Кафедра сімейної медицини, загальної практики та поліклінічної терапії

Еволюція поглядів на патогенез та діагностику автоімунного гепатиту: вісь «кишечник-печінка» та імунологічна толерантність

2026-01-01T00:00:00Z

Еволюція поглядів на патогенез та діагностику автоімунного гепатиту: вісь «кишечник-печінка» та імунологічна толерантність Ткачук, В. В. Аутоімунний гепатит (АІГ) – це хронічне імуноопосередковане захворювання печінки, що характеризується втратою імунологічної толерантності до антигенів гепатоцитів. За відсутності своєчасного лікування захворювання може прогресувати до фіброзу та цирозу печінки. Для АІГ характерна виражена гендерна асиметрія: у дорослій популяції до 95% випадків реєструється серед жінок. Характерною рисою є бімодальний розподіл маніфестації: перший пік припадає на молодий вік (10–30 років), другий – на зрілий період (40–60 років). Статистичні дані останнього півстоліття свідчать про трикратне зростання поширеності АІГ.

Вплив прихильності до лікування на досягнення глікемічного контролю у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу

2026-01-01T00:00:00Z

Вплив прихильності до лікування на досягнення глікемічного контролю у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу Лагода, Д.; Lagoda, D. Мета роботи – оцінити рівень прихильності до медикаментозного лікування у пацієнтів із цукро-вим діабетом 2-го типу та визначити її взаємозв’язок із показниками глікемічного контролю, а також проаналізу-вати вплив рівня освіти на прихильність до терапії. матеріал і методи. Проведено обсерваційне поперечне дослідження за участю 420 пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу віком від 25 до 65 років. Рівень прихильності до медикаментозного лікування оцінювали за допомогою валідованої шкали Morisky Medication Adherence Scale (MMAS-8). Глікемічний контроль визначали за рівнем глікозильованого гемоглобіну (HbA1c), використовуючи порогове значення 7 %. Статистичний аналіз про-водили із застосуванням критерію χ², рівнем статистичної значущості вважали p<0,05. Результати. Низький рівень прихильності до лікування було виявлено у 64,6 % пацієнтів, середній – у 29,0 %, тоді як високий рівень прихильності спостерігався лише у 6,4 % обстежених. Установлено статистично значущий зв’язок між рівнем прихильності та показниками глікемічного контролю (χ²=7,1; p=0,03). Частка пацієнтів із HbA1c ≤ 7 % становила 81,5 % у групі з високою прихильністю, 63,9 % – у групі із середньою прихильністю та 41,7 % – серед пацієнтів із низькою прихильністю до лікування. Також виявлено статистично значущу асоціацію між рівнем освіти та прихильністю до лікування (χ²=29,4; p<0,001): висока прихильність частіше спостерігалася серед пацієнтів із вищою освітою. Висновки. Результати дослідження підтверджують, що прихильність до медикаментозної терапії є важли-вим модифікованим чинником досягнення адекватного глікемічного контролю у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу. Систематична оцінка прихильності та впровадження заходів, спрямованих на її підвищення, можуть сприяти покращенню клінічних результатів лікування.; The aim – to assess the level of medication adherence in patients with type 2 diabetes mellitus and to determine its association with glycemic control indicators, as well as to analyze the impact of educational level on adherence to therapy. Material and Methods. An observational cross-sectional study was conducted involving 420 patients with type 2 diabetes mellitus aged 25–65 years. Medication adherence was assessed using the validated Morisky Medication Adherence Scale (MMAS-8). Glycemic control was evaluated based on glycated hemoglobin (HbA1c) levels, with a threshold value of 7 %. Statistical analysis was performed using the chi-square (χ²) test, and p values <0.05 were considered statistically significant. Results. Low medication adherence was identified in 64.6 % of patients, moderate adherence in 29.0 %, while high adherence was observed in only 6.4 % of the study population. A statistically significant association was found between medication adherence and glycemic control (χ²=7.1; p=0.03). The proportion of patients achieving adequate glycemic control (HbA1c ≤7 %) was 81.5 % in the high-adherence group, 63.9 % in the moderate-adherence group, and 41.7 % among patients with low adherence. In addition, a significant association between educational level and medication adherence was revealed (χ²=29.4; p<0.001), with higher adherence rates observed among patients with university higher education. Conclusions. The findings of this study confirm that medication adherence is a key modifiable factor in achieving adequate glycemic control in patients with type 2 diabetes mellitus. Routine assessment of adherence and implementation of targeted interventions aimed at improving adherence may contribute to better clinical outcomes and improved diabetes management.

The role of emotional intelligence in teaching clinical disciplines: experience of the department of family medicine, general practice and polyclinic therapy of Odesa National Medical University

2026-01-01T00:00:00Z

The role of emotional intelligence in teaching clinical disciplines: experience of the department of family medicine, general practice and polyclinic therapy of Odesa National Medical University Velychko, V.; Nazarian, V.; Myrhorod, A.; Величко, В.; Назарян, В.; Миргород, А. In modern medical education, increasing attention is paid not only to clinical knowledge and technical skills but also to the development of emotional competencies of future physicians. Emotional intelligence is considered a crucial factor for effective communication, professional interaction, trust building, and the implementation of patient-centered care. Teachers of clinical disciplines play a key role in shaping these qualities, as they create the emotional climate of the learning environment and serve as professional role models for students. The aim of the study was to determine the impact of the systematic integration of emotional intelligence development elements into the educational process of senior medical students on the quality of mastering clinical disciplines, psychological comfort during classes, and the formation of communication and self-regulation skills. The study was conducted at the Department of Family Medicine, General Practice and Polyclinic Therapy of Odesa National Medical University among sixth-year students during the course “General Practice (Family Medicine).” A total of 75 students participated and were divided into a traditional teaching group and an emotional-intelligence-focused group. The intervention included role-playing, simulation of clinical scenarios, motivational interviewing, and structured reflection at the end of each class. Effectiveness was evaluated through a comparative analysis of teacher observations and anonymous student questionnaires. Increased student engagement, improved teamwork, and better development of empathetic listening and emotional selfregulation were observed in the EI-focused group. Students in this group also reported higher levels of psychological comfort and satisfaction with the learning process. The findings indicate that incorporating emotional intelligence development into clinical training contributes to the formation of professionally significant qualities in future physicians and may serve as a promising direction for improving medical education.; У сучасній медичній освіті дедалі більшої актуальності набуває формування не лише клінічних знань і практичних навичок, але й розвитку емоційних компетентностей майбутніх лікарів. Емоційний інтелект розглядається як важливий чинник ефективної комунікації, професійної взаємодії, формування довіри та забезпечення пацієнт-орієнтованого підходу. Особлива роль у розвитку цих якостей належить викладачам клінічних дисциплін, які створюють емоційний клімат навчального середовища та виступають моделлю професійної поведінки для студентів. Метою дослідження було визначити вплив системного впровадження елементів розвитку емоційного інтелекту в освітній процес студентів старших курсів на якість засвоєння клінічних дисциплін, рівень психологічного комфорту під час занять та формування комунікативних і регуляторних навичок. Дослідження проведено на кафедрі сімейної медицини, загальної практики та поліклінічної терапії Одеський національний медичний університет серед студентів шостого курсу під час вивчення дисципліни «Загальна практика (сімейна медицина)». У дослідженні взяли участь 75 здобувачів освіти, яких розподілили на групу традиційного навчання та групу з інтеграцією методів розвитку емоційного інтелекту. До інтервенції входили рольові ігри, моделювання клінічних ситуацій, мотиваційне консультування та структурована рефлексія наприкінці кожного заняття. Оцінювання ефективності здійснювалося шляхом порівняльного аналізу викладацьких спостережень та результатів анонімного анкетування студентів. Встановлено підвищення рівня залученості до навчального процесу, покращення командної взаємодії, розвитку навичок емпатичного слухання та емоційної саморегуляції. Студенти групи з інтеграцією ЕІ частіше відзначали високий рівень психологічного комфорту та задоволеності навчанням. Отримані результати свідчать, що включення елементів розвитку емоційного інтелекту до структури клінічної підготовки сприяє формуванню професійно значущих якостей майбутніх лікарів та може розглядатися як перспективний напрям удосконалення медичної освіти.

Ожиріння в реальній клінічній практиці: десятирічний ретроспективний аналіз ступеня, віку, статі та маршрутів пацієнтів

2026-01-01T00:00:00Z

Ожиріння в реальній клінічній практиці: десятирічний ретроспективний аналіз ступеня, віку, статі та маршрутів пацієнтів Непорада, В. Г.; Величко, В. І.; Гавриченко, Д. Г.; Лагода, Д. О.; Русаков, В. В.; Neporada, V. H.; Velychko, V. I.; Havrychenko, D. H.; Lahoda, D. O.; Rusakov, V. V. Ожиріння є однією з провідних медико-соціальних проблем сучасності, поширеність якої невпинно зростає у всьому світі. Надлишкова маса тіла та ожиріння асоціюються з підвищеним ризиком серцево-судинних, ендокринних та метаболічних захворювань, зниженням якості життя та значними еконо-мічними втратами. В Україні епідеміологічні дані щодо ожиріння обмежені, а результати реальної клінічної практики вивчені недостатньо. Мета: описати епідеміологічний профіль пацієнтів із надлишковою масою тіла та ожирінням у реальній клінічній практиці за 2016–2025 роки, оцінити віково-статеві відмінності розподілу ступенів індексу маси тіла (ІМТ) та проаналізувати маршрути направлення пацієнтів до лікарів-спеціалістів. Матеріали та методи. Проведено ретроспективне одноцентрове спостережне дослідження з аналізом 8760 електронних медичних карт пацієнтів віком від 5 до 83 років, які перебували на лікуванні у період 2016–2025 років. Оцінювали демографічні показники, значення ІМТ, категорії ожиріння та напрямки направлення до спеціалістів. Статистичний аналіз виконували з використанням описових та порівняльних методів. Резуль-тати.Переважну частку пацієнтів становили особи віком 18–45 років (55,0 %). Жінки домінували у загальній вибірці (67,9 %), тоді як у чоловіків відносно частіше спостерігалися тяжкі форми ожиріння. Крайні форми ожиріння (ІМТ ≥ 40 кг/м2) виявлено у 15,3 % пацієнтів, при цьому їх частка вірогідно зростала протягом періоду спостереження. Найчастіше пацієнти направлялися до ендокринолога (56,1 %), що асоціювалося з вищими категоріями ІМТ. Висновки. Отримані результати свідчать про значну поширеність ожиріння серед осіб пра-цездатного віку та зростання частки тяжких форм у реальній клінічній практиці. Це підкреслює необхідність раннього виявлення, мультидисциплінарного підходу та подальших досліджень ожиріння в Україні.; Obesity is one of the leading public health challenges now, with a steadily increasing prevalence worldwide. Excess body weight and obesity are associated with a higher risk of cardiovascular, endocrine, and metabolic diseases, reduced quality of life, and substantial economic burden. In Ukraine, epidemio-logical data on obesity are limited, and evidence derived from re-al-world clinical practice remains insufficient. Aim of the study was to describe the epidemiological profile of patients with overweight and obesity in real-world clinical practice during 2016–2025, to assess age- and sex-related differences in body mass index (BMI) categories, and to analyze patient referral pathways to medical spe-cialists. Materials and methods. A retrospective, single-center ob-servational study was conducted using data from 8,760 electronic medical records of patients aged 5 to 83 years who received medical care between 2016 and 2025. Demographic characteristics, BMI, obesity categories, and patterns of referral to specialists were ana-lyzed. Descriptive and comparative statistical methods were applied. Results. Most patients were of working age (18–45 years), accoun-ting for 55.0 % of the study population. Women predominated in the overall cohort (67.9 %), while men more frequently exhibited severe obesity. Extreme forms of obesity (BMI ≥ 40 kg/m2) were identified in 15.3 % of patients, with a significant increase in their proportion over the observation period. Referral to an endocrinolo-gist was the most common pathway (56.1 %) and was significantly associated with higher BMI categories.Conclusions. The findings demonstrate a high prevalence of obesity among individuals of working age and an increase in severe obesity in real-world clinical practice. These results highlight the need for early detection, multi-disciplinary mana gement strategies, and further research on obesity in the Ukrainian population.

Психологічні аспекти підтримки матерів під час грудного вигодовування

2026-01-01T00:00:00Z

Психологічні аспекти підтримки матерів під час грудного вигодовування Копійка, Г.; Кравченко, Т.; Данильчук, Г.; Корнован, Г. Грудне вигодовування є не лише фізіологічним процесом, але й важливим психоемоційним досвідом. Психологічні чинники, зокрема впевненість матері у власних можливостях, емоційний стан після пологів, рівень соціальної підтримки та доступ до професійної допомоги, істотно впливають на початок, тривалість і якість грудного вигодовування. Рішення жінки щодо грудного вигодовування формується ще в антенатальному періоді та залежить від рівня поінформованості, попереднього досвіду, культурних установок, а також доступності кваліфікованої медичної допомоги. Освітні інтервенції, спрямовані на майбутніх батьків, доведено підвищують ймовірність початку та збереження грудного вигодовування.

Медична психологія хронічного болю: анатомія, психофізіологія та корекційні підходи

2026-01-01T00:00:00Z

Медична психологія хронічного болю: анатомія, психофізіологія та корекційні підходи Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К. Хронічний біль – це одна з найбільш поширених проблем сучасної медицини. В сучасному світі хронічний біль можна порівняти з пандемією. За даними глобальних епідеміологічних досліджень, поширеність хронічного болю невпинно зростає, особливо серед населення середнього та старшого віку Це складне багатофакторне явище, що включає фізіологічні, психічні та соціальні компоненти. Сучасна концепція розуміння хронічного болю виходить за межі суто біомедичної моделі та ґрунтується на біопсихосоціальному підході, який визнає, що хронізація болю є результатом комплексної взаємодії біологічних, психологічних та соціальних чинників. Сучасна медична психологія підкреслює, що ефективна робота з хронічним болем потребує інтеграції знань про анатомію нервової системи, психофізіологічні механізми сприйняття болю та застосування психокорекційних методик. Інтенсивність та сприйняття хронічного болю залежать не лише від фізіологічного пошкодження, а й від психологічного стану пацієнта, стресових факторів та особистісних особливостей.

Психологічні аспекти грудного вигодовування у жінок, які живуть з ВІЛ, в умовах сучасних рекомендацій

2026-01-01T00:00:00Z

Психологічні аспекти грудного вигодовування у жінок, які живуть з ВІЛ, в умовах сучасних рекомендацій Копійка, Г.; Кравченко, Т.; Данильчук, Г. Досягнення сучасної антиретровірусної терапії трансформували ВІЛ-інфекцію у хронічне кероване захворювання з очікуваною тривалістю життя, подібною до загальної популяції. . Це зумовило перегляд підходів до репродуктивного здоров’я жінок, зокрема до питання грудного вигодовування (ГВ), яке має не лише медичне, але й значне психологічне значення. Водночас, попри очевидні переваги ГВ та оновлені міжнародні рекомендації щодо підтримки та організації ГВ для жінок, які живуть з ВІЛ інфекцією, вибір способу вигодовування залишається складним, саме з психологічної точки зору.

Цифровий стрес: анатомо-психологічні основи та наслідки для психології здоров’я

2026-01-01T00:00:00Z

Цифровий стрес: анатомо-психологічні основи та наслідки для психології здоров’я Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К. У сучасному суспільстві цифрові технології стали невід’ємною частиною повсякденного життя, праці та навчання. Інтенсивна взаємодія з комп’ютерами, смартфонами, соціальними мережами та іншими цифровими платформами обумовлює зростання психоемоційного навантаження, що отримало назву цифрового стресу. Цифровий стрес не обмежується суб’єктивними переживаннями напруження чи втоми, а має чітко окреслені психофізіологічні та анатомічні механізми. Його розвиток пов’язаний з особливостями функціонування центральної та вегетативної нервової системи, нейроендокринної регуляції, а також з перенапруженням сенсорних систем.

Телемедицина: підвищення доступності та якості медичних послуг

2026-01-01T00:00:00Z

Телемедицина: підвищення доступності та якості медичних послуг Колотвіна, Л. І.; Синенко, В. І.; Колотвін, А. О.; Квасневський, Є. А. В умовах цифровізації суспільства одним із сучасних та важливих напрямків розвитку охорони здоров’я стає телемедицина, яка представляє використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій для дистанційного надання медичної допомоги. Початком запровадження телемедицини в Україні можна вважати створення у 2007 році Державного клінічного науково-практичного центру телемедицини Міністерства охорони здоров’я України. Основним завданням телемедичних технологій є покращення доступу до медичних послуг, отримання пацієнтом кваліфікованої консультативної медичної допомоги без відвідування лікарні, що особливо важливо для жителів віддалених, важкодоступних, переважно сільських районів, при несприятливих погодних умовах, при поганому самопочутті.

Сучасна стратегія ведення пацієнтів із зовнішньосекреторною недостатністю підшлункової залози

2026-01-01T00:00:00Z

Сучасна стратегія ведення пацієнтів із зовнішньосекреторною недостатністю підшлункової залози Ткачук, В. В.; Tkachuk, V. V. У статті представлено комплексний аналіз сучасних підходів до діагностики та лікування зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози (ЗНПЗ) на основі оновлених Європейських настанов 2025 року. Розглянуто етіологічні чинники первинної та вторинної ЗНПЗ, механізми патогенезу, зокрема роль дефіциту бікарбонатів, кислотної інактивації ферментів та феномену функціонального резерву. Окрему увагу приділено коморбідним станам: висвітлено патогенетичний зв’язок між ЗНПЗ та цукровим діабетом, а також вплив вісцерального ожиріння та синдрому надмірного бактеріального росту на прогресування мальабсорбції. Деталізовано сучасні діагностичні алгоритми, включаючи використання фекальної еластази-1 та дихальних тестів. Описано стратегію замісної ферментної терапії, критерії вибору препаратів, режими дозування та тактику при недостатній відповіді на лікування, зокрема застосування інгібіторів протонної помпи для корекції дуоденального pH. Отримані результати підкреслюють необхідність мультидисциплінарного підходу для запобігання нутритивним дефіцитам та покращення прогнозу життя пацієнтів.; The article presents a comprehensive analysis of modern approaches to the diagnosis and treatment of pancreatic exocrine insufficiency (EPI) based on the updated 2025 European guidelines. The etiological factors of primary and secondary EPI, pathogenetic mechanisms, including the role of bicarbonate deficiency, acid inactivation of enzymes, and the functional reserve phenomenon are reviewed. Special attention is paid to comorbid conditions: the pathogenetic link between EPI and diabetes mellitus is highlighted, as well as the impact of visceral obesity and small intestinal bacterial overgrowth on the progression of malabsorption. Modern diagnostic algorithms, including the use of fecal elastase-1 and breath tests, are detailed. The strategy of enzyme replacement therapy, criteria for drug selection, dosage regimens, and tactics for insufficient response to treatment, including the use of proton pump inhibitors to correct duodenal pH, are described. The findings emphasize the need for a multidisciplinary approach to prevent nutritional deficiencies and improve the clinical outcomes of patients.