Наукові статті. Кафедра неврології та нейрохірургії

Гематологічні предиктори гострого періоду аневризматичного субарахноїдального крововиливу

2026-07-09T07:39:37Z

Гематологічні предиктори гострого періоду аневризматичного субарахноїдального крововиливу Солодовнікова, Ю. О.; Ревурко, А. П.; Сон, А. С.; Solodovnikova, Yu.; Revurko, A.; Son, A. Анемія спостерігається майже у половини пацієнтів із аневризматичним суарахноїдальним крововиливом (аСАК). Мета: оцінити рівні Hb, Hct та співвідношення Hb/Hct у зв'язку з клінічними характеристиками, методом лікування, ускладненнями та результатами після аСАК.; Anaemia affects nearly half of patients with aneurysmal subarachnoid haemorrhage (aSAH). Low haemoglobin (Hb) level is associated with more severe clinical conditions and poorer outcomes. Aim. To assess Hb, Hct, and the Hb/Hct ratio in association with clinical features, treatment, complications, and outcomes after aSAH.

Стан мозкової гемодинаміки та біоелектричної активності головного мозку у пацієнтів із поєднаними епілептичними та мігренозними пароксизмами

2026-06-30T11:37:50Z

Стан мозкової гемодинаміки та біоелектричної активності головного мозку у пацієнтів із поєднаними епілептичними та мігренозними пароксизмами Калашніков, В. Й.; Стоянов, О. М.; Вастьянов, Р. С. Від 3 до 10% населення страждають мігренозними нападами різної частоти. Актуальною проблемою є поєднання епілептичних і мігренозних нападів у осіб молодого віку. При поєднанні мігрені і епілепсії відзначається більш висока інтенсивність болю під час мігренозних нападів, більший вплив болю на повсякденну активність, низька ефективність лікування пацієнтів. У пацієнтів цієї групи відзначаються схожі гемодинамічні паттерни: вазоспастичні реакції в церебральних судинах і порушення цереброваскулярної реактивності за даними функціональної транскраніальної доплерографії. Мета дослідження. Вивчення стан церебральної гемодинаміки, судинного регулювання та біоелектричної активності у пацієнтів з ідіопатичною генералізованою епілепсією з поєднаними мігренозними пароксизмами .

Особливості судинної мозкової реактивності у пацієнтів з різними варіантами вегетативних дисфункцій

2026-06-30T11:38:18Z

Особливості судинної мозкової реактивності у пацієнтів з різними варіантами вегетативних дисфункцій Калашніков, В. Й.; Стоянов, О. М.; Вастьянов, Р. С. Вегетативна дисфункція (ВД) є однією з найбільш поширених патологій дитячого, підліткового та молодого віку . В одних випадках вегетативна дисфункція формується як перманентний патологічний стан, в інших набуває пароксизмальний ( кризовий ) або змішаний (перманентнопароксизмальний) перебіг. З метою вивчення показників ЦВР було обстежено 76 пацієнтів молодого віку (20–35 років), з яких у 24 пацієнтів відзначався цефалгічний синдром (ЦС), у 27 пацієнтів синдром вегетативних пароксизмів (СВП), у 25 пацієнтів спостерігалися ортостатичні синкопальні стани (ОСС).

Продовжувачі ідей засновників Одеської школи нейроморфології. Фундатори грузинської клінічної нейроанатомії

2026-06-29T08:18:29Z

Продовжувачі ідей засновників Одеської школи нейроморфології. Фундатори грузинської клінічної нейроанатомії Стоянов, О. М.; Stoyanov, О. М. У статті описано творчий шлях видатних учених, вихідців із медичного факультету Новоросійського університету, професорів Миколи Сауловича Кахіані та Семена Никифоровича Кіпшидзе, які зі студентської лави присвятили своє професійне життя клінічній нейроморфології. Науковці працювали на кафедрах анатомії та неврології Новоросійського університету, а після відкриття в Грузії Тбіліського університету переїхали до нього та очолили фундаментальні та клінічні наукові школи, залишивши значний слід у медичній науці. Пам’ять про М.С. Кахіані та С.Н. Кіпшидзе зберігається в Alma mater на кафедрах анатомії людини, неврології та нейрохірургії Одеського національного медичного університету (ОНМедУ). Експонати та моделі, створені власноруч, зберігаються як у профільних музеях і на кафедрах ОНМедУ, так і в Тбіліському державному медичному університеті, медичних закладах Грузії та в музеї історії медицини Грузії.; The article describes the creative path of outstanding scientists from the Medical Faculty of Novorossiysk University – professors Mykola Saulovich Kakhian and Semen Nikiforovich Kipshidze, who from their student days and throughout their creative lives devoted themselves to clinical neuromorphology. Scientists worked and left a significant mark at the Departments of Anatomy and Neurology of Novorossiysk University, and after the opening of Tbilisi University in Georgia, they moved to it and headed the fundamental and clinical scientific schools. The memory of these scientists is preserved in the Alma mater at the Departments of Human Anatomy, Neurology and Neurosurgery of Odessa National Medical University (ONMedU). Exhibits and models created by themselves are stored both in the specialized museums and at the departments of ONMedU and at Tbilisi State Medical University, medical institutions of Georgia and in the Museum of the History of Medicine of Georgia.

Баланс ефективності, побічних ефектів, впливу на якість життя та фармакоекономічних параметрів протинападових препаратів різних поколінь

2026-06-26T07:44:02Z

Баланс ефективності, побічних ефектів, впливу на якість життя та фармакоекономічних параметрів протинападових препаратів різних поколінь Горанський, Ю. І.; Герцев, В. М.; Сергєєва, М. Ю.; Goransky, Yu. I.; Gertsev, V. M.; Serheeva, M. Yu. У цій статті зроблено огляд ефективності, побічних ефектів, впливу на якість життя, фармакоекономічних параметрів протинападових препаратів різних поколінь. Порівнюються препарати першого, другого та третього поколінь, аналізуються їхні переваги й недоліки за вартістю, побічними ефектами й ефективністю. Особливу увагу приділено стратегіям зменшення побічних ефектів, включно з фармакогенетичним тестуванням, оптимізацією дозування і терапевтичним моніторингом. Обговорюється комбінована терапія леветирацетамом і лакосамідом для рефрактерної епілепсії.; This article reviews efficacy, side effects, impact on quality of life, pharmacoeconomic parameters of аnticonvulsants across dif-ferent generations. It compares first-, second-, and third-generation drugs, analyzing their advantages and disadvantages in terms of cost, side effects and efficacy. Special attention is given to strategies for minimizing side effects, including pharmacogenetic testing, dose optimization, and therapeutic monitoring. The combined therapy with levetiracetam and lacosamide for refractory epilepsy is discussed.

Нейрокогнітивні кореляти дивергентного мислення при хронічній втомі

2026-06-24T06:58:21Z

Нейрокогнітивні кореляти дивергентного мислення при хронічній втомі Храмцов, Д. М.; Вастьянов, Р. С.; Стоянов, О. М.; Чернишов, О. В.; Бакуридзе, Н. Г.; Khramtsov, D. M.; Vastyanov, R. S.; Stoyanov, O. M.; Chernyshov, O. V.; Bakuridze, N. G. Мета: дослідити нейрокогнітивні кореляти дивергентного мислення при синдромі хронічної втоми (СХВ) та оцінити взаємозв’язок між показниками креативності й вираженістю втоми. Матеріали та методи. Проведено поперечне порівняльне дослідження за участю 118 осіб: 88 пацієнтів із СХВ (включно з Long COVID, стрес%асоційованим, поствірусним та ідіопатичним варіантами) та 30 здорових контрольних учасників. Хронічну втому оцінювали за FSS, CFQ-11 та MFI-20. Для визначення когнітивної креативності застосовували Divergent Association Task (DAT), TTCT-V, Remote Associates Test (RAT) та Alternative Uses Task (AUT). Стан загальних когнітивних функцій контролювали за MMSE та MoCA. Статистична обробка включала параметричні та непараметричні методи з оцінкою кореляцій. Результати. Пацієнти із СХВ мали достовірно вищі показники втоми за всіма шкалами порівняно з контролем (p<0,001). Незважаючи на збережені скринінгові когнітивні функції, у них виявлено суттєве зниження креативності: DAT – 61,4 % проти 78,6 % у контролі; TTCT-V – 46,8 проти 52,9 Т-балів; RAT – 9,1 проти 13,4 правильних відповідей; AUT – зниження продуктивності, гнучкості та оригінальності (усі p<0,001). Найбільш виражені порушення зафіксовані в підгрупі Long COVID. Втома (особливо її ментальна компонента) помірно негативно корелювала з DAT (rH”–0,5), TTCT-V та RAT (rH”–0,4), що свідчить про вибіркову вразливість творчо-асоціативних механізмів. Висновки. У пацієнтів із СХВ, зокрема Long COVID, спостерігається значне зниження дивергентного мислення при відносно інтактних глобальних когнітивних функціях. Дивергентне мислення може бути чутливим маркером когнітивної дисфункції та перспективним інструментом для клінічної оцінки СХВ.; Aim. To investigate the neurocognitive correlates of divergent thinking in patients with Chronic Fatigue Syndrome (CFS) and to assess the relationship between creative performance and fatigue severity. Materials and Methods. A cross-sectional comparative study was conducted involving 118 participants: 88 patients with CFS (including Long COVID, stress-associated, postviral non-COVID, and idiopathic variants) and 30 healthy controls. Fatigue severity was assessed using the FSS, CFQ-11, and MFI-20. Cognitive creativity was evaluated with the Divergent Association Task (DAT), the shortened verbal Torrance Test of Creative Thinking (TTCT-V), the Remote Associates Test (RAT), and the Alternative Uses Task (AUT). Global cognitive functioning was screened with MMSE and MoCA. Statistical analysis included parametric and non-parametric tests and correlation analysis. Results. CFS patients demonstrated significantly higher fatigue scores across all scales compared with controls (p<0.001). Despite preserved global cognition, they showed marked reductions in creative performance: DAT – 61.4% vs. 78.6%; TTCT-V – 46.8 vs. 52.9 T-scores; RAT – 9.1 vs. 13.4 correct responses; AUT – reduced fluency, flexibility, and originality (all p<0.001). The most pronounced impairments were observed in the Long COVID subgroup. Fatigue severity, particularly its mental component, showed moderate negative correlations with DAT (rH”–0.5), TTCT-V and RAT (rH”–0.4), indicating selective vulnerability of creative-associative mechanisms. Conclusions. Patients with CFS, especially those with Long COVID, exhibit significant reductions in divergent thinking despite relatively intact global cognitive functions. Divergent thinking appears to be a sensitive marker of cognitive dysfunction and may serve as a valuable clinical assessment tool in CFS.

Порушення мікробіому сечового міхура при нейрогенній дисфункції післяспинномозкової травм

2026-05-18T11:41:34Z

Порушення мікробіому сечового міхура при нейрогенній дисфункції післяспинномозкової травм Грузевський, О.; Дехтяр, Ю.; Стоянов, О.; Вастьянов, Р.; Шевчук, Г.; Дубіна, А.; Тарасов, Є.; Hruzevskyi, O.; Dekhtyar, Yu.; Stoyanov, O.; Vastyanov, R.; Shevchuk, H.; Dubina, A.; Tarasov, Ye. Щороку спинномозкова травма (СМТ) уражає від 250 000 до 500 000 осіб у світі й залишається однією з основних причин тривалої інвалідності серед людей молодого та середнього віку. Нейрогенна дисфункція сечового міхура (НСМ) формується практично у кожного пацієнта з повним або частковим ураженням спинного мозку і визначає довгостроковий прогноз реабілітації. У дослідженнях показано, що рецидивні інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) виникають у 70–80 % пацієнтів із СМТ і є основною причиною повторних госпіталізацій, зниження якості життя та підвищеної смертності. За останнє десятиліття уявлення про мікробіологію сечових шляхів суттєво змінилися. Доведено, що сеча здорових людей не є стерильною: вона містить стабільний мікробний комплекс – уромікробіом, який є визначальним у підтримці місцевого імунітету та захисті від патогенів. При нейрогенній дисфункції сечового міхура ця рівновага порушується, створюючи умови для хронічної інфекції та формування збудників.; Spinal cord injury is one of the most severe forms of neurological damage. It almost always leads to neurogenic bladder dysfunction. This, in turn, leads to a high incidence of recurrent urinary tract infections, which are linked to disturbances in the urobiome. The aim of the study is to summarize current scientific data on bladder microbiome disorders in neurogenic dysfunction after spinal cord injury and to assess the impact of drainage methods, antibiotic therapy, and microbiome-oriented interventions on the course of urinary tract infections. Materials and methods. The study was conducted in a systematic review format in accordance with PRISMA recommendations. Clinical, experimental, and randomized studies were analyzed, followed by qualitative and quantitative data synthesis. It was established that neurogenic dysfunction after spinal cord injury is associated with persistent urobiome dysbiosis, characterized by decreased alpha diversity and a reduction in Lactobacillus spp., with the dominance of Enterobacteriaceae and Pseudomonadaceae. Intermittent self-catheterization is associated with a lower incidence of urinary tract infections and greater microbiome diversity than indwelling catheterization. A high level of antimicrobial resistance was identified, including ESBL-producing strains and carbapenem-resistant Pseudomonas aeruginosa, which sustains a vicious cycle of «dysbiosis – infection – antibiotic therapy». The potential effectiveness of probiotic and immunotropic strategies has been demonstrated, with reductions in infection recurrence rates of 21–32%. The practical value of the results lies in the systematization of data on the disruption of the uromicrobiome, a key element in the pathogenesis of neurogenic dysfunction after spinal cord injury. It is substantiated that microbiome-oriented approaches, early monitoring, and catheterization optimization can significantly improve infection prevention and rehabilitation outcomes. Conclusions. Spinal trauma leads to deep dysbiosis of the uromicrobiome. It is seen as a decrease in the alphadiversity index and in Lactobacillus spp. Less than 5% and predominance of E. coli (38–45%), K. pneumoniae (18–24%) і P. aeruginosa (12–17%). Draining of the urinary bladder really influences the microbiological profile. Interruptable catheterization is associated with the lowest frequency of symptomatic urinary tract infections and the highest microbial diversity index. Constant urethral catheterization leads to the formation of stable polymicrobial biofilms and a threefold increase in microbiota abundance. Antimicrobial resistance in neurogenic dysfunction after spinal trauma remains critically high. ESBL-production revealed in 34–58% of isolates, whereas carbapenem-resistance of P. aeruginosa was found in 15–22% cases. Тривале та нераціональне використання антибіотиків є незалежним чинником поглиблення дисбіозу (OR=2,4; 95% ДІ: 1,7–3,4), підтримуючи порочне коло та вимагаючи принципово нових терапевтичних підходів. Microbiome-oriented correction strategies show clinically important efficacy. Intravesical introduction of L. rhamnosus GG decreases the frequency of recurrent urinary infections in 32 % (95% DІ: 18–46%), and usage of Uro-Vaxom by 21% (95% DІ: 8–34%). Transplantation of fecal microflora has shown promise in animal models. Early microbiological monitoring with molecular typing and the application of interruptible self-catheterization are priorities in preventive medicine for spinal trauma. Perspectives for future investigations are linked to randomized clinical trials of fecal microbiota transplantation and the development of individualized uromicrobial profiling based on next-generation sequencing.

Діагностика та корекція венозної дисциркуляції у пацієнтів з цервікогенним головним болем

2026-05-31T18:58:57Z

Діагностика та корекція венозної дисциркуляції у пацієнтів з цервікогенним головним болем Калашніков, В. Й.; Стоянов, О. М.; Вастьянов, Р. С.; Мельнік, Ю. В.; Кугель, Я. І.; Kalashnikov, V. Y.; Stoyanov, O. M.; Vastyanov, R. S.; Melnik, Yu. V.; Kugel, Ya. I. У структурі судинних порушень при цервікогенному головному болю (ЦГБ) значне місце займають розлади церебральної венозної циркуляції. У наявних публікаціях відсутні дані щодо порівняльного дослідження стану венозної мозкової гемодинаміки у пацієнтів з ЦГБ у процесі патогенетичного лікування порушень венозного мозкового кровообігу. Мета роботи – динамічне дослідження церебрального венозного кровотоку та реактивності венозної гемодинаміки у пацієнтів з ЦГБ на тлі лікування діосміном. Матеріали та методи. Проведено клініко-допплерографічне обстеження 37 пацієнтів з ЦГБ віком 18–45 років, із них цервікокраніалгія (ЦКА) – у 21 пацієнта, задній шийний симпатичний синдром Барре–Льєу (СБЛ) – 16 пацієнтів. Досліджувалися показники максимальної швидкості кровотоку (Vmax) у хребетних (ХВ) венах, базальних венах Розенталя (БВ), прямому синусі (ПС), коефіцієнти реактивності на орто- (ОН) та антиортостатичне (АОН) навантаження в ХВ (КрхвОН, КрхвАОН) та ПС (КрпсОН, Крпс АОН) як фонові показники та на тлі застосування діосміну. Результати. У пацієнтів з ЦГБ спостерігалося підсилення Vmax з акцентом по БВ у групі ЦКА та з акцентом по ХВ та ПС у групі СБЛ. При ОН у ХВ у групах пацієнтів із ЦКА та СБЛ відзначалася гіпореактивність, більш виражена при ЦКА. КрпсОН не були суттєво змінені. Проведення АОН демонструвало гіпореактивність у ХВ та значну гіперреактивність у ПС, більш виражену у пацієнтів із СБЛ. На тлі застосування діосміну відзначалося зниження Vmax по ХВ, БВ та ПС, а також зниження КрпсАОН. Висновки. При ЦГБ відзначалися ознаки венозної дисциркуляції, причому вони були більш вираженими в БВ у пацієнтів із ЦКА, а також у ХВ та ПС – у пацієнтів із СБЛ. Також встановлено гіперреактивність на АОН у ПС, що свідчить про субклінічну інтракраніальну венозну гіпертензію. Під впливом лікування діосміном спостерігалося покращення венозної гемодинаміки, найвиразніше у ХВ, а також стабілізація показників КрпсАОН. Тенденція до нормалізації змінених показників венозного кровотоку на тлі лікування діосміном демонструє значущість швидкісних показників кровотоку по церебральних венах для визначення ступеня венозної дисциркуляції та контролю за ефективністю лікування пацієнтів з ЦГБ.; Cerebral venous circulation disorders occupy a significant place in the structure of vascular disorders in cervicogenic headache (CH). Available publications lack data on a comparative study of the state of venous cerebral hemodynamics in patients with CH during pathogenetic treatment of venous cerebral circulation disorders. Ruprose – dynamic study of cerebral venous blood flow and venous hemodynamic reactivity in patients with CH on the background of diosmin treatment. Materials and methods. A clinical and Doppler examination of 37 patients with CH aged 18 to 45 years was performed, in particular, cervicocranialgia (CCA) – 21 patients, posterior cervical sympathetic Barré–Lieu syndrome (BLS) – 16 patients. The maximum blood flow velocity (Vmax) in the vertebral (VV) veins, basal veins of Rosenthal (BV), straight sinus (SS), and the coefficient of reactivity to ortho- (OL) and antiorthostatic (AOL) loading in the VV (CrvvOL, CrvvAOL) and SS (CrssOL, CrssAOL) as background indicators and against the backround of diosmin use were studied. Results. In patients with CH, Vmax was increased with an emphasis on BV in the CCA group and with an emphasis on VV and SS in the BLS group. In OL in VV in the groups of patients with CCA and BLS, hyporeactivity was noted, more pronounced in CCA. CrssOLwere not significantly change SS, more pronounced in patients with BLS. Against the background of diosmin use there was a decrease in Vmax in VV, BV and SS, as well as a decrease in CrdsAOL. Conclusions. In CH, signs of venous dyscirculation were noted, and they were more pronounced in BV in patients with CCA, as well as in VV and SS in patients with BLS. Hyperreactivity to AOL was also found in SS, which indicates subclinical intracranial venous hypertension. Under the influence of diosmin treatment, an improvement in venous hemodynamics was observed, most pronounced in VV, as well as stabilization of CrssOL indicators. The tendency to normalize the changed indicators of venous blood flow against the background of diosmin treatment demonstrates the significance of the velocity indicators of blood flow in the cerebral veins for determining the degree of venous dyscirculation and monitoring the effectiveness of treatment in patients with CH.

Спадкова поясно-кінцівково-лицьова міодистрофія, асоційована із гетерозиготними мутаціями в генах PHKB та ACADVL. Клінічний випадок

2026-05-31T18:57:09Z

Спадкова поясно-кінцівково-лицьова міодистрофія, асоційована із гетерозиготними мутаціями в генах PHKB та ACADVL. Клінічний випадок Бабич, Е. В.; Солодовнікова, Ю. О.; Добровольський, В. В.; Сербін, І. В.; Перькова, Г. В.; Лебідь, О. П.; Babych, E. V.; Solodovnikova, Yu. O.; Dobrovolskyj, V. V.; Serbin, І. V.; Perkova, G. V.; Lebed, O. P. Поясно-кінцівкові міодистрофії (ПКМД) це група генетично детермінованих скелетно-мʼязових захворювань із аутосомним типом успадкування, що характеризується повільно-прогресуючою слабкістю переважно проксимальних мʼязів кінцівок, їх поступовою атрофією та підвищеним рівнем креатинфосфокінази. На сьогодні виявлено 34 генетичні субтипи ПКМД, серед них 5 аутосомно-домінантних та 29 аутосомно-рецесивних. Незважаючи на широку діагностичну панель близько 50% ПКМД, що виявляються клінічно, мають лише генетичні варіанти невизначеної значущості. Мета роботи – проілюструвати клінічний випадок проксимальної ПКМД, що розвинулась у дорослому віці та асоційована з атиповими для міодистрофій генами PHKB та ACADVL. Матеріали і методи. Проаналізовано літературні джерела, присвячені тематиці ПКМД, опрацьовано клініко-лабораторні та інструментальні дані пацієнта. Результати. Пацієнтка 35 років звернулась зі скаргами на виражену слабкість у верхніх та нижніх кінцівках, труднощі при вставанні зі стільця, неможливість підняти руки вище горизонтального рівня. У неврологічному статусі: дифузні атрофії проксимальних мʼязів поясу верхніх та нижніх кінцівок, мʼязів обличчя, зниження сили в цих мʼязах та позитивний симптом Говерса. Електронейроміографія верхніх та нижніх кінцівок виявила первинно-мʼязове ураження з обох боків. У батька пацієнтки підтверджено наявність поясно-кінцівково-лицьової міодистрофії. При генетичному дослідженні пацієнтки виявлено гетерозиготність за PHKB c.2195A>G, p.(Asn732Ser) та ACADVL c.431T>C, p.(Leu144Pro), що є варіантом невизначеної значущості (VUS). На основі вищезазначеного пацієнтці встановлено діагноз: спадкова пояснокінцівково-лицьова мʼязова дистрофія, асоційована з мутаціями в генах PHKB та ACADVL, прогресуючий перебіг. Висновки. Зважаючи на відсутність даних щодо ПКМД, повʼязаних з генами PHKB та ACADVL, представлений випадок може зробити значний внесок до потенційного диференційного ряду генетичних міодистрофій.; Limb-girdle muscular dystrophies (LGMDs) are a group of genetically determined skeletal muscle disorders with an autosomal inheritance, characterized by slowly progressive weakness predominantly affecting the proximal muscles of the limbs, their gradual wasting, and elevated creatine phosphokinase levels. To date, 34 genetic subtypes of LGMDs have been identified, including 5 autosomal dominant and 29 autosomal recessive forms. Despite the availability of broad diagnostic genetic panels, approximately 50% of clinically diagnosed LGMDs cases are associated only with genetic variants of uncertain significance. Purpose – to illustrate a clinical case of adult-onset proximal LGMD associated with genes atypical for muscular dystrophies, namely PHKB and ACADVL. Materials and Methods. The analysis included a review of the literature related to LGMDs, as well as the evaluation of clinical, laboratory, and instrumental data of the patient. Results. A 35-year-old female patient presented with complaints of extreme weakness in the upper and lower limbs, difficulty rising from a chair, and inability to raise her arms above the horizontal level. Neurological examination revealed diffuse atrophy of the proximal muscles of the upper and lower limb girdles and facial muscles, reduced muscle strength, and a positive Gowersʼs sign. Electroneuromyography of the upper and lower limbs demonstrated bilateral myopathic changes. A diagnosis of limb-girdle–facial muscular dystrophy had been previously confirmed in the patientʼs father. Genetic testing of the patient revealed heterozygous variants PHKB c.2195A>G, p.(Asn732Ser) and ACADVL c.431T>C, p.(Leu144Pro), both classified as variants of uncertain significance. Based on the above findings, the patient was diagnosed with hereditary limb-girdle-facial muscular dystrophy associated with mutations in the PHKB and ACADVL genes, with a progressive course. Conclusions. Given the lack of published data on LGMDs associated with PHKB and ACADVL genes, the presented case report may contribute significantly to the expansion of the potential differential spectrum of genetic muscular dystrophies.

Синдром червоного вуха при тракційному ураженні шийного сплетення

2026-04-03T08:09:06Z

Синдром червоного вуха при тракційному ураженні шийного сплетення Солодовнікова, Ю. О.; Саражина, К. С.; Сербін, І. В.; Добровольський, В. В.; Перькова, Г. В.; Лебідь, О. П.; Solodovnikova, Y. O.; Sarazhyna, K. S.; Serbin, I. V.; Dobrovolskyi, V. V.; Perkova, H. V.; Lebid, O. P. Синдром червоного вуха є рідкісним клінічним феноменом, що характеризується епізодами однобічної гіперемії вушної раковини, яка поєднуються з локальним пекучим болем різної інтенсивності. Етіологія синдрому червоного вуха залишається гетерогенною та включає як первинні ідіопатичні форми, так і вторинні варіанти, асоційовані з мігренню, вегетативними тригемінальними цефалгіями, патологією скронево-нижньощелепного суглоба, а також ураженням шийних спинномозкових корінців. Патогенез синдрому червоного вуха поєднує периферичні нейрогенні механізми та автономну дизрегуляцію, зокрема порушення симпатичної іннервації судин зовнішнього вуха, антидромне вивільнення вазоактивних нейропептидів та залучення трійчасто-автономних кіл. Особливу роль у вторинних формах синдрому може відігравати ураження корінців C2–C3 та великого вушного нерва, що призводить до локальної вазодилатації та больового синдрому. Незважаючи на наявність поодиноких описів у науковій літературі, синдром червоноговуха все ще залишається недостатньо вивчений, а обмежена кількість клінічних спостережень ускладнює розуміння патофізіологічних механізмів розвитку синдрому та формування стандартизованих діагностичних та терапевтичних підходів. Метадослідження–представлення клінічного випадку синдрому червоного вуха, асоційованого з C3-радикулопатією при тракційному ураженні шийного сплетення, а також аналіз можливих механізмів розвитку синдрому, клінічних особливостей перебігу та ефективності застосованої терапії. ВисновкиПредставлений клінічний випадок демонструє можливість розвитку синдрому червоного вуха після механічного впливу на шийний відділ хребта з подальшим формуванням C3-радикулопатії. Отримані клінічні дані підтверджують важливу роль у патогенезі синдрому ураження великого вушного нерва та механізмів автономної дизрегуляції. Застосування нестероїдних протизапальних засобів супроводжувалося лише частковим зменшенням больового синдрому та не впливало на вираженість гіперемії вушної раковини, тоді як системна кортикостероїдна терапія призвела до повного регресу больового синдрому та вегетативних проявів у короткі терміни. Обмежена кількість подібних повідомлень у літературі підкреслює необхідність подальших досліджень патофізіології синдромучервоного вуха та оптимізації терапевтичних підходів до його лікування при первинних і вторинних формах.; Red ear syndrome is a rare clinical phenomenon characterised by episodes of unilateral hyperaemiaof the auricle accompanied by local burning pain of varying intensity. The aetiology of red ear syndrome remains heterogeneous and includes both primary idiopathic forms and secondary variants associated with migraine, trigeminal autonomic cephalalgias, temporomandibular joint disorders, and cervical spinal nerve root pathology. The pathogenesis of red ear syndrome involves a combination of peripheral neurogenic mechanisms and autonomic dysregulation, including impaired sympathetic innervation of the external ear vasculature, antidromic release of vasoactive neuropeptides, and involvement of trigeminal–autonomic circuits. In secondary forms of the syndrome, particular importance may be attributed to lesions of the C2–C3 nerve roots and the great auricular nerve, leading to local vasodilation and pain. Despite being reported in the literature, red ear syndrome remains poorly understood, and the limited number of clinical observations hinders clarification of its pathophysiological mechanisms and the development of standardised diagnostic and therapeutic approaches. The aimof this article is to present a clinical case of red ear syndrome associated with C3 radiculopathy due to traction injury of the cervical plexus, and to analyse the possible mechanisms of syndrome development, clinical features of its course, and the effectiveness of the applied therapy.ConclusionsThe presented clinical case demonstrates the possibility of red ear syndrome developing after mechanical impact on the cervical spine, with subsequent formation of C3 radiculopathy. The obtained clinical data support the important role of great auricular nerve involvement and mechanisms of autonomic dysregulation in the pathogenesis of the syndrome. The use of non-steroidal anti-inflammatory drugs was associated with only partial reduction of pain and did not affect the severity of auricular hyperaemia, whereas systemic corticosteroid therapy resulted in complete and rapid regression of both pain and autonomic manifestations. The limited number of similar reports in the literature highlights the need for further investigation of the pathophysiology of red ear syndrome and for optimisation of therapeutic approaches to its management in both primary and secondary forms.