Наукові статті. Кафедра травматології та ортопедії

Хірургічне лікування хворих із позасуглобовими переломами дистального відділу плечової кістки

2021-01-01T00:00:00Z

Хірургічне лікування хворих із позасуглобовими переломами дистального відділу плечової кістки Бодня, О. І.; Дубовик, С. Л.; Bodnya, A. I.; Dubovik, S. L. У статті розглядаються позасуглобові переломи дистального відділу плечової кістки згідно з класифікацією АО/ASIF, до яких залежно від площини зламу та характеру зміщення уламків відносять типи 12А–С. Мета: вивчити особливості переломів плечової кістки в нижній третині і провести порівняльний аналіз результатів хірургічного лікування. Матеріали та методи. Під наглядом перебували 127 пацієнтів із позасуглобовими дистальними переломами плечової кістки. Для ретроспективного аналізу пацієнти були розподілені на групу порівняння (92 особи), в якій був виконаний традиційний накістковий остеосинтез, і групу дослідження (35 осіб), в якій застосовували розроблений нами пристрій зовнішньої фіксації стрижневого типу. Найближчі та віддалені функціональні результати вивчені з використанням шкали MEPS. Результати. Проаналізовані різні показники, встановлені нами для порівняння, і результати лікування в 101 пацієнта (група порівняння – 68 осіб, група дослідження – 33 особи). Більшість значень цих показників були цілком порівнянними за віком, статтю, термінами госпіталізації, тривалістю операцій тощо, але виявлені відмінності показників все ж таки не досягали рівня статистичної вірогідності (p > 0,05). Оцінка клінічного застосування запропонованого нами пристрою показала цілком порівнянне з накістковим остеосинтезом відновлення анатомії плечової кістки і досягнення кінцевого результату лікування. Однак число ускладнень за видом і загальною кількістю було вірогідно (p < 0,001) вищим у 4,5 раза у групі порівняння, де на їх частку припадала найбільша кількість випадків нейропатій (16,18 %), незрощень (8,82 %), контрактур ліктьового суглоба (8,82 %) і гетеротопічної осифікації (4,42 %). Підсумкові значення за шкалою MEPS серед обстежених хворих у групі порівняння становили 84,9 ± 10,2 бала, у групі дослідження – 92,6 ± 3,7 бала. При цьому сумарна оцінка позитивних результатів лікування після накісткового остеосинтезу становила 66,18 %, після черезкісткового остеосинтезу – 81,82 %. Висновки. Аналіз отриманих даних дозволяє рекомендувати спосіб малоінвазивного остеосинтезу стрижневим пристроєм зовнішньої керованої фіксації як метод вибору для більш широкого клінічного використання при лікуванні пацієнтів із переломами плечової кістки на рівні нижньої третини.; The article deals with extra-articular fractures of the distal humerus, according to the АО/ASIF classification, which includes types 12A–C, depending on the plane of the fracture and the nature of the fragment displacement. The purpose was to study the features of the lower third humeral fractures and to conduct a comparative analysis of the outcomes of surgical treatment. Material and methods. One hundred and twenty-seven patients with extra-articular fractures of the distal humerus were under observation. For retrospective analysis, they were divided into a comparison group (n = 92) who underwent traditional bone osteosynthesis and a study group (n = 35) in whom a rod-type external fixation device developed by us was used. The short- and long-term functional results were studied using the Mayo Elbow Performance Score. Results. Various indicators, established by us for comparison, and treatment outcomes were analyzed in 101 patients (comparison group – 68 people, study group – 33). Many values of these parameters were quite comparable in terms of the age, gender, hospitalization terms, duration of surgeries, etc., but the revealed differences in indicators still did not reach the level of statistical reliability (p > 0.05). Evaluation of the clinical use of the device proposed by us showed restoration of the humeral anatomy, quite comparable to that in bone osteosynthesis, and the achievement of the final result of treatment. However, the number of complications by type and by total number was significantly higher (4.5 times; p ˂ 0.001) in the comparison group, where it accounted for the largest share of cases of neuropathies (16.18 %), nonunions (8.82 %), elbow contractures (8.82 %) and heterotopic ossification (4.42 %). The final score on the Mayo Elbow Performance Score in the comparison group was 84.9 ± 10.2 points, in the study group – 92.6 ± 3.7 points. At the same time, the total number of positive treatment outcomes after bone osteosynthesis was 66.18 %, after transosseous osteosynthesis – 81.82 %. Conclusions. The analysis of the data obtained allows us to recommend a method of minimally invasive osteosynthesis with a rod device of external controlled fixation as a method of choice for wider clinical use in the treatment of patients with lower third humeral fractures.

Структура диагностики и лечения повреждений таранной кости

2019-01-01T00:00:00Z

Структура диагностики и лечения повреждений таранной кости Бодня, А. И. Цель исследования: улучшить результаты лечения больных с переломами и переломо-вывихами таранной кости путем оптимизации структуры обследования и выбора тактики оперативных вмешательств. Под нашим наблюдением за последние 5 лет находилось 19 пациентов с переломами таранной кости трудоспособного возраста, от 23 до 58 лет. Первичное обращение пострадавших с момента получения травмы составило от 1 до 3 суток. Алгоритм полного ортопедического обследования включал оценку клинических и лучевых методов исследования. Выясняли механизм и обстоятельства травмы, уточняли жалобы пациента, при осмотре определяли положение стопы, наличие деформации, состояние кожных покровов (отек, кровоизлияния) и степень ишемии мягких тканей (фликтены). При пальпации обращали внимание на характер и локализацию болей. Определяли также объем движений в суставах травмированной стопы. Рентгенологические исследования проводили в стандартных проекциях (включая проекцию Canale), которые не всегда были информативны. В этих случаях компьютерная томография (КТ), выполненная во фронтальной и горизонтальной плоскостях, позволила достоверно оценить характер и тяжесть повреждений таранной кости.

Особенности клиники и диагностики периферических переломов таранной кости

2019-01-01T00:00:00Z

Особенности клиники и диагностики периферических переломов таранной кости Бодня, А. И.; Bodnya, A. I. Периферичні (крайові) переломи серед пошкоджень таранної кістки в 8–25% випадків залишаються непоміченими при первинному обстеженні, що зумовлює їх несвоєчасну діагностику та лікування. Мета: Виявити особливості пошкоджень і діагностики крайових переломів таранної кістки, а також визначити тактику лікування залежно від характеру ушкодження. Матеріал і методи: В ретроспективному дослідженні вивчено 12 (21,05%) випадків різних за тяжкістю периферичних переломів таранної кістки. При діагностиці даних ушкоджень використали класифікацію Marti & Veber (1978), згідно якої лікування хворих проведено із застосуванням консервативних (5) та оперативних (7) методів в гострому і віддаленому періодах травми. Результати: Наслідки лікування простежені у 11 пацієнтів в терміни від 6 місяців до 1 року після лікування. Провели порівняльний аналіз результатів консервативного (5 осіб) і оперативного лікування (6 осіб). Використання лікувально-тактичних принципів надання допомоги у поєднанні з комплексом реабілітаційних заходів дозволило досягти позитивних результатів у 81,82% випадків. Висновки: Правильне розуміння анатомії та основних принципів хірургічної тактики лікування цих переломів сприяє своєчасному і правильному діагнозу, а отже, адекватному лікуванню і збереженню функції кінцівки.; Peripheral (marginal) fractures among the lesions of the talus bone in 8–25% of cases remain unnoticed during the primary examination, which explains their untimely diagnosis and treatment. Objective: To identify the features of damage and diagnosis of marginal fractures of the talus bone, as well as to determine the tactics of treatment depending on the nature of the damage. Material and methods: In a retrospective study, 12 (21.05%) cases of different severity of peripheral fractures of the talus bone were studied. In the diagnosis of these injuries Marti & Veber classification (1978) was used, according to which the treatment of patients was carried out using conservative (5) and operative (7) methods in acute and long-term periods after injury. Results: The consequences of treatment were traced in 11 patients in the period from 6 months to 1 year after treatment. A comparative analysis of the results of conservative (5 people) and surgical treatment (6 people) was done. The use of therapeutic and tactical principles of care in combination with a set of rehabilitation measures allowed achieving positive results in 81.82% of cases. Conclusions: Proper understanding of anatomy and basic principles of surgical treatment of these fractures contributes to timely and correct diagnosis, and therefore to adequate treatment and preservation of limb function.

Лікування наслідків переломів кісток, що утворюють підтаранний суглоб

2019-01-01T00:00:00Z

Лікування наслідків переломів кісток, що утворюють підтаранний суглоб Бодня, О. І.; Сухін, Ю. В.; Bodnya, A. I.; Sukhin, U. V. Мета роботи – розробити спосіб коригуючої остеотомії п'яткової кістки, який забезпечить анкілоз таранноп'яткового суглоба та дозволить відновити конфігурацію кісткових структур, відповідальних за біомеханіку опори і функцію заднього відділу стопи та вивчити результати лікування. Нами виявлена закономірність, що деформуючий артроз розвивається незалежно від якості первинного відновлення анатомії п'яткової кістки. Так, ознаки артрозу були встановлені після оперативного втручання у випадках досягнення нормального взаємовідношення уламків або недостатньої репозиції уламків під час операції та у інших випадках при подальшому лікуванні, що призвели до втрати корекції з будь яких причин. Більш виражений ступінь тяжкості артрозу був у пацієнтів після консервативного лікування, особливо в тих випадках де застосовувалася тільки іммобілізація гіпсовою пов'язкою з подальшим відновним лікуванням.; Objective: To develop and theoretically justify a method of corrective osteotomy of the calcaneus in the sagittal plane with incorrectly healed fractures. Material and methods: The analysis of outcomes of 11 patients with the consequences of fractures of the calcaneus, divided into two groups for comparison. In the control group, distraction-induced arthrodesis with bone grafting (5) and stabilization in situ (2) have been carried out. In the main group, a rammed arthrodesis was performed according to the improved technique (4). The period from injury to surgery averaged 30 months. Results: We studied the comparative results of reconstruction of the subtalar joint, manifestations of the pain syndrome (FFI) and restoration of function of the foot (AOFAS) after an average of 18.2 months after the operation. The best results were observed in the dynamic of these signs in the process of treatment using the proposed method. Conclusions: The use of the developed combination of arthrodesis of the subtalar joint and corrective wedge-shaped resection of the heel bone showed positive results in restoring the functional state of the posterior part of the foot and reducing the intensity of pain in patients with the consequences of fractures of the heel bone.; Цель работы: Разработать и теоретически обосновать способ корригирующей остеотомии пяточной кости в сагиттальной плоскости при неправильно сросшихся переломах. Материал и методы: Представлен анализ результатов лечения 11 пациентов с последствиями переломов пяточной кости, которых для сравнения разделили на две группы. В контрольной группе выполнен дистракционный подтаранный артродез с костной пластикой (5) и стабилизация in situ (2). В основной группе проведен подтаранный артродез по усовершенствованной методике (4). Сроки с момента травмы до операции составили в среднем 30 месяцев. Результаты: Изучены сравнительные результаты реконструкции подтаранного сустава, восстановления функции стопы (AOFAS) в среднем через 18,2 месяцев после операции. Отмечены лучшие результаты в динамике данных показателей в процессе лечения предложенным нами способом. Выводы: Использование разработанной комбинации артродезирования подтаранного сустава и корригирующей клиновидной резекции пяточной кости показало положительные результаты в восстановлении функционального состояния заднего отдела стопы и снижении интенсивности болевого синдрома у пациентов с последствиями переломов пяточной кости.

Біомеханічні особливості досліджень у хворих із переломами кісток заднього відділу стопи

2021-01-01T00:00:00Z

Біомеханічні особливості досліджень у хворих із переломами кісток заднього відділу стопи Бодня, О. І.; Bodnya, O. I. Стаття присвячена проблемі реабілітації хворих після травми заднього відділу стопи з метою об’єктивно дослідити динаміку відновлення функції ушкодженої кінцівки залежно від тактики лікування. Були проведені деякі біомеханічні дослідження: гоніометрія, визначення навантаження на кінцівки і відділи стопи, стабілографія і плантографія. Порівнювали показники у двох групах хворих після консервативного (n = 35) і оперативного лікування (n = 19) в різні терміни після травми. Порівняння показало, що кращі функціональні результати відзначені в II групі хворих, у яких відновлена анатомія ушкоджених кісток оперативним шляхом. Відновлення втраченої функції у пацієнтів I групи відбувається повільно і залежить від своєчасного фізіофункціонального лікування.; Restoration of the static-dynamic function of the foot in severe fractures of the bones of the posterior part of the foot remains the most difficult and not completely solved problem of modern traumatology and orthopedics. The aim of the study is to objectively study the dynamics of restoration of function in patients with injuries to the bones of the posterior part of the foot, depending on the treatment methods used. Materials and methods. The patients were examined and the research indicators were evaluated at 3 months after the injury and in the long-term period up to 5 years after the completion of treatment. The patients with fractures of the talus and calcaneus with displacement were randomly selected: treated conservatively and operationally. Fractures without displacement were treated conservatively. The operations included open reposition and internal fixation, as well as closed reposition by external devices developed by us. Group I included the patients with conservative treatment (n = 35), group II included the patients with surgical treatment (n = 19). Results. To objectively assess the results of treatment in patients with fractures of the bones of the posterior part of the foot, some biomechanical studies were carried out: goniometry, determination of the load on the limbs and parts of the foot, stabilography and plantography. Biomechanical research methods allow us to identify various consequences of injury to the posterior part of the foot and monitor the course of recovery processes. The results of these studies indicate that in case of injury of this localization, the biomechanical features of not only the butt joint, but also the entire musculoskeletal system are violated. In comparison, the best functional indicators were noted in group II of patients in whom the anatomy of damaged bones was surgically restored. For a certain time, the load on the posterior parts of the foot and the injured limb decreases. The general center of gravity shifts towards a healthy limb and, consequently, the degree of stability of the victim's standing decreases. Recovery of lost function in group I patients is slow and depends on timely physiofunctional treatment.

Лікування застарілих та ускладнених розривів ротаторної манжети плеча

2021-01-01T00:00:00Z

Лікування застарілих та ускладнених розривів ротаторної манжети плеча Страфун, О. С.; Сухін, О. Ю.; Лисак, А. С.; Богдан, С. В.; Strafun, O. S.; Sukhin, O. Yu.; Lysak, A. S.; Bohdan, S. V. Етіологія розривів ротаторної манжети плеча (РМП) представлена різноманітними захворюваннями, включно з віковою дегенерацією, низько- та високоенергетичною травмою. Найчастіше розрив РМП, що поєднується з травмою, зустрічається при передньому вивиху плеча (56% хворих). “Нещаслива тріада” плечового суглоба, яка призводить до втрати функції та інвалідизації хворих, діагностується у 9–18% пацієнтів. Розриви ротаторної манжети <1–1,5 см на всю товщу сухожилка мають високий ризик прогресування та формування масивного розриву РМП. За даними різних авторів, масивні розриви становлять до 40% від усіх розривів РМП. Мета. Провести оцінку результатів оперативного лікування хворих із застарілими та ускладненими розривами РМП. Матеріали і методи. В ДУ “ІТО НАМН України” в період із 2016 по 2021 рік у відділенні мікрохірургії і реконструктивної хірургії верхньої кінцівки було проведене лікування 140 хворих із розривом РМП. Хворим виконували: шов РМП під артроскопічним контролем, відкритий шов РМП, транспозицію сухожилка найширшого м’яза спини у дефект РМП, імплантацію біорозкладного балона In Space або встановлення армованого біоматриксу та реверсивне ендопротезування. Результати. Оцінку функції до оперативного втручання та у віддаленому післяоперативному періоді було проведено за шкалою Constant-Murley Score. У 5 хворих з імплантованим балоном показник виріс із 34–38 до 56–61 ба лів за 8–12 місяців. У 7 хворих з імплантацією армованого біоматриксу показник виріс із 34–38 до 65–69 балів за 9-12 місяців. У 7 хворих із транспозицією сухожилка найширшого м’яза спини показник виріс із 35–37 до 68–75 балів за 9-12 місяців. У 10 хворих із реверсивним ендопротезуванням показник виріс із 30–34 до 58–65 балів за 12–18 місяців. У 82 хворих після шва ротаторної манжети під артроскопічним контролем плеча показник виріс із 36–40 до 78–82 балів за 12–18 місяців. У 29 хворих із відкритим швом РМП показник виріс із 34–38 до 68–75 балів за 12–18 місяців. Висновки. Рання діагностика та своєчасне оперативне лікування при патології РМП дозволяють отримати кращі результати у віддаленому післяопераційному періоді. Масивні та застарілі розриви РМП потребують повного інструментального обстеження у передопераційний період. Ступінь жирової дистрофії та ротаторної артропатії має ключове значення для визначення оперативної тактики хірургічного лікування.; The etiology of ruptures of the rotator cuff of the shoulder (RC) is represented by a variety of diseases, including age-related degeneration, low- and highenergy trauma. Most often, a rupture of the RC, combined with trauma, occurs with anterior dislocation of the shoulder – in 56% of patients. The “terrible triad” of the shoulder, which leads to a loss of function and disability in patients, is diagnosed in 9-18% of patients. RC ruptures of <1–1.5 cm throughout the entire thickness of the tendon have a high risk of progression and formation of a massive rupture of the RC. According to various authors, massive ruptures occur in 40% of all RC ruptures. Objective: to evaluate the results of surgical treatment of patients with old and complicated ruptures of the RC. Materials and Methods. From 2016 to 2021, in the SI “Institute of Traumatology and Orthopedics of NAMS of Ukraine”, Department of Microsurgery and Surgery of the Upper Limb, 140 patients with a ruptured RC were treated. The patients underwent: suture of the RC under arthroscopic control, open RC suture, transposition of the latissimus dorsi tendon into the RC defect, implantation of biodegradable InSpace balloon, or implantation of a biomatrix into the RC defect and reverse shoulder arthroplasty. Results. The function was assessed before surgery and in the long-term postoperative period using the Constant-Murley Score. In 5 patients with an implanted balloon, the score increased from 34–38 to 56–61 in 8–12 months. In 7 patients with reinforced biomatrix implantation, the score increased from 34–38 to 65–69 in 9–12 months. In 7 patients with transposition of the latissimus dorsi tendon, the score increased from 35–37 to 68–75 in 9–12 months. In 10 patients with reverse arthroplasty, the score increased from 30-34 to 58–65 in 12–18 months. In 82 patients, after the suture of the RC under arthroscopic control of the shoulder, the score increased from 36–40 to 78–82 in 12–18 months. In 29 patients with an open suture of the RC, the score increased from 34–38 to 68–75 in 12–18 months. Conclusions. Early diagnosis and timely surgical treatment for the pathology of the RC make it possible to obtain the best results in the long-term postoperative period. Massive and old ruptures of the RC require a complete instrumental examination in the preoperative period. The degree of adipose degeneration and rotator arthropathy is of key importance for determining the operative tactics of surgical treatment.; Этиология разрывов ротаторной манжеты плеча (РМП) представлена разнообразными заболеваниями, включая возрастную дегенерацию, низко- и высокоэнергетическую травму. Чаще всего разрыв РМП, сочетающийся с травмой, встречается при переднем вывихе плеча (56% больных). “ Несчастная триада” плечевого сустава, которая приводит к потере функции и инвалидизации больных, диагностируется у 9–18% пациентов. Разрывы ротаторной манжеты <1–1,5 см на всю толщину сухожилия имеют высокий риск прогрессирования и формирования массивного разрыва РМП. По данным различных авторов, массивные разрывы составляют 40% от всех разрывов РМП. Цель. Провести оценку результатов оперативного лечения больных с застарелыми и осложненными разрывами РМП. Материалы и методы. В ГУ “ИТО НАМН Украины” в период с 2016 по 2021 год в отделении микрохирургии и реконструктивной хирургии верхней конечности было проведено лечение 140 больных с разрывом РМП. Больным выполняли: шов РМП под артроскопическим контролем, открытый шов РМП, транспозицию сухожилия широчайшей мышцы спины в дефект РМП, имплантацию биодеградирующего баллона InSpace или установку армированного биоматрикса и реверсивное эндопротезирование. Результаты. Оценку функции до оперативного вмешательства и в отдаленном п ослеоперационном периоде было проведено по шкале Constant-Murley Score. У 5 больных с имплантированным баллоном показатель вырос с 34–38 до 56–61 б аллов за 8–12 месяцев. У 7 больных с имплантацией армированного биоматрикса показатель вырос с 34-38 баллов до 65–69 за 9–12 месяцев. У 7 больных с транспозицией сухожилия широчайшей мышцы спины показатель вырос с 35–37 до 68–75 баллов за 9–12 месяцев. У 10 больных с реверсивным эндопротезированием показатель вырос с 30–34 до 58–65 баллов за 12–18 месяцев. У 82 больных после шва ротаторной манжеты под артроскопическим контролем плеча показатель вырос с 36–40 до 78–82 баллов за 12–18 месяцев. У 29 больных с открытым швом РМП показатель вырос с 34–38 до 68–75 баллов за 12–18 месяцев. Выводы. Ранняя диагностика и своевременное оперативное лечение при патологии РМП позволяют получить лучшие результаты в отдаленном послеоперационном периоде. Массивные и застарелые разрывы РМП требуют полного инструментального обследования в предоперационный период. Степень жировой дистрофии и ротаторной артропатии имеет ключевое значение для определения оперативной тактики хирургического лечения.

Ранняя реабилитация больных после оперативных вмешательств на дистальном отделе плечевой кости

2021-01-01T00:00:00Z

Ранняя реабилитация больных после оперативных вмешательств на дистальном отделе плечевой кости Дубовик, С. Л.; Бодня, А. И.; Dubovik, S.; Bodnya, A. Целью исследования явилось определение влияния ранней реабилитации после двух видов остеосинтеза на функциональный результат оперативного лечения у пациентов с внесуставными переломами дистального отдела плечевой кости. В сроки от 4 до 6 месяцев после операции (в среднем, 3,5 мес.) обследованы 47 больных, которым проведено хирургическое лечение методом накостного (n=26, группа сравнения) и чрескостного (n=21, группа исследования) остеосинтеза. Послеоперационное ведение больных группы сравнения имело традиционный характер. В группе исследования использованы методические принципы реабилитации, такие как раннее начало, непрерывность и комплексный характер. Анализ наблюдений за пациентами с повреждениями данной локализации показал, что улучшить результаты лечения возможно путем функционально ориентированного ведения пациентов в послеоперационном периоде.; The aim of the study was to investigate effectiveness of early rehabilitation after two types of osteosynthesis on the functional results of surgical treatment of patients with extra-articular fractures on the distal part of the humerus. In the period of 4 to 6 months after the operation (an average of 3.5 months), 47 patients in two clinical groups were examined. 26 patients (the comparison group) underwent surgical treatment by the method of bone fixation with plates and screws. 21 patients (the study group) have been treated with transosseous osteosynthesis. Postoperative management in the comparison group was of a traditional nature. In the study group, methodological principles of rehabilitation have been developed, such as early onset, continuity and complex nature. The analysis of observations of patients with injuries of this localization showed that it is possible to improve the results of treatment by functionally oriented management of patients in the postoperative period. Transosseous osteosynthesis in the study group allowed achieving the predominance of positive treatment results (86% vs. 77%) and becoming an effective means of preventing and eliminating elbow joint contractures in the early postoperative period (125±12.1° vs. 97.7±9.7°).

Позаосередковий остеосинтез дистальних переломів плечової кістки

2019-01-01T00:00:00Z

Позаосередковий остеосинтез дистальних переломів плечової кістки Сухін, Ю. В.; Бодня, О. І.; Дубовик, С. Л.; Славов, В. Х. Мета роботи: розробити малоінвазивний спосіб репозиції та фіксації дистальних позасуглобових переломів плеча з урахуванням біомеханічних особливостей ліктьового суглоба. Під нашим наглядом перебували на лікуванні 20 пацієнтів у віці від 23 до 64 років. При лікуванні хворих використали технологію черезкісткового остеосинтезу розробленим нами апаратом.

Нове розуміння етіології та патогенезу ідеопатичного сколіозу

2019-01-01T00:00:00Z

Нове розуміння етіології та патогенезу ідеопатичного сколіозу Сердюк, В. В.; Гай, Л. А. Мета роботи: на ґрунті аналізу власних клінічних спостережень розкрити природу ІС, його патогенез, а також розробити високоефективний спосіб консервативного лікування. За період з 1996 до 2018 рр. ми оглянули більш ніж 9600 хворих різного віку, що звертались до нас з спінальною біллю, що супроводжувалась ІС. Вивчались КТ та МРТ для виключення можливості злоякісного процесу.

Однополюсне індивідуальне ендопротезування проксимального відділу плечової кістки з використанням 3D технологій

2019-01-01T00:00:00Z

Однополюсне індивідуальне ендопротезування проксимального відділу плечової кістки з використанням 3D технологій Сухін, Ю. В.; Павличко, Ю. Ю. Мета роботи: покращити результати лікування хворих з переломами проксимального відділу плечової кістки шляхом розробки нового ендопротеза проксимального відділу плеча з використанням комп'ютерних технологій. Проводилося моделювання проксимального відділу плеча за допомогою 3D принтера на основі проведеного раніше КТ здорового плечового суглоба. Комп'ютерне моделювання дає можливість визначення точного розміру головки, товщини і форми. Розроблений спеціальний, індивідуальний навігаційний шаблон дозволяє визначити висоту резекції плечової кістки для визначення висоти посадки ендопротеза.