https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/938 2026-04-04T14:09:25Z 2026-04-04T14:09:25Z Бірюков, В. С. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19322 2026-04-03T09:05:32Z 2025-01-01T00:00:00Z

Особливості латерального мислення у медичній практиці Бірюков, В. С. У статті розглядається характер впливу методу латерального мислення на результативність засвоєння матеріалу фармакотерапії магістрами медичного університету при вивченні клінічних дисциплін. Введення в педагогічний процес ігрового компонента достовірно посилило увагу магістрів до досконалих помилок.

2025-01-01T00:00:00Z Кравченко, Т. Ю. Копійка, Г. К. Kravchenko, T. Yu. Kopiika, H. K. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19321 2026-04-03T09:13:13Z 2026-01-01T00:00:00Z

Взаємозв’язок функціонального стану нервової системи та психологічних стратегій подолання хвороби Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К.; Kravchenko, T. Yu.; Kopiika, H. K. У статті розглядається взаємозв’язок між функціональним станом нервової системи та психологічними стратегіями подолання хвороби. Проаналізовано вітчизняні та зарубіжні літературні джерела з використанням баз даних PubMed, Web of Science, Наукова періодика України, каталогів і фондів Національної наукової медичної бібліотеки України. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі психофізіологічних чинників у перебігу захворювань, ефективності лікування та процесах адаптації особистості до хронічного або гострого хворобливого стану. Функціональний стан нервової системи розглядається як інтегральний показник рівня психофізіологічної регуляції, що визначає особливості емоційного реагування, стресостійкість та здатність до мобілізації адаптаційних ресурсів організму. Клінічні та доклінічні дослідження вчених вказують на те, що тривалий стрес пов’язаний з атрофією нейронів кортикальної та лімбічної областей мозку та порушеннями неврогенезу, призвести до атрофії маси мозку та зменшення його ваги. Показано, що тип нервової системи, рівень збудження та стійкість нервових процесів безпосередньо впливають на особливості реагування людини на соматичне захворювання. Оптимальний функціональний стан нервової системи асоціюється з використанням конструктивних, активних стратегій подолання хвороби, тоді як зниження функціональних резервів, підвищений рівень тривожності та вегетативної дисрегуляції пов’язані з домінуванням дезадаптивних стратегій, зокрема уникання та емоційного реагування. Психологічні стратегії можуть бути розглянуті як детермінувальний чинник, що змінює вплив функціонального стану нервової системи на хід хвороби та процес відновлення. У цьому контексті важливим є розуміння того, як саме функціональний стан нервової системи впливає на вибір, реалізацію та ефективність психологічних стратегій подолання, і навпаки – як психологічні втручання можуть модифікувати цей стан.; The article examines the relationship between the functional state of the nervous system and psychological strategies for coping with illness. Domestic and international literature sources were analyzed using the PubMed, Web of Science, Scientific Periodicals of Ukraine databases, as well as the catalogs and collections of the National Scientific Medical Library of Ukraine. The relevance of this study is обусловлена the growing role of psychophysiological factors in disease progression, treatment effectiveness, and the processes of individual adaptation to chronic or acute pathological conditions. The functional state of the nervous system is considered an integral indicator of the level of psychophysiological regulation, which determines the characteristics of emotional responsiveness, stress resistance, and the ability to mobilize the body’s adaptive resources. Clinical and preclinical studies indicate that prolonged stress is associated with neuronal atrophy in the cortical and limbic regions of the brain and disturbances in neurogenesis, which may lead to a reduction in brain mass and overall brain weight. It has been demonstrated that the type of nervous system, the level of excitation, and the stability of nervous processes directly influence an individual’s response to somatic disease. An optimal functional state of the nervous system is associated with the use of constructive, active coping strategies, whereas decreased functional reserves, elevated anxiety levels, and autonomic dysregulation are linked to the predominance of maladaptive strategies, particularly avoidance and emotionally driven responses. Psychological strategies may be regarded as a determining factor that modifies the impact of the functional state of the nervous system on the course of disease and the recovery process. In this context, it is essential to understand how the functional state of the nervous system influences the selection, implementation, and effectiveness of psychological coping strategies, and conversely, how psychological interventions can modify this state.

2026-01-01T00:00:00Z Кравченко, Т. Ю. Копійка, Г. К. Kravchenko, T. Yu. Kopiyka, G. K. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19320 2026-04-03T09:14:05Z 2026-01-01T00:00:00Z

Психофізіологічні маркери стресостійкості та їх нейроанатомічні основи як предиктори збереження здоров’я в умовах хронічного стресу Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К.; Kravchenko, T. Yu.; Kopiyka, G. K. У статті представлено системний аналіз психофізіологічних маркерів стресостійкості та їх нейроанатомічних детермінант, а також окреслено їх значення для прогнозування збереження психічного й соматичного здоров’я в умовах тривалого стресового навантаження. Узагальнено сучасні наукові дані щодо функціонування нейронних структур, механізмів вегетативної регуляції, гормональних реакцій і біофізіологічних показників, які розглядаються як потенційні індикатори адаптаційного потенціалу організму. Стресостійкість розглядається як результат скоординованої взаємодії префронтальної кори, лімбічних структур і нейроендокринних механізмів, що забезпечують баланс між емоційною реактивністю та когнітивним контролем. Показано, що порушення цього балансу при тривалому стресі сприяє домінуванню автоматизованих захисних реакцій і підвищує ризик розвитку психосоматичних та афективних розладів. Узагальнення даних щодо функціонального стану центральної нервової системи, автономної регуляції та гормональної реактивності дозволяє розглядати стресостійкість як біологічно детермінований і водночас пластичний феномен, що має прогностичне значення для оцінювання адаптаційних можливостей організму. Такий підхід відкриває перспективи для ранньої ідентифікації осіб із підвищеним ризиком негативних наслідків хронічного стресу та розробки комплексних програм профілактики і психокорекції, спрямованих на збереження психічного і соматичного здоров’я. Прогностичне значення показників хронічного стресу полягає у можливості раннього виявлення ризиків психофізіологічних та психосоматичних порушень, оцінки адаптаційного потенціалу особистості та прогнозування ефективності профілактичних і корекційних втручань.; This article presents a systematic analysis of psychophysiological markers of stress resilience and their neuroanatomical determinants, outlining their significance for predicting the preservation of mental and somatic health under conditions of prolonged stress exposure. Contemporary scientific evidence concerning the functioning of neural structures, mechanisms of autonomic regulation, hormonal responses, and biophysiological indicators is synthesized, as these parameters are considered potential indicators of the organism’s adaptive capacity. Stress resilience is conceptualized as the result of coordinated interactions between the prefrontal cortex, limbic structures, and neuroendocrine mechanisms that maintain a balance between emotional reactivity and cognitive control. It is demonstrated that disruption of this balance under chronic stress promotes the predominance of automated defensive responses and increases the risk of developing psychosomatic and affective disorders. The integration of data on the functional state of the central nervous system, autonomic regulation, and hormonal reactivity allows stress resilience to be viewed as a biologically determined yet plastic phenomenon with significant prognostic value for assessing adaptive capacities. This approach opens perspectives for the early identification of individuals at increased risk of adverse consequences of chronic stress and for the development of comprehensive preventive and psychocorrective programs aimed at preserving mental and somatic health. The prognostic value of chronic stress indicators lies in their potential for early detection of risks of psychophysiological and psychosomatic disturbances, evaluation of individual adaptive potential, and prediction of the effectiveness of preventive and corrective interventions.

2026-01-01T00:00:00Z Кравченко, Т. Ю. Копійка, Г. К. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19319 2026-04-03T09:26:37Z 2025-01-01T00:00:00Z

Вплив дитячих психологічних травм на формування афективних розладів у дорослому віці Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К. У статті розглянуті питання впливу психологічних травм, отриманих в дитинстві на розвиток різноманітних психічних розладів у дорослому віці, серед яких значне місце займають афективні розлади. Діти стикаються з різними стресовими ситуаціями, такими як розлучення батьків, насильство в сім’ї, травми, втрати, воєнні дії та інші негативні життєві події, які можуть залишити глибокий слід в їхній психіці. Дитячий травматичний досвід може впливати на формування особистості, включаючи рівень самооцінки та відносин з іншими, що також може вплинути на розвиток тривожних розладів. Національна мережа з питань дитячого травматичного стресу в США визначає травматичні події як такі, що викликають у них страх або завдають значущої шкоди їх емоційному або фізичному благополуччю. Мета статті – аналіз сучасних наукових досліджень, які підтверджують і пояснюють взаємозв’язок дитячих психологічних травм і розвитку афективних розладів у дорослому віці. Огляд літературних джерел показав, що люди з дитячими травмами у дитинстві мають у 3–4 рази вищий ризик розвитку депресії та тривожних розладів у більш старшому віці. Хронічний стрес призводить до порушення регуляції гіпоталамус-гіпофізарно-наднирникової осі, епігенетичних модифікації, дисбаланса в роботі нейротрансмітерів та гормонів стресу, активує глюкокортикоїдні рецептори, порушує нормальний розвиток нервової системи, що може сприяти змінам маркерів метаболоміки, запалення, оксидативного стресу та аномальному розвитку стресових систем. Дослідження останніх років вказує на те, що рання травма у дитини в поєднанні з генетичною вразливістю та епігенетичними модифікаціями має довготривалий вплив на мозок та його регуляторні системи, що може призвести до зміни програмування розвитку психічного та фізичного здоров’я. Несприятливий досвід дитинства здійснює значний вплив на психічне здоров′я, що призводить до розвитку афективних розладів у дорослих, які характеризуються порушенням емоційного фону та розвитком депресивного розладу і біполярного афективного розладу. Тому одним із головних завдань лікарів є робота з дитячими психологічними травмами.; This article explores the influence of childhood psychological trauma on the emergence of various mental health disorders in adulthood, with a particular emphasis on affective disorders. Children often encounter a wide range of stressful experiences–such as parental divorce, domestic violence, trauma, loss, warfare, and other adverse life events– that can leave profound imprints on their psychological development. Childhood trauma may significantly affect personality formation, self-esteem, and interpersonal relationships, all of which are associated with an increased risk of anxiety disorders. According to the National Child Traumatic Stress Network (NCTSN) in the United States, traumatic events are those that elicit fear or cause significant harm to a child’s emotional or physical well-being. The primary objective of this article is to analyze current scientific research that supports and explains the link between childhood psychological trauma and the onset of affective disorders in adulthood. A review of the literature indicates that individuals with childhood trauma are three to four times more likely to develop depression and anxiety disorders later in life. Chronic stress disrupts the regulation of the hypothalamic-pituitary-adrenal (HPA) axis, triggers epigenetic modifications, and causes imbalances in neurotransmitters and stress hormones. This stress response activates glucocorticoid receptors and impairs normal neural development, contributing to alterations in metabolomic markers, inflammation, oxidative stress, and abnormal functioning of stress response systems. Recent studies suggest that early-life trauma, when combined with genetic vulnerability and epigenetic changes, can have long-term consequences on brain function and regulatory systems, ultimately reshaping developmental trajectories of both mental and physical health. Adverse childhood experiences have a substantial impact on mental health, contributing to the development of affective disorders in adults–manifested primarily as major depressive disorder and bipolar affective disorder. Consequently, addressing childhood psychological trauma remains a critical task for mental health professionals.

2025-01-01T00:00:00Z Кравченко, Т. Ю. Копійка, Г. К. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19318 2026-04-03T09:34:10Z 2025-01-01T00:00:00Z

Нейрофізіологічні основи сенсорної гіперчутливості у дітей із розладами аутистичного спектру Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К. Статтю присвячено проблемам сенсорної гіперчутливості у дітей із розладами аутистичного спектру. Розлади аутистичного спектру (РАС) становлять гетерогенну групу нейророзвиткових станів, які проявляються у ранньому дитинстві та характеризуються порушеннями соціальної комунікації, обмеженим репертуаром інтересів, стереотипною поведінкою й аномальною реактивністю на сенсорні стимули. За результатами мультицентрових досліджень (Baio J and oth., 2014) проведених у Сполучених Штатах Америки за період з 2012 по 2014 р., виявлено зростання поширеності РАС серед дітей до 8 років на 1,5%, а саме: із 14,5 на 1 000 дітей (1 на 69 дітей) до 16,8 на 1 000 дітей (1 на 58 дітей). Аналіз літературних джерел свідчить про те, що одним із ключових проявів РАС є сенсорна гіперчутливість – патологічно посилене сприйняття зовнішніх або внутрішніх стимулів, що не відповідає об’єктивній інтенсивності подразника. Сенсорні порушення спостерігаються у понад 90% дітей із РАС та входять до діагностичних критеріїв даного стану. Якщо розглядати сенсорну гіперчутливість при РАС із погляду нейрофізіології, то вона є наслідком порушеної таламо-кортикальної інтеграції, яка необхідна для обробки та інтеграції сенсорної, моторної та когнітивної інформації. Останнє десятиліття ознаменувалося зростанням інтересу до нейровізуалізації й нейрофізіологічних методів дослідження сенсорної інтеграції. Використання методів функціональної магнітно-резонансної томографії, електроенцефалографії, а також магнітоенцефалографії та дифузійно-тензорної томографії дає змогу дослідити динаміку сенсорної інтеграції в реальному часі, зокрема в умовах мультимодальної стимуляції. Адекватна обробка та інтеграція сенсорної інформації є першоосновою для формування адаптивної поведінки та здатності дитини з РАС брати участь у повсякденній діяльності, соціальній активності, впливає на якість навчання, відпочинку і сну; This article addresses the issue of sensory hypersensitivity in children with autism spectrum disorders (ASD). ASD encompasses a heterogeneous group of neurodevelopmental conditions that typically manifest in early childhood and are characterized by impairments in social communication, a restricted range of interests, stereotyped behaviors, and atypical reactivity to sensory stimuli. According to multicenter studies (Baio J et al., 2014) conducted in the United States between 2012 and 2014, the prevalence of ASD among children under 8 years of age increased by 1.5%, from 14.5 per 1,000 children (1 in 69) to 16.8 per 1,000 children (1 in 58). A literature review suggests that one of the core manifestations of ASD is sensory hypersensitivity – an abnormally heightened perception of external or internal stimuli that does not correspond to the objective intensity of the stimulus. Sensory abnormalities are observed in over 90% of children with ASD and are included in the diagnostic criteria for the condition. From a neurophysiological perspective, sensory hypersensitivity in ASD is associated with disrupted thalamo-cortical integration, which is essential for the processing and integration of sensory, motor, and cognitive information. Over the past decade, interest in neuroimaging and neurophysiological methods for investigating sensory integration has significantly increased. Techniques such as functional magnetic resonance imaging (fMRI), electroencephalography (EEG), magnetoencephalography (MEG), and diffusion tensor imaging (DTI) have enabled researchers to examine the dynamics of sensory integration in real time, particularly under multimodal stimulation conditions. Proper processing and integration of sensory information are fundamental for the development of adaptive behavior and the ability of children with ASD to engage in everyday activities, participate in social interactions, and influence their quality of learning, recreation, and sleep.

2025-01-01T00:00:00Z Кравченко, Т. Ю. Копійка, Г. К. Kravchenko, T. Yu. Kopiyka, G. K. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19317 2026-03-23T14:20:43Z 2025-01-01T00:00:00Z

Психофізіологічні основи розладів сну у дітей Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К.; Kravchenko, T. Yu.; Kopiyka, G. K. Розлади сну у дітей – проблематика, яка залишається недостатньо значимою в практичній педіатрії. Ці порушення пов’язані з тривожністю, проблемами поведінки, гіперактивністю, зниженням пам’яті, імунної функції та ризиком соматичних захворювань у майбутньому. Мета статті: систематизація знань про психофізіологічні механізми сну у дітей та аналіз чинників, що лежать в основі його порушень. За даними епідеміологічних досліджень, до 30–40% дітей дошкільного та шкільного віку мають ті чи інші порушення сну, які можуть бути транзиторними або мати хронічний характер. У дітей незрілість центральної нервової системи та нерівномірність розвитку нейрональних структур впливають на фізіологію сну. Порушення сну у дітей не є ізольованим явищем, а часто відображає психофізіологічну дезадаптацію. Клінічна картина може бути неспецифічною та маскувати інші розлади, тому треба проводити ретельну диференційну діагностику з урахуванням вікових, психоемоційних і соматичних чинників. Тому дуже важливою є рання діагностика цих порушень з подальшою корекцією, що дозволяє попереджати формування стійких нейрофізіологічних та поведінкових розладів. Лікування розладів сну дозоляє покращити якість життя як дитини, так і її батьків. Основні напрямки ефективного втручання включають корекцію режиму дня, формування здорових звичок, поведінкову терапію, психотерапію для дітей і родини, а у складних випадках – обґрунтоване медикаментозне лікування.; Sleep disorders in children remain an underrecognized issue in routine pediatric practice. These disorders are associated with anxiety, behavioral problems, hyperactivity, impaired memory, reduced immune function, and an increased risk of somatic illnesses in the future. The aim of the article is to systematize current knowledge on the psychophysiological mechanisms of sleep in children and to analyze the underlying factors contributing to its disturbances. Epidemiological studies indicate that up to 30–40% of preschool and school-aged children experience various forms of sleep disruption, which may be transient or chronic in nature. In children, the immaturity of the central nervous system and the uneven development of neural structures significantly influence sleep physiology. Pediatric sleep disorders should not be viewed in isolation, as they often reflect broader psychophysiological maladaptation. Their clinical presentation may be nonspecific and mimic other conditions, thus requiring comprehensive differential diagnosis that considers age-related, psychoemotional, and somatic factors. Early identification and timely correction of sleep disturbances are essential to prevent the development of persistent neurophysiological and behavioral disorders. Effective treatment of sleep disorders can substantially improve the quality of life for both the child and their caregivers. Core strategies of intervention include daily routine adjustment, promotion of healthy sleep habits, behavioral therapy, psychotherapy for both children and families, and, in complex cases, the justified use of pharmacotherapy.

2025-01-01T00:00:00Z Браткова, Л. Б. Коропець, В. В. Казанцева, Д. С. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19270 2026-03-18T10:02:49Z 2026-01-01T00:00:00Z

Гемолітична хвороба плода і новонародженого у недоношених дітей: особливості перебігу та лікування в Україні та США Браткова, Л. Б.; Коропець, В. В.; Казанцева, Д. С. Гемолітична хвороба плода і новонародженого (ГХН) – це імуно-опосередкована патологія, що виникає при трансплацентарному переході материнських антитіл до еритроцитів плода, призводячи до фетальної анемії, гіпербілірубінемії та потенційно тяжких ускладнень, включно з водянкою плода та неонатальною смертністю. Незважаючи на впровадження ефективної профілактики сенсибілізації Rh-фактору, недоношені діти залишаються особливо вразливою групою через погану здатність компенсувати гемолітичний процес і метаболізувати білірубін. У США широке застосування стандартних протоколів скринінгу антитіл, неінвазивної діагностики та інтраутробних трансфузій суттєво знизило частоту тяжких форм ГХН, тоді як в Україні практична реалізація подібних підходів є менш послідовною, що може впливати на якість перинатальної допомоги та неонатальні наслідки. Ціль роботи. Метою даного дослідження є аналіз особливостей перебігу гемолітичної хвороби плода і новонародженого у недоношених дітей та порівняння підходів до діагностики, профілактики та лікування цієї патології в Україні та США з метою визначення практичних шляхів оптимізації перинатальної підтримки і покращення неонатальних результатів.

2026-01-01T00:00:00Z Аряєв, М. Л. Сеньківська, Л. І. Лотиш, Н. Г. Коломієць, Д. В. Капліна, Л. Є. Папінко, Р. М. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19222 2026-03-10T11:34:50Z 2026-01-01T00:00:00Z

Медико-правові та клінічні аспекти медичного документування у випадках насильства щодо дітей Аряєв, М. Л.; Сеньківська, Л. І.; Лотиш, Н. Г.; Коломієць, Д. В.; Капліна, Л. Є.; Папінко, Р. М. Медичне документування у випадках насильства щодо дітей слід розглядати як невід’ємний компонент клінічної діяльності лікаря-педіатра та важливий медико-правовий інструмент. Воно забезпечує об’єктивізацію клінічної інформації, сприяє міждисциплінарній взаємодії та має суттєве значення для захисту прав дитини.

2026-01-01T00:00:00Z Кравченко, Т. Усенко, Д. Kravchenko, T. Usenko, D. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19216 2026-03-09T12:36:33Z 2025-01-01T00:00:00Z

Психосоматичні реакції у дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності: фокус на порушення сну Кравченко, Т.; Усенко, Д.; Kravchenko, T.; Usenko, D. Стаття присвячена питанню порушення сну у дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності. Даний синдром один із розповсюджених нейропсихіатричних розладів у дітей, який спостерігають лікарі у 4-20% дітей в усьому світі, при цьому найчастіше у хлопчиків. Діти з СДУГ на тлі основних симптомів часто демонструють виражені психосоматичні реакції, що суттєво впливають на їхній фізичний стан і якість життя, часто страждають від супутніх психічних розладів, таких як імпульсивні розлади, розлади, пов'язані зі вживанням психоактивних речовин, розлади настрою та тривожні розлади. Аналіз літературних джерел показав, що від двадцяти п'яти до п'ятдесяти відсотків дітей та понад половини дорослих із СДУГ страждають від проблем зі сном. Порушення сну є поширеним явищем серед таких пацієнтів і розглядаються як ключовий чинник розвитку поведінкових та когнітивних розладів у дітей. Сон відіграє ключову роль у когнітивних функціях, навчанні та консолідації пам'яті. Недосипання або порушення сну можуть призвести до симптомів різної тяжкості, від несвідомого дефіциту когнітивної діяльності до сонливості та втоми, що помітно впливають на когнітивні, емоційні та фізичні функції, ймовірно, спричиняючи або посилюючи симптоми СДУГ. Порушення сну у дітей із СДУГ не лише поглиблюють симптоми розладу (посилюють неуважність, емоційну нестабільність, імпульсивність), а й провокують появу тілесних скарг – головного болю, болю в животі, тремору, м’язової напруги, нічного енурезу тощо. Діагностика порушень сну та психосоматичних проявів у дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності потребує комплексного міждисциплінарного підходу. Основна мета лікування дітей з СДУГ, які мають розлади сну, нормалізація психофізіологічної регуляції, зниження тривожності, покращення якості сну та зменшення тілесних скарг.; The article is devoted to the issue of sleep disturbances in children with Attention Deficit Hyperactivity Disorder (ADHD). This syndrome is one of the most common neuropsychiatric disorders in children, observed in 4-20% of children worldwide, with a higher prevalence among boys. Children with ADHD, alongside their primary symptoms, often exhibit pronounced psychosomatic reactions that significantly impact their physical condition and quality of life. They frequently suffer from comorbid mental disorders, such as impulse control disorders, substance use disorders, mood disorders, and anxiety disorders. An analysis of the literature indicates that 25 to 50% of children and more than half of adults with ADHD experience sleep problems. Sleep disturbances are common among these patients and are considered a key factor in the development of behavioral and cognitive disorders in children. Sleep plays a critical role in cognitive functions, learning, and memory consolidation. Sleep deprivation or sleep disturbances can lead to symptoms of varying severity, from an imperceptible deficit in cognitive performance to noticeable drowsiness and fatigue, which significantly affect cognitive, emotional, and physical functions and are likely to cause or exacerbate ADHD symptoms. Sleep disturbances in children with ADHD not only worsen the symptoms of the disorder (increasing inattention, emotional instability, and impulsivity) but also trigger physical complaints such as headaches, abdominal pain, tremors, muscle tension, nocturnal enuresis, and others. Diagnosing sleep disturbances and psychosomatic manifestations in children with ADHD requires a comprehensive, interdisciplinary approach. The primary goal of treating children with ADHD who have sleep disorders is to normalize psychophysiological regulation, reduce anxiety, improve sleep quality, and alleviate physical complaints.

2025-01-01T00:00:00Z Башкірова, Л. М. Бірюков, В. С. Марченкова, Н. О. Bashkirova, L. M. Biryukov, V. S. Marchenkova, N. O. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19155 2026-02-18T09:41:37Z 2025-01-01T00:00:00Z

Гібридні освітні моделі в медичних університетах України та їхній вплив на формування клінічних компетентностей Башкірова, Л. М.; Бірюков, В. С.; Марченкова, Н. О.; Bashkirova, L. M.; Biryukov, V. S.; Marchenkova, N. O. Актуальність дослідження гібридних освітніх моделей у закладах вищої медичної освіти України зумовлена швидкою цифровізацією, зростанням попиту на гнучкість форматів навчання та необхідністю забезпечення високої якості клінічної підготовки в умовах технологічних трансформацій. Мета статті – проаналізувати концептуальні, організаційні й практичні аспекти впровадження гібридного навчання та оцінити його вплив на формування клінічних компетентностей майбутніх лікарів у національному освітньому контексті. З’ясовано, що інтеграція теоретичних онлайн-модулів із практикоорієнтованим клінічним навчанням забезпечує узгодженість освітніх процесів і підтримує поступовий перехід від когнітивного сприйняття до практичного опанування навичок. Зазначено, що гібридні моделі сприяють розвитку клінічного, діагностичного мислення й комунікативних навичок завдяки поєднанню віртуальних клінічних кейсів, інструментів телемедицини та безпосередньої практики під контролем викладача. Встановлено, що симуляційні технології, середовища віртуальної й доповненої реальності та цифрові інструменти оцінювання значно підвищують якість підготовки здобувачів вищої освіти до виконання реальних клінічних завдань, гарантуючи багаторазову безпечну практику, оперативний зворотний зв’язок та компетентнісний прогрес. Результати також свідчать, що попри очевидні переваги, гібридні формати зазнають викликів, пов’язаних із нерівномірною цифровою готовністю, недостатньою методологічною інтегрованістю та варіативністю технологічної компетентності освітян. У висновках підкреслено, що гібридні освітні моделі, за умови їхнього якісного дидактичного структурування та належної технологічної підтримки, відіграють важливу роль у формуванні клінічних компетентностей майбутніх медиків в Україні. Вони підвищують ефективність навчання, розширюють доступ до клінічно орієнтованих ресурсів та забезпечують вищу адаптивність освітніх траєкторій. Водночас максимальне розкриття їхнього потенціалу потребує розвитку сталої цифрової інфраструктури, розширення симуляційноклінічних середовищ та систематичного вдосконалення цифрових і педагогічних навичок викладачів. Дослідження доводить, що гібридне навчання є перспективним напрямом модернізації медичної освіти та забезпечення професійної готовності лікарів відповідно до сучасних вимог системи охорони здоров’я.; The relevance of studying hybrid educational models in Ukrainian medical higher education institutions is driven by the rapid digitalization of medical training, the growing demand for flexible learning formats, and the need to ensure highquality clinical preparation under conditions of technological transformation. The purpose of the article is to analyze the conceptual, organizational, and practical aspects of implementing hybrid learning and to determine its impact on the formation of clinical competencies of future doctors within the national educational It has been established that the integration of theoretical online modules with practice-oriented clinical training enhances the coherence of educational processes and supports a gradual transition from cognitive understanding to practical skill acquisition. It has been indicated that hybrid models promote the development of clinical thinking, diagnostic reasoning, and communication skills through the combination of virtual cases, telemedicine tools, and supervised in-person practice. It has been noted that simulation technologies, VR/AR environments, and digital assessment instruments significantly improve learners’ readiness to perform real clinical tasks by providing opportunities for repeated safe practice, rapid feedback, and competency-based progression. The results also demonstrate that, despite their clear advantages, hybrid formats encounter challenges related to uneven digital readiness, insufficient methodological integration, and variability in educators’ technological competence. The conclusions emphasize that hybrid educational models, when pedagogically structured and technologically supported, play a decisive role in strengthening the formation of clinical competencies among medical students in Ukraine. They enhance training effectiveness, expand access to clinically oriented educational resources, and ensure greater adaptability of learning trajectories. At the same time, maximizing their potential requires the development of sustainable digital infrastructure, the expansion of simulation-clinical environments, and the systematic improvement of teachers’ digital and pedagogical skills. The study confirms that hybrid learning represents a promising direction for modernizing medical education and ensuring the professional readiness of future doctors in accordance with contemporary healthcare demands.

2025-01-01T00:00:00Z