Актуальність дослідження зумовлена тим, що цукровий діабет (ЦД) 2-го типу
залишається однією з провідних медико-соціальних проблем сучасності. За останні
десятиліття його поширеність невпинно зростає, охоплюючи все більш молоді
вікові групи та значно збільшуючи тягар хронічних ускладнень. Когнітивні
порушення (КП) є одними з основних, проте недооцінених ускладнень ЦД 2-го
типу, що розвиваються внаслідок комбінації метаболічної, судинної та
нейродегенеративної дисфункції. Відомо, що пацієнти із ЦД 2-го типу порівняно з
індивідами без порушень вуглеводного обміну, мають у 1,5–3 рази вищий ризик
розвитку легких КП і подальшого переходу до деменції, що зумовлює значний
вплив на їхню працездатність, комплаєнс та якість життя (ЯЖ). Важливим
клінічним викликом є те, що КП у хворих із ЦД 2-го типу часто залишаються
недіагностованими на ранніх стадіях. Їх своєчасне виявлення є критично важливим,
оскільки вони безпосередньо впливають на здатність пацієнтів дотримуватися
рекомендацій, виконувати самоконтроль та коректно застосовувати
цукрознижувальні препарати. У результаті погіршується глікемічний контроль,
зростає частота декомпенсацій та ризик розвитку гострих і хронічних ускладнень.
The relevance of the study is due to the fact that type 2 diabetes mellitus (T2DM)
remains one of the leading medical and social problems of modern society. Over recent
decades, its prevalence has been steadily increasing, with a trend toward earlier onset in
younger populations and significantly increasing the burden of chronic complications.
Cognitive impairment (CI) is among the major but underestimated complications of
T2DM, developing as a result of a combination of metabolic, vascular, and
neurodegenerative dysfunction. It is known that patients with T2DM, compared with
individuals without disorders of carbohydrate metabolism, have a 1.5–3-fold higher risk
of developing mild CI and subsequent progression to dementia, which significantly
affects their work capacity, treatment compliance, and quality of life (QoL). An important
clinical challenge is that CI in patients with T2DM often remains undiagnosed at early
stages. Timely detection is critically important, as CI directly affects patients’ ability to
adhere to recommendations, perform self-monitoring, and correctly use glucose-lowering
medications. As a result, glycemic control deteriorates, the frequency of decompensation
increases, and the risk of acute and chronic complications rises.
