Наукові статті. Кафедра сімейної медицини, загальної практики та поліклінічної терапії

Ефекти впливу навчання з основ самоконтролю в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу на тлі ожиріння та когнітивних порушень

2025-01-01T00:00:00Z

Ефекти впливу навчання з основ самоконтролю в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу на тлі ожиріння та когнітивних порушень Тулянцева, Є. О.; Tuliantseva, Yе. O. Поступове старіння населення супроводжується зростанням поширеності когнітивних порушень (КП). За даними численних досліджень пацієнти з цукровим діабетом (ЦД) мають статистично вищий ризик розвитку КП порівняно зі здоровими людьми. Когнітивна дисфункція суттєво ускладнює здатність пацієнтів до самоконтролю, підвищуючи ризик гіпоглікемій та ускладнень. Мета: оцінити ефекти впливу навчання з основ самоконтролю в пацієнтів із ЦД 2-го типу (ЦД2) на тлі ожиріння та КП. Матеріал і методи. Обстежено 140 пацієнтів із ЦД2 віком 25–60 років. За результатами когнітивного скринінгу з використанням короткої шкали оцінки психічного статусу (Mini-Mental State Examination, MMSE) і Монреальського когнітивного тесту (Montreal Cognitive Assessment, MoCA) пацієнти були розподілені на підгрупи залежно від наявності КП та проходження навчання з основ самоконтролю ЦД. Результати. Серед обстежених пацієнтів понад 57% мали легкі або помірні КП. У підгрупах, які пройшли навчання з основ самоконтролю ЦД, спостерігалося вірогідне покращення глікемічного контролю і когнітивних функцій (КФ) (шкала MMSE +1,03±0,16; тест MoCA +0,69±0,12, p<0,001) та зниження рівнів тривоги й депресії за госпітальною шкалою тривоги і депресії (HADS), та опитувальника депресії Бека (p<0,05). Встановлено зворотний кореляційний зв’язок між рівнем глікованого гемоглобіну (HbA1c) та показниками КФ за шкалою MMSE (r=−0,25; p<0,01), а також позитивні асоціації між HbA1c та індексом маси тіла (ІМТ) (r=0,23; p<0,01), показниками тривоги/депресії (відповідно r=0,35; p<0,001 та r=0,30; p<0,001), що свідчить про часте поєднання тривожних і депресивних симптомів у пацієнтів із ЦД2. Висновки. Когнітивна дисфункція є частим ускладненням ЦД2, що призводить до порушення побутової активності, самоконтролю та зниження працездатності пацієнтів. Навчання з основ самоконтролю пацієнтів із ЦД2 сприяє покращенню глікемічного контролю, а також когнітивного статусу та психоемоційного стану. Освітні втручання є ефективним інструментом профілактики прогресування КП у цій категорії пацієнтів.; The progressive aging of the population is accompanied by an increase in the prevalence of cognitive impairment (CI). Numerous studies indicate that patients with diabetes mellitus (DM) have a significantly higher risk of CI than healthy individuals. Cognitive dysfunction significantly complicates patients’ ability to selfcontrol, increasing the risk of hypoglycaemia and complications. The aim. To evaluate the effects of training in the basics of selfcontrol in patients with type 2 diabetes (T2D) on the background of obesity and CI. Material and methods. We examined 140 patients with T2D aged 25–60 years. Based on cognitive screening using the Mini-Mental State Examination (MMSE) and the Montreal Cognitive Assessment (MoCA), patients were divided into subgroups according to the presence of CI and receiving training on the basics of diabetes self-controlling. Results. More than 57% had mild or moderate CI among the examined patients. In the subgroups that received training in the basics of diabetes self-management, there was a significant improvement in glycaemic control and cognitive functions (MMSE scale +1.03±0.16; MoCA test+0.69±0.12, p<0.001) and a decrease in the levels of anxiety and depression levels according to the Hospital Anxiety and Depression Scale (HADS), and the Beck Depression Inventory (p<0.05). An inverse correlation was established between the level of glycated haemoglobin (HbA1c) and CI indicators according to the MMSE scale (r=−0.25; p<0.01), as well as positive associations between HbA1c and body mass index (BMI) (r=0.23; p<0.01) anxiety/depression indicators (r=0.35; p<0.001 and r=0.30; p<0.001, respectively), which indicates a frequent combination of anxiety and depressive symptoms in patients with DM2. Conclusions. Cognitive dysfunction is a common complication of T2D, leading to impaired daily activities, self-control, and decreased working capacity of patients. Training in the basics of self-management for patients with T2D helps improve glycemic control, as well as cognitive and psychoemotional states. Educational interventions are an effective tool for preventing the progression of CI in this category of patients.

Порівняльна характеристика маркерів запалення при вперше діагностованому цукровому діабеті 2-го типу, діабеті в анамнезі та предіабеті в пацієнтів, госпіталізованих із COVID-19

2026-01-01T00:00:00Z

Порівняльна характеристика маркерів запалення при вперше діагностованому цукровому діабеті 2-го типу, діабеті в анамнезі та предіабеті в пацієнтів, госпіталізованих із COVID-19 Юрченко, Є. І.; Yurchenko, Ye. I. Цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) залишається однією з найпоширеніших неінфекційних хвороб у світі. Серед пацієнтів, госпіталізованих із COVID-19 спостерігається висока частка гіперглікемії або ЦД2 в анамнезі (ЦД2А), що підви-щує ризик тяжкого перебігу інфекції та розвитку ускладнень. Пацієнти із вперше діагностованим ЦД2 (ВДЦД2) потребу-ють особливої уваги, як група найвищого ризику значного погіршення стану та летальності. Метою цього дослідження було оцінити рівень маркерів запалення в пацієнтів із COVID-19, які мали ВДЦД2 чи наявний ЦД2А чи предіабет (ПД). Матеріал і методи. Ретроспективно було вивчено 2030 медичних карток пацієнтів, госпіталізованих із COVID-19, з яких 150 карток проаналізовані більш детально. Аналізувалися вік, стать, вага, індекс маси тіла (ІМТ), артеріальний тиск. До-сліджували результати багаторазових вимірів глюкози крові натщесерце, показник глікованого гемоглобіну (HbA1c), ке-тонових тіл, рН крові, бікарбонату НСО3, С-реактивного білка (СРБ), Д-димеру, феритину, прокальцитоніну, креатиніну, лактатдегідрогенази (ЛДГ). Результати. З 2030 госпіталізованих пацієнтів 253 (12,46%) пацієнта мали ЦД2А, 34 (1,68%) пацієнта мали ВДЦД2, ще 13 (0,64%) пацієнтів – ПД. Серед пацієнтів із ВДЦД2 45,00% були молодше 60 років, із них 20,58% – молодше 50 років. Виявлено тенденцію до вищої частоти ускладнень, пов’язаних з основним захворюван-ням на COVID-19, у пацієнтів із ВДЦД2 порівняно з пацієнтами з ПД та ЦД2А: гострий респіраторний дистрес-синдром (26,47% проти 15,38% та 17,48%, р=0,330), синдром поліорганної недостатності (14,71% проти 7,69% та 8,74%, р=0,336), сепсис (2,94% проти 0% та 7,77%, р=0,451). Максимальні медіанні рівні глюкози в стаціонарі були значно вищими в пацієнтів із ВДЦД2 порівняно з ПД та ЦД2А (p=0,048). Статистично значуща різниця між пацієнтами з ВДЦД2 і ЦД2А сто-сувалася рівнів феритину (985,2[503,0-1373,0] проти 517,05[248,75-986,50], р=0,003) і ЛДГ (420[295-513] проти 288[235-430], р=0,003). Не виявлено статистично значущих відмінностей між медіанними рівнями в пацієнтів із ВДЦД2 і ЦД2А по СРБ (103,94[58,45-160,84] проти 86,17[32,94-165,78], р=0,29) та Д-димеру (1,02[0,66-3,62] проти 0,95[0,51-2,25], р=0,05). 20,59% пацієнтів із ВДЦД2 під час госпіталізації виявлений діабетичний кетоацидоз (ДКА), що значно вище показника в пацієнтів із ЦД2А. Висновки. Частка ВДЦД2 серед госпіталізованих пацієнтів становила 1,68%. Пацієнти з ВДЦД2 мали вищі рівні глікемії, маркерів запалення та ушкодження тканин (СРБ, феритин, Д-димер, ЛДГ) та тенденцію до частішого розвитку ДКА ніж пацієнти з ЦД2А.; Type 2 diabetes (T2D) remains one of the most common non-communicable diseases worldwide. Among patients hospital-ized with COVID-19, there is a high proportion of hyperglycemia or a history of T2D, which increases the risk of severe infection and complications. Patients with newly diagnosed diabetes require spe-cial attention, as they are at the highest risk group for significant deterioration and mortality. The aim was to assess the levels of in-flammatory markers in patients with COVID-19 who had newly diag-nosed T2D (ND), pre-existing T2D (PDD), or prediabetes (PD). Mate-rial and methods. A retrospective review of 2.030 medical records of patients hospitalized with COVID-19 was conducted, of which 150 records were analyzed in more detail. Age, sex, weight, body mass index, and blood pressure were analyzed. The results of mul-tiple measurements of fasting blood glucose, glycated hemoglobin (HbA1c), ketone bodies, blood pH, bicarbonate, C-reactive protein, D-dimer, ferritin, procalcitonin, creatinine, and lactate dehydrogenase were studied. Results. Of the 2.030 hospitalized patients, 253 (12.46%) patients had PDD, 34 (1.68%) patients had ND, and another 13 (0.64%) patients had PD. Among patients with ND, 45% were un-der 60 years of age, of which 20.58% were under 50 years of age. A trend toward a higher incidence of complications associated with the underlying COVID-19 disease was observed in patients with ND compared to patients with PD and PDD: acute respiratory distress syndrome (26.47% vs. 15.38% and 17.48%, p=0.330), multiple or-gan failure syndrome (14.71% vs. 7.69% and 8.74%, p=0.336), and sepsis (2.94% vs. 0% and 7.77%, p=0.451). Median maximum glu-cose levels during hospitalization were significantly higher in pa-tients with ND compared to patients with PD and PDD (p=0.048). A statistically significant difference between patients with ND and PDD concerned the levels of ferritin (985.2 [503–1373] vs. 517.05 [248.75–986.5], p=0.003) and lactate dehydrogenase (420 [295–513] vs. 288 [235–430], p=0.003) was found. No statistically significant differences were observed between the median levels of C-reactive protein (103.94 [58.45–160.84] vs. 86.17 [32.94–165.78], p=0.29) and D-dimer (1.02 [0.66–3.62] vs. 0.95 [0.51–2.25], p=0.05) in patients with ND and PDD. Diabetic ketoacidosis was detected in 20.59% of patients with ND during hospitalization, which was significantly higher than in patients with PDD. Conclusions. The proportion of ND among hospitalized patients was 1.68%. Patients with ND had higher levels of glycemia, markers of inflammation, and tissue dam-age (C-reactive protein, ferritin, D-dimer, lactate dehydrogenase), and a tendency toward more frequent diabetic ketoacidosis com-pared to patients with PDD.

Еволюція поглядів на патогенез та діагностику автоімунного гепатиту: вісь «кишечник-печінка» та імунологічна толерантність

2026-01-01T00:00:00Z

Еволюція поглядів на патогенез та діагностику автоімунного гепатиту: вісь «кишечник-печінка» та імунологічна толерантність Ткачук, В. В. Аутоімунний гепатит (АІГ) – це хронічне імуноопосередковане захворювання печінки, що характеризується втратою імунологічної толерантності до антигенів гепатоцитів. За відсутності своєчасного лікування захворювання може прогресувати до фіброзу та цирозу печінки. Для АІГ характерна виражена гендерна асиметрія: у дорослій популяції до 95% випадків реєструється серед жінок. Характерною рисою є бімодальний розподіл маніфестації: перший пік припадає на молодий вік (10–30 років), другий – на зрілий період (40–60 років). Статистичні дані останнього півстоліття свідчать про трикратне зростання поширеності АІГ.

Вплив прихильності до лікування на досягнення глікемічного контролю у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу

2026-01-01T00:00:00Z

Вплив прихильності до лікування на досягнення глікемічного контролю у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу Лагода, Д.; Lagoda, D. Мета роботи – оцінити рівень прихильності до медикаментозного лікування у пацієнтів із цукро-вим діабетом 2-го типу та визначити її взаємозв’язок із показниками глікемічного контролю, а також проаналізу-вати вплив рівня освіти на прихильність до терапії. матеріал і методи. Проведено обсерваційне поперечне дослідження за участю 420 пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу віком від 25 до 65 років. Рівень прихильності до медикаментозного лікування оцінювали за допомогою валідованої шкали Morisky Medication Adherence Scale (MMAS-8). Глікемічний контроль визначали за рівнем глікозильованого гемоглобіну (HbA1c), використовуючи порогове значення 7 %. Статистичний аналіз про-водили із застосуванням критерію χ², рівнем статистичної значущості вважали p<0,05. Результати. Низький рівень прихильності до лікування було виявлено у 64,6 % пацієнтів, середній – у 29,0 %, тоді як високий рівень прихильності спостерігався лише у 6,4 % обстежених. Установлено статистично значущий зв’язок між рівнем прихильності та показниками глікемічного контролю (χ²=7,1; p=0,03). Частка пацієнтів із HbA1c ≤ 7 % становила 81,5 % у групі з високою прихильністю, 63,9 % – у групі із середньою прихильністю та 41,7 % – серед пацієнтів із низькою прихильністю до лікування. Також виявлено статистично значущу асоціацію між рівнем освіти та прихильністю до лікування (χ²=29,4; p<0,001): висока прихильність частіше спостерігалася серед пацієнтів із вищою освітою. Висновки. Результати дослідження підтверджують, що прихильність до медикаментозної терапії є важли-вим модифікованим чинником досягнення адекватного глікемічного контролю у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу. Систематична оцінка прихильності та впровадження заходів, спрямованих на її підвищення, можуть сприяти покращенню клінічних результатів лікування.; The aim – to assess the level of medication adherence in patients with type 2 diabetes mellitus and to determine its association with glycemic control indicators, as well as to analyze the impact of educational level on adherence to therapy. Material and Methods. An observational cross-sectional study was conducted involving 420 patients with type 2 diabetes mellitus aged 25–65 years. Medication adherence was assessed using the validated Morisky Medication Adherence Scale (MMAS-8). Glycemic control was evaluated based on glycated hemoglobin (HbA1c) levels, with a threshold value of 7 %. Statistical analysis was performed using the chi-square (χ²) test, and p values <0.05 were considered statistically significant. Results. Low medication adherence was identified in 64.6 % of patients, moderate adherence in 29.0 %, while high adherence was observed in only 6.4 % of the study population. A statistically significant association was found between medication adherence and glycemic control (χ²=7.1; p=0.03). The proportion of patients achieving adequate glycemic control (HbA1c ≤7 %) was 81.5 % in the high-adherence group, 63.9 % in the moderate-adherence group, and 41.7 % among patients with low adherence. In addition, a significant association between educational level and medication adherence was revealed (χ²=29.4; p<0.001), with higher adherence rates observed among patients with university higher education. Conclusions. The findings of this study confirm that medication adherence is a key modifiable factor in achieving adequate glycemic control in patients with type 2 diabetes mellitus. Routine assessment of adherence and implementation of targeted interventions aimed at improving adherence may contribute to better clinical outcomes and improved diabetes management.

Ожиріння в реальній клінічній практиці: десятирічний ретроспективний аналіз ступеня, віку, статі та маршрутів пацієнтів

2026-01-01T00:00:00Z

Ожиріння в реальній клінічній практиці: десятирічний ретроспективний аналіз ступеня, віку, статі та маршрутів пацієнтів Непорада, В. Г.; Величко, В. І.; Гавриченко, Д. Г.; Лагода, Д. О.; Русаков, В. В.; Neporada, V. H.; Velychko, V. I.; Havrychenko, D. H.; Lahoda, D. O.; Rusakov, V. V. Ожиріння є однією з провідних медико-соціальних проблем сучасності, поширеність якої невпинно зростає у всьому світі. Надлишкова маса тіла та ожиріння асоціюються з підвищеним ризиком серцево-судинних, ендокринних та метаболічних захворювань, зниженням якості життя та значними еконо-мічними втратами. В Україні епідеміологічні дані щодо ожиріння обмежені, а результати реальної клінічної практики вивчені недостатньо. Мета: описати епідеміологічний профіль пацієнтів із надлишковою масою тіла та ожирінням у реальній клінічній практиці за 2016–2025 роки, оцінити віково-статеві відмінності розподілу ступенів індексу маси тіла (ІМТ) та проаналізувати маршрути направлення пацієнтів до лікарів-спеціалістів. Матеріали та методи. Проведено ретроспективне одноцентрове спостережне дослідження з аналізом 8760 електронних медичних карт пацієнтів віком від 5 до 83 років, які перебували на лікуванні у період 2016–2025 років. Оцінювали демографічні показники, значення ІМТ, категорії ожиріння та напрямки направлення до спеціалістів. Статистичний аналіз виконували з використанням описових та порівняльних методів. Резуль-тати.Переважну частку пацієнтів становили особи віком 18–45 років (55,0 %). Жінки домінували у загальній вибірці (67,9 %), тоді як у чоловіків відносно частіше спостерігалися тяжкі форми ожиріння. Крайні форми ожиріння (ІМТ ≥ 40 кг/м2) виявлено у 15,3 % пацієнтів, при цьому їх частка вірогідно зростала протягом періоду спостереження. Найчастіше пацієнти направлялися до ендокринолога (56,1 %), що асоціювалося з вищими категоріями ІМТ. Висновки. Отримані результати свідчать про значну поширеність ожиріння серед осіб пра-цездатного віку та зростання частки тяжких форм у реальній клінічній практиці. Це підкреслює необхідність раннього виявлення, мультидисциплінарного підходу та подальших досліджень ожиріння в Україні.; Obesity is one of the leading public health challenges now, with a steadily increasing prevalence worldwide. Excess body weight and obesity are associated with a higher risk of cardiovascular, endocrine, and metabolic diseases, reduced quality of life, and substantial economic burden. In Ukraine, epidemio-logical data on obesity are limited, and evidence derived from re-al-world clinical practice remains insufficient. Aim of the study was to describe the epidemiological profile of patients with overweight and obesity in real-world clinical practice during 2016–2025, to assess age- and sex-related differences in body mass index (BMI) categories, and to analyze patient referral pathways to medical spe-cialists. Materials and methods. A retrospective, single-center ob-servational study was conducted using data from 8,760 electronic medical records of patients aged 5 to 83 years who received medical care between 2016 and 2025. Demographic characteristics, BMI, obesity categories, and patterns of referral to specialists were ana-lyzed. Descriptive and comparative statistical methods were applied. Results. Most patients were of working age (18–45 years), accoun-ting for 55.0 % of the study population. Women predominated in the overall cohort (67.9 %), while men more frequently exhibited severe obesity. Extreme forms of obesity (BMI ≥ 40 kg/m2) were identified in 15.3 % of patients, with a significant increase in their proportion over the observation period. Referral to an endocrinolo-gist was the most common pathway (56.1 %) and was significantly associated with higher BMI categories.Conclusions. The findings demonstrate a high prevalence of obesity among individuals of working age and an increase in severe obesity in real-world clinical practice. These results highlight the need for early detection, multi-disciplinary mana gement strategies, and further research on obesity in the Ukrainian population.

Психологічні аспекти підтримки матерів під час грудного вигодовування

2026-01-01T00:00:00Z

Психологічні аспекти підтримки матерів під час грудного вигодовування Копійка, Г.; Кравченко, Т.; Данильчук, Г.; Корнован, Г. Грудне вигодовування є не лише фізіологічним процесом, але й важливим психоемоційним досвідом. Психологічні чинники, зокрема впевненість матері у власних можливостях, емоційний стан після пологів, рівень соціальної підтримки та доступ до професійної допомоги, істотно впливають на початок, тривалість і якість грудного вигодовування. Рішення жінки щодо грудного вигодовування формується ще в антенатальному періоді та залежить від рівня поінформованості, попереднього досвіду, культурних установок, а також доступності кваліфікованої медичної допомоги. Освітні інтервенції, спрямовані на майбутніх батьків, доведено підвищують ймовірність початку та збереження грудного вигодовування.

Медична психологія хронічного болю: анатомія, психофізіологія та корекційні підходи

2026-01-01T00:00:00Z

Медична психологія хронічного болю: анатомія, психофізіологія та корекційні підходи Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К. Хронічний біль – це одна з найбільш поширених проблем сучасної медицини. В сучасному світі хронічний біль можна порівняти з пандемією. За даними глобальних епідеміологічних досліджень, поширеність хронічного болю невпинно зростає, особливо серед населення середнього та старшого віку Це складне багатофакторне явище, що включає фізіологічні, психічні та соціальні компоненти. Сучасна концепція розуміння хронічного болю виходить за межі суто біомедичної моделі та ґрунтується на біопсихосоціальному підході, який визнає, що хронізація болю є результатом комплексної взаємодії біологічних, психологічних та соціальних чинників. Сучасна медична психологія підкреслює, що ефективна робота з хронічним болем потребує інтеграції знань про анатомію нервової системи, психофізіологічні механізми сприйняття болю та застосування психокорекційних методик. Інтенсивність та сприйняття хронічного болю залежать не лише від фізіологічного пошкодження, а й від психологічного стану пацієнта, стресових факторів та особистісних особливостей.

Психологічні аспекти грудного вигодовування у жінок, які живуть з ВІЛ, в умовах сучасних рекомендацій

2026-01-01T00:00:00Z

Психологічні аспекти грудного вигодовування у жінок, які живуть з ВІЛ, в умовах сучасних рекомендацій Копійка, Г.; Кравченко, Т.; Данильчук, Г. Досягнення сучасної антиретровірусної терапії трансформували ВІЛ-інфекцію у хронічне кероване захворювання з очікуваною тривалістю життя, подібною до загальної популяції. . Це зумовило перегляд підходів до репродуктивного здоров’я жінок, зокрема до питання грудного вигодовування (ГВ), яке має не лише медичне, але й значне психологічне значення. Водночас, попри очевидні переваги ГВ та оновлені міжнародні рекомендації щодо підтримки та організації ГВ для жінок, які живуть з ВІЛ інфекцією, вибір способу вигодовування залишається складним, саме з психологічної точки зору.

Цифровий стрес: анатомо-психологічні основи та наслідки для психології здоров’я

2026-01-01T00:00:00Z

Цифровий стрес: анатомо-психологічні основи та наслідки для психології здоров’я Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К. У сучасному суспільстві цифрові технології стали невід’ємною частиною повсякденного життя, праці та навчання. Інтенсивна взаємодія з комп’ютерами, смартфонами, соціальними мережами та іншими цифровими платформами обумовлює зростання психоемоційного навантаження, що отримало назву цифрового стресу. Цифровий стрес не обмежується суб’єктивними переживаннями напруження чи втоми, а має чітко окреслені психофізіологічні та анатомічні механізми. Його розвиток пов’язаний з особливостями функціонування центральної та вегетативної нервової системи, нейроендокринної регуляції, а також з перенапруженням сенсорних систем.

Телемедицина: підвищення доступності та якості медичних послуг

2026-01-01T00:00:00Z

Телемедицина: підвищення доступності та якості медичних послуг Колотвіна, Л. І.; Синенко, В. І.; Колотвін, А. О.; Квасневський, Є. А. В умовах цифровізації суспільства одним із сучасних та важливих напрямків розвитку охорони здоров’я стає телемедицина, яка представляє використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій для дистанційного надання медичної допомоги. Початком запровадження телемедицини в Україні можна вважати створення у 2007 році Державного клінічного науково-практичного центру телемедицини Міністерства охорони здоров’я України. Основним завданням телемедичних технологій є покращення доступу до медичних послуг, отримання пацієнтом кваліфікованої консультативної медичної допомоги без відвідування лікарні, що особливо важливо для жителів віддалених, важкодоступних, переважно сільських районів, при несприятливих погодних умовах, при поганому самопочутті.