https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/733 2026-04-30T18:33:59Z https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19530 Вікові особливості прогнозу при гострому лімфобластному лейкозі у дітей Сеньківська, Л. І.; Коропець, В. В.; Бородін, Д. О. Гострий лімфобластний лейкоз (ГЛЛ) є найпоширенішим злоякісним захворюванням крові у дитячому віці. Незважаючи на спільну нозологію, результати лікування у дітей суттєво кращі, ніж у дорослих: сучасні джерела вказують на 80–90% довготривалої виживаності в педіатричній популяції проти 40–50% у дорослих. Така різниця зумовлена віковими біологічними відмінностями лейкемічного клону, кращою переносимістю інтенсивної терапії та більшою ефективністю сучасних імунотерапевтичних підходів. Мета роботи: Проаналізувати сучасні дані щодо причин кращих результатів лікування ГЛЛ у дітей порівняно з дорослими, з акцентом на вікові біологічні особливості, педіатричні протоколи лікування та роль імунотерапії. 2026-01-01T00:00:00Z https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19529 Роль ранніх біомаркерів у діагностиці нейророзвиткових розладів у дітей Тумачок, А. О.; Браткова, Л. Б.; Коропець, В. В. У роботі узагальнено сучасні дані щодо ролі ранніх біомаркерів у діагностиці нейророзвиткових розладів у дітей. Проаналізовано генетичні, епігенетичні, біохімічні, імунологічні, нейровізуалізаційні та поведінкові маркери, а також оцінено їх потенційну діагностичну та прогностичну значущість. Показано, що жодна окрема група біомаркерів не забезпечує достатньої чутливості, специфічності та відтворюваності для самостійного клінічного застосування. Найбільш перспективним є інтегративний підхід, що поєднує біологічні, нейровізуалізаційні та цифрові поведінкові показники із застосуванням multi-omics технологій та алгоритмів штучного інтелекту. Разом із тим впровадження таких моделей у клінічну практику обмежується гетерогенністю вибірок, відсутністю стандартизації методів та недостатньою зовнішньою валідацією. Обґрунтовано доцільність розвитку комплексного раннього скринінгу дітей із груп ризику. 2026-01-01T00:00:00Z https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19528 Гострий доброякісний міозит як ускладнення грипу у дітей Бондаренко, М. М.; Браткова, Л. Б.; Коропець, В. В. У роботі представлено результати ретроспективного аналізу частоти виникнення гострого доброякісного дитячого міозиту (ГДДМ) як ускладнення грипу за період 2022–2025 років. На основі даних із бази PubMed проаналізовано клінічні випадки в Італії, Греції, Туреччині та Боснії і Герцеговині серед дітей віком до 14 років. 2026-01-01T00:00:00Z https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19513 Травма та розвиток мозку у дітей: нейробіологічні механізми та психоемоційні наслідки Коропець, В. В.; Папінко, Р. М.; Браткова, Л. Б.; Тумачок, А. О. Ціль роботи: узагальнити, систематизувати та критично проаналізувати сучасні наукові дані щодо впливу дитячої психотравми на нейробіологічні механізми розвитку мозку з позицій інтегративного та трансдіагностичного підходів. Дослідити взаємозв’язок між раннім травматичним досвідом і порушеннями когнітивного функціонування, емоційної регуляції та поведінкових реакцій, з урахуванням індивідуальної варіабельності та контекстуальних психосоціальних факторів. Визначити ключові патофізіологічні процеси, що лежать в основі наслідків психотравми, зокрема дисрегуляцію гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі, епігенетичні модифікації, нейрозапальні зміни та порушення функціональної та структурної організації мозкових мереж. Оцінити роль критичних і сенситивних періодів розвитку у формуванні вразливості до психопатології, а також проаналізувати механізми довготривалої біологічної та психологічної адаптації до стресу. Обґрунтувати значення раннього виявлення психотравми та впровадження травма-інформованих мультидисциплінарних підходів як ключового чинника зниження ризику довгострокових когнітивних, емоційних і поведінкових порушень та покращення клінічного прогнозу. 2026-01-01T00:00:00Z https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19512 Вплив залізодефіцитної анемії на когнітивний розвиток у дітей Браткова, Л.; Коропець, В.; Терещенко, Е.; Bratkova, L.; Koropets, V.; Tereshchenko, E. Залізодефіцитна анемія є найпоширенішою формою анемії у світі та важливим фактором ризику порушення розвитку дітей. Метою роботи було вивчення сучасних наукових даних щодо впливу залізодефіцитної анемії на когнітивний розвиток дітей та ефективності терапії препаратами заліза. Встановлено, що анемія асоціюється зі зниженням показників уваги, пам’яті та мовленнєвих функцій. Своєчасна корекція дефіциту заліза покращує когнітивні функції.; Iron deficiency anemia is the most common form of anemia worldwide and is an important risk factor for impaired child development. The aim of this study was to analyze current scientific data regarding the impact of iron deficiency anemia on cognitive development in children and the effectiveness of iron therapy. Children with anemia demonstrate lower cognitive performance, particularly in speech, executive functions, and motor development. Timely iron supplementation improves cognitive indicators, although prolonged deficiency may lead to long-term neurological consequences. 2026-01-01T00:00:00Z https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19511 Вплив воєнного стану в Україні на корекцію цукрового діабету 1 типу у дітей Коропець, В. В.; Папінко, Р. М.; Браткова, Л. Б.; Козак, А. О. Ціль роботи: оцінити кореляцію забезпеченості інсулінотерапією, засобів для самостійного контролю глікемії та можливості візиту до медичного спеціаліста у новому місці проживання до показників метаболічного контролю у дітей із цукровим діабетом 1 типу серед внутрішньо переміщених осіб в країні з військовими діями. 2026-01-01T00:00:00Z https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19322 Особливості латерального мислення у медичній практиці Бірюков, В. С. У статті розглядається характер впливу методу латерального мислення на результативність засвоєння матеріалу фармакотерапії магістрами медичного університету при вивченні клінічних дисциплін. Введення в педагогічний процес ігрового компонента достовірно посилило увагу магістрів до досконалих помилок. 2025-01-01T00:00:00Z https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19321 Взаємозв’язок функціонального стану нервової системи та психологічних стратегій подолання хвороби Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К.; Kravchenko, T. Yu.; Kopiika, H. K. У статті розглядається взаємозв’язок між функціональним станом нервової системи та психологічними стратегіями подолання хвороби. Проаналізовано вітчизняні та зарубіжні літературні джерела з використанням баз даних PubMed, Web of Science, Наукова періодика України, каталогів і фондів Національної наукової медичної бібліотеки України. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі психофізіологічних чинників у перебігу захворювань, ефективності лікування та процесах адаптації особистості до хронічного або гострого хворобливого стану. Функціональний стан нервової системи розглядається як інтегральний показник рівня психофізіологічної регуляції, що визначає особливості емоційного реагування, стресостійкість та здатність до мобілізації адаптаційних ресурсів організму. Клінічні та доклінічні дослідження вчених вказують на те, що тривалий стрес пов’язаний з атрофією нейронів кортикальної та лімбічної областей мозку та порушеннями неврогенезу, призвести до атрофії маси мозку та зменшення його ваги. Показано, що тип нервової системи, рівень збудження та стійкість нервових процесів безпосередньо впливають на особливості реагування людини на соматичне захворювання. Оптимальний функціональний стан нервової системи асоціюється з використанням конструктивних, активних стратегій подолання хвороби, тоді як зниження функціональних резервів, підвищений рівень тривожності та вегетативної дисрегуляції пов’язані з домінуванням дезадаптивних стратегій, зокрема уникання та емоційного реагування. Психологічні стратегії можуть бути розглянуті як детермінувальний чинник, що змінює вплив функціонального стану нервової системи на хід хвороби та процес відновлення. У цьому контексті важливим є розуміння того, як саме функціональний стан нервової системи впливає на вибір, реалізацію та ефективність психологічних стратегій подолання, і навпаки – як психологічні втручання можуть модифікувати цей стан.; The article examines the relationship between the functional state of the nervous system and psychological strategies for coping with illness. Domestic and international literature sources were analyzed using the PubMed, Web of Science, Scientific Periodicals of Ukraine databases, as well as the catalogs and collections of the National Scientific Medical Library of Ukraine. The relevance of this study is обусловлена the growing role of psychophysiological factors in disease progression, treatment effectiveness, and the processes of individual adaptation to chronic or acute pathological conditions. The functional state of the nervous system is considered an integral indicator of the level of psychophysiological regulation, which determines the characteristics of emotional responsiveness, stress resistance, and the ability to mobilize the body’s adaptive resources. Clinical and preclinical studies indicate that prolonged stress is associated with neuronal atrophy in the cortical and limbic regions of the brain and disturbances in neurogenesis, which may lead to a reduction in brain mass and overall brain weight. It has been demonstrated that the type of nervous system, the level of excitation, and the stability of nervous processes directly influence an individual’s response to somatic disease. An optimal functional state of the nervous system is associated with the use of constructive, active coping strategies, whereas decreased functional reserves, elevated anxiety levels, and autonomic dysregulation are linked to the predominance of maladaptive strategies, particularly avoidance and emotionally driven responses. Psychological strategies may be regarded as a determining factor that modifies the impact of the functional state of the nervous system on the course of disease and the recovery process. In this context, it is essential to understand how the functional state of the nervous system influences the selection, implementation, and effectiveness of psychological coping strategies, and conversely, how psychological interventions can modify this state. 2026-01-01T00:00:00Z https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19320 Психофізіологічні маркери стресостійкості та їх нейроанатомічні основи як предиктори збереження здоров’я в умовах хронічного стресу Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К.; Kravchenko, T. Yu.; Kopiyka, G. K. У статті представлено системний аналіз психофізіологічних маркерів стресостійкості та їх нейроанатомічних детермінант, а також окреслено їх значення для прогнозування збереження психічного й соматичного здоров’я в умовах тривалого стресового навантаження. Узагальнено сучасні наукові дані щодо функціонування нейронних структур, механізмів вегетативної регуляції, гормональних реакцій і біофізіологічних показників, які розглядаються як потенційні індикатори адаптаційного потенціалу організму. Стресостійкість розглядається як результат скоординованої взаємодії префронтальної кори, лімбічних структур і нейроендокринних механізмів, що забезпечують баланс між емоційною реактивністю та когнітивним контролем. Показано, що порушення цього балансу при тривалому стресі сприяє домінуванню автоматизованих захисних реакцій і підвищує ризик розвитку психосоматичних та афективних розладів. Узагальнення даних щодо функціонального стану центральної нервової системи, автономної регуляції та гормональної реактивності дозволяє розглядати стресостійкість як біологічно детермінований і водночас пластичний феномен, що має прогностичне значення для оцінювання адаптаційних можливостей організму. Такий підхід відкриває перспективи для ранньої ідентифікації осіб із підвищеним ризиком негативних наслідків хронічного стресу та розробки комплексних програм профілактики і психокорекції, спрямованих на збереження психічного і соматичного здоров’я. Прогностичне значення показників хронічного стресу полягає у можливості раннього виявлення ризиків психофізіологічних та психосоматичних порушень, оцінки адаптаційного потенціалу особистості та прогнозування ефективності профілактичних і корекційних втручань.; This article presents a systematic analysis of psychophysiological markers of stress resilience and their neuroanatomical determinants, outlining their significance for predicting the preservation of mental and somatic health under conditions of prolonged stress exposure. Contemporary scientific evidence concerning the functioning of neural structures, mechanisms of autonomic regulation, hormonal responses, and biophysiological indicators is synthesized, as these parameters are considered potential indicators of the organism’s adaptive capacity. Stress resilience is conceptualized as the result of coordinated interactions between the prefrontal cortex, limbic structures, and neuroendocrine mechanisms that maintain a balance between emotional reactivity and cognitive control. It is demonstrated that disruption of this balance under chronic stress promotes the predominance of automated defensive responses and increases the risk of developing psychosomatic and affective disorders. The integration of data on the functional state of the central nervous system, autonomic regulation, and hormonal reactivity allows stress resilience to be viewed as a biologically determined yet plastic phenomenon with significant prognostic value for assessing adaptive capacities. This approach opens perspectives for the early identification of individuals at increased risk of adverse consequences of chronic stress and for the development of comprehensive preventive and psychocorrective programs aimed at preserving mental and somatic health. The prognostic value of chronic stress indicators lies in their potential for early detection of risks of psychophysiological and psychosomatic disturbances, evaluation of individual adaptive potential, and prediction of the effectiveness of preventive and corrective interventions. 2026-01-01T00:00:00Z https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19319 Вплив дитячих психологічних травм на формування афективних розладів у дорослому віці Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К. У статті розглянуті питання впливу психологічних травм, отриманих в дитинстві на розвиток різноманітних психічних розладів у дорослому віці, серед яких значне місце займають афективні розлади. Діти стикаються з різними стресовими ситуаціями, такими як розлучення батьків, насильство в сім’ї, травми, втрати, воєнні дії та інші негативні життєві події, які можуть залишити глибокий слід в їхній психіці. Дитячий травматичний досвід може впливати на формування особистості, включаючи рівень самооцінки та відносин з іншими, що також може вплинути на розвиток тривожних розладів. Національна мережа з питань дитячого травматичного стресу в США визначає травматичні події як такі, що викликають у них страх або завдають значущої шкоди їх емоційному або фізичному благополуччю. Мета статті – аналіз сучасних наукових досліджень, які підтверджують і пояснюють взаємозв’язок дитячих психологічних травм і розвитку афективних розладів у дорослому віці. Огляд літературних джерел показав, що люди з дитячими травмами у дитинстві мають у 3–4 рази вищий ризик розвитку депресії та тривожних розладів у більш старшому віці. Хронічний стрес призводить до порушення регуляції гіпоталамус-гіпофізарно-наднирникової осі, епігенетичних модифікації, дисбаланса в роботі нейротрансмітерів та гормонів стресу, активує глюкокортикоїдні рецептори, порушує нормальний розвиток нервової системи, що може сприяти змінам маркерів метаболоміки, запалення, оксидативного стресу та аномальному розвитку стресових систем. Дослідження останніх років вказує на те, що рання травма у дитини в поєднанні з генетичною вразливістю та епігенетичними модифікаціями має довготривалий вплив на мозок та його регуляторні системи, що може призвести до зміни програмування розвитку психічного та фізичного здоров’я. Несприятливий досвід дитинства здійснює значний вплив на психічне здоров′я, що призводить до розвитку афективних розладів у дорослих, які характеризуються порушенням емоційного фону та розвитком депресивного розладу і біполярного афективного розладу. Тому одним із головних завдань лікарів є робота з дитячими психологічними травмами.; This article explores the influence of childhood psychological trauma on the emergence of various mental health disorders in adulthood, with a particular emphasis on affective disorders. Children often encounter a wide range of stressful experiences–such as parental divorce, domestic violence, trauma, loss, warfare, and other adverse life events– that can leave profound imprints on their psychological development. Childhood trauma may significantly affect personality formation, self-esteem, and interpersonal relationships, all of which are associated with an increased risk of anxiety disorders. According to the National Child Traumatic Stress Network (NCTSN) in the United States, traumatic events are those that elicit fear or cause significant harm to a child’s emotional or physical well-being. The primary objective of this article is to analyze current scientific research that supports and explains the link between childhood psychological trauma and the onset of affective disorders in adulthood. A review of the literature indicates that individuals with childhood trauma are three to four times more likely to develop depression and anxiety disorders later in life. Chronic stress disrupts the regulation of the hypothalamic-pituitary-adrenal (HPA) axis, triggers epigenetic modifications, and causes imbalances in neurotransmitters and stress hormones. This stress response activates glucocorticoid receptors and impairs normal neural development, contributing to alterations in metabolomic markers, inflammation, oxidative stress, and abnormal functioning of stress response systems. Recent studies suggest that early-life trauma, when combined with genetic vulnerability and epigenetic changes, can have long-term consequences on brain function and regulatory systems, ultimately reshaping developmental trajectories of both mental and physical health. Adverse childhood experiences have a substantial impact on mental health, contributing to the development of affective disorders in adults–manifested primarily as major depressive disorder and bipolar affective disorder. Consequently, addressing childhood psychological trauma remains a critical task for mental health professionals. 2025-01-01T00:00:00Z