно впливає на поліпшення функціональних результатів у більшості пацієнтів. Ключові слова: поєднані ушкодження, надп’яткова кістка, хребет, хірургічне лікування.
The combined injuries of the talus and spine are related to severe injuries. There are differences in the choice of tactics for the treatment of injuries of this localization, the sequence and the necessity for surgical interventions, as well as methods of fxation. Unfavorable results of the treatment encourage the need to optimize of treatment tactics, to revise the terms and stages of surgery. Objective: to determine the treatment tactics and optimal surgical technique in patients with combined injuries of the talus and spine. Methods: retrospective analysis of treatment of 5 men aged from 22 to 35 years, with combined damages of talus bone and thoracolumbar spine was made. The tactics of surgical intervention was based on the early activation of patients through the applying of modern methods of osteosynthesis based on the assessment of the morphology of the injury and the prognosis of functional disorders. At the frst stage, the measures included the primary anatomical surgical restoration of the talus with internal fxation, at the second stage – stabilization of spinal fractures with posterior transpedicular fxation. Results: the consequences of combined injuries were studied in terms of 1 to 3 years follow-up. Surgical treatment of talus injuries with differential timely approach allowed us to achieve improvement of anatomical and functional results – (90.5 ± 3.2) points according to AOFAS scale, FFI – (4.8 ± 0.4) points (p ˂ 0.05). The loss of correction of kyphotic deformation was 7.9° ± 0.2°. Oswestry index of pain syndrome did not exceed 20 %, which corresponded to a minimum violation and a good follow-up result that allowed patients to return to their previous physical activity. Conclusions: the tactics of surgical treatment of combined injuries of the talus and thoracolumbar spine requires a differentiated approach in the order and timing of surgical interventions, signifcantly affects the improvement of functional results in most patients.