Наукові статті. Кафедра інфекційних хвороб з курсом дерматовенерологіїhttps://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/8902026-08-12T22:02:34Z2026-08-12T22:02:34ZВерифікація клінічних гіпотез у діагностиці лімфаденопатії з використанням покрокового протоколуПавленко, О. В.Герасименко, О. А.Мовлянова, Н. В.Хрущ, В. І.Pavlenko, O. V.Gerasymenko, O. A.Movlyanova, N. V.Khrushch, V. I.https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/202212026-08-06T07:50:22Z2025-01-01T00:00:00ZВерифікація клінічних гіпотез у діагностиці лімфаденопатії з використанням покрокового протоколу
Павленко, О. В.; Герасименко, О. А.; Мовлянова, Н. В.; Хрущ, В. І.; Pavlenko, O. V.; Gerasymenko, O. A.; Movlyanova, N. V.; Khrushch, V. I.
Актуальність дослідження зумовлена зростанням частоти звернень із синдромом лімфаденопатії в умовах первинної ланки медичної допомоги, що супроводжується високим рівнем клінічної невизначеності, гіпердіагностикою та затримкою етіологічної верифікації. За обмеженого часу й ресурсів лікар загальної практики потребує чіткої алгоритмізації діагностичного процесу з урахуванням диференційного спектра причин, прогностичних ознак і тактичних орієнтирів. Проблема відсутності уніфікованого клініко-логічного інструменту для гіпотетичної перевірки можливих варіантів діагнозу зумовлює необхідність впровадження покрокового протоколу, що поєднує структуроване клінічне мислення з доказовою доцільністю кожного етапу обстеження. Мета статті – науково обґрунтувати та емпірично апробувати поетапний протокол верифікації клінічних гіпотез щодо лімфаденопатії, беручи до уваги етіологію, вагомість клініко-анамнестичних маркерів та ефективність впровадження діагностичної логіки в умовах амбулаторної медичної практики.; The relevance of this study is determined by the increasing number of primary care consultations related to lymphadenopathy, which is often accompanied by clinical uncertainty, overdiagnosis, and delayed etiological verification. Under time and resource constraints, general practitioners require a clear algorithmic approach to the diagnostic process that takes into account the differential spectrum of causes, prognostic indicators, and tactical priorities. The lack of a unified clinical-logical tool for the hypothetical testing of possible diagnoses highlights the need for a stepwise protocol that combines structured clinical reasoning with evidence-based justification at each diagnostic stage.The aim of this article is to scientifically substantiate and empirically test a stepwise protocol for verifying clinical hypotheses regarding lymphadenopathy, considering the etiology, the significance of clinical and anamnestic markers, and the effectiveness of implementing diagnostic logic in outpatient medical practice.
2025-01-01T00:00:00ZДіагностичні помилки при хворобі Лайма у дітей: клінічний аналізМовлянова, Н. В.Герасименко, О. А.Павленко, О. В.Movlyanova, N. V.Gerasymenko, O. A.Pavlenko, O. V.https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/201952026-07-30T09:49:14Z2026-01-01T00:00:00ZДіагностичні помилки при хворобі Лайма у дітей: клінічний аналіз
Мовлянова, Н. В.; Герасименко, О. А.; Павленко, О. В.; Movlyanova, N. V.; Gerasymenko, O. A.; Pavlenko, O. V.
У статті здійснено системний клінічний аналіз структури,
причин і механізмів діагностичних помилок при різних формах хвороби Лайма у
дітей на підставі критичного огляду сучасних вітчизняних і міжнародних
наукових джерел. Наголошено, що хвороба Лайма є найпоширенішою
трансмісивною інфекцією Північної півкулі та набуває в Україні дедалі більшої
медичної й соціальної значущості через значне зростання кількості випадків
упродовж 2000–2023 рр.
Обґрунтовано, що збудник Borrelia burgdorferi sensu lato зумовлює
полісистемне ураження організму із вираженим клінічним поліморфізмом, у
зв’язку з чим хвороба Лайма розглядається як «великий імітатор». Виявлено три
основні категорії діагностичних помилок. Схарактеризовано проблему диференційної діагностики Лайм-артриту, який у дітей часто плутають із септичним
артритом та ювенільним ідіопатичним артритом. Наголошено, що нейропсихіатричні прояви нерідко інтерпретуються як первинні психічні розлади із
затримкою діагностування від кількох місяців до років.
Розкрито значення помилок серологічної діагностики, зокрема хибнонегативних результатів імуноферментного аналізу у ранні терміни інфікування,
хибнопозитивних реакцій, труднощів інтерпретації імуноблоту та використання
методів із низькою специфічністю.
Виявлено такі системні та організаційні чинники: недостатня пильність
лікарів у малоендемічних регіонах, обмежена доступність швидкої діагностики
та наявність расових диспаритетів. Підтверджено, що у значної частки дітей із безеритемними формами
відсутня вказівка на укус кліща, а рівень IgG суттєво вищий порівняно з ізольованою мігруючою еритемою. Доведено доцільність удосконалення діагностичних підходів шляхом створення проспективних реєстрів помилок, розроблення
адаптованих алгоритмів діагностики й упровадження цільових освітніх програм
для лікарів.; The article presents a systematic clinical analysis of the structure,
causes, and mechanisms of diagnostic errors in various forms of Lyme disease in
children, based on a critical review of contemporary national and international
scientific sources. It is emphasized that Lyme disease is the most common vector-borne
infection in the Northern Hemisphere and is gaining increasing medical and social
significance in Ukraine, driven by a significant increase in cases during 2000–2023.
It is substantiated that the causative agent, Borrelia burgdorferi sensu lato, leads
to multisystem involvement with pronounced clinical polymorphism, which is why
Lyme disease is regarded as the “great imitator.” Three main categories of diagnostic
errors have been identified.
The problem of differential diagnosis of Lyme arthritis is characterized, as it is
often confused in children with septic arthritis and juvenile idiopathic arthritis. It is
emphasized that neuropsychiatric manifestations are frequently interpreted as primary
mental disorders, resulting in delays in diagnosis ranging from several months to years. The significance of errors in serological diagnostics is highlighted, including
false-negative enzyme-linked immunosorbent assay results in the early stages of
infection, false-positive reactions, difficulties in interpreting immunoblot results, and
the use of methods with low specificity. Systemic and organizational factors have been
identified, including insufficient clinical alertness among physicians in low-endemic
regions, limited access to rapid diagnostics, and the presence of racial disparities.
It has been confirmed that a significant proportion of children with nonerythematous forms do not report a tick bite, and that IgG levels are significantly higher
than in isolated erythema migrans. It is concluded that there is a need to improve
diagnostic approaches by creating prospective registries of diagnostic errors,
developing adapted diagnostic algorithms, and implementing targeted educational
programs for physicians.
2026-01-01T00:00:00ZМедико-психологічні аспекти поведінкових установок щодо здоров’я у пацієнтів із постковідним синдромомГерасименко, О. А.Волкова, Н. М.Федоров, С. М.Gerasymenko, O.Volkova, N.Fedorov, S.https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/201942026-07-30T09:45:15Z2026-01-01T00:00:00ZМедико-психологічні аспекти поведінкових установок щодо здоров’я у пацієнтів із постковідним синдромом
Герасименко, О. А.; Волкова, Н. М.; Федоров, С. М.; Gerasymenko, O.; Volkova, N.; Fedorov, S.
У статті розглянуто медико-психологічні аспекти поведінкових
установок щодо здоров’я у пацієнтів із постковідним синдромом. Актуальність
дослідження зумовлена тим, що постковідний синдром супроводжується не
лише тривалими соматичними, неврологічними та когнітивними проявами, а й
змінами емоційного стану, мотивації до лікування, довіри до медичної допомоги,
готовності до самоспостереження та дотримання рекомендацій. Мета статті
полягає в теоретичному аналізі зв’язку між медичними проявами постковідного
синдрому, психоемоційними порушеннями та поведінковими установками
пацієнтів щодо власного здоров’я. Методологічну основу дослідження
становили аналіз, систематизація, порівняння й узагальнення сучасних
українських та зарубіжних наукових джерел, присвячених постковідному
синдрому, психічному здоров’ю, самоменеджменту, суб’єктивному сприйняттю
хвороби, психологічній гнучкості та якості життя пацієнтів. Встановлено, що
поведінкові установки щодо здоров’я у пацієнтів із постковідним синдромом
формуються під впливом симптомного навантаження, тривоги, депресивних
проявів, когнітивного виснаження, емоційної дисрегуляції, досвіду взаємодії з
медичною системою та уявлень про контрольованість хвороби. Обґрунтовано,
що адаптивні установки сприяють дотриманню рекомендацій, поступовому
поверненню до активності, конструктивному самоспостереженню та участі пацієнта у відновленні. Дезадаптивні установки можуть проявлятися у запе-
реченні симптомів, катастрофізації, униканні фізичної активності, недовірі до
медичної допомоги або хаотичному самоменеджменті. Практичне значення
результатів полягає в можливості використання визначених медико-психоло-
гічних чинників для побудови програм супроводу пацієнтів із постковідним
синдромом, орієнтованих на психоосвіту, корекцію тривожних і депресивних
проявів, розвиток психологічної гнучкості та формування безпечної свідомої
турботи про себе.; This article examines the medical-psychological aspects of behavioral
attitudes toward health in patients with post-COVID syndrome. The relevance of this
research stems from the fact that post-COVID syndrome is accompanied not only by
persistent somatic, neurological, and cognitive manifestations but also by changes in
emotional status, motivation for treatment, trust in medical assistance, readiness for
self-care, and adherence to recommendations. The objective of this article is to conduct
a theoretical analysis of the relationships between medical manifestations of postCOVID syndrome, psychoemotional disturbances, and behavioral attitudes of patients
toward their own health. The methodological foundation of the research comprised
analysis, systematization, comparison, and synthesis of current Ukrainian and
international scientific sources devoted to post-COVID syndrome, mental health, selfmanagement, subjective illness perception, psychological resilience, and quality of life
in patients. The study established that behavioral attitudes toward health in patients with post-COVID syndrome are shaped by the influence of symptom burden, anxiety,
depressive manifestations, cognitive impairment, emotional dysregulation, experience
of interaction with the medical system, and perceptions of disease controllability. It
was demonstrated that adaptive attitudes contribute to adherence to recommendations,
gradual return to activity, constructive self-care, and patient participation in recovery.
Maladaptive attitudes may manifest as symptom denial, catastrophizing, avoidance of
physical activity, medical mistrust, or chaotic self-management. The practical
significance of the results lies in the possibility of using the identified medical and
psychological factors to develop support programs for patients with post-COVID
syndrome, focused on psychoeducation, the correction of anxiety and depressive
manifestations, the development of psychological flexibility, and the formation of safe
and conscious self-care practices.
2026-01-01T00:00:00ZМікробіом шкіри при атопічному дерматиті: від патогенезу до терапевтичних мішенейМорозова, О. В.Morozova O. V.https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/201642026-07-23T07:31:18Z2026-01-01T00:00:00ZМікробіом шкіри при атопічному дерматиті: від патогенезу до терапевтичних мішеней
Морозова, О. В.; Morozova O. V.
Атопічний дерматит (АД) є одним з найбільш поширених хронічних запальних дерматозів, патогенез якого пов’язується з порушенням епідермального бар’єру та імунною дисрегуляцією. Упродовж останнього десятиліття зросла увага до ролі мікробіому шкіри в патогенезі АД. Встановлено, що шкіра людини є складною екосистемою, яка заселена бактеріями, грибами та вірусами, які взаємодіють як між собою, так і з клітинами імунної системи та епідермального бар’єру людини. Серед бактерії, які найчастіше переважають на шкірі здорових людей, визначають Cutibacterium, Staphylococcus, Corynebacterium, при чому різні роди домінують у сальних, вологих або сухих ділянках шкіри. Основним представником грибкової мікрофлори шкіри є Malassezia. При АД відбувається зниження мікробного різноманіття на шкірі та домінування Staphylococcus aureus, що корелює з тяжкістю захворювання та частотою загострень. Таким чином, дисбіоз може сприяти запаленню через активацію Th2- імунної відповіді, продукцію суперантигенів, протеаз та порушення бар’єрної функції. Сучасні молекулярні методи, зокрема 16S rRNA секвенування та shotgun-метагеноміка, дозволили не лише ідентифікувати таксономічний склад мікробіоти, а й оцінити її функціональний потенціал. Це висвітило перспективи мікробіом-таргетної терапії: застосування емолієнтів із пребіотичними властивостями, бактеріотерапії, пробіотиків, постбіотиків та селективної деколонізації Staphylococcus aureus. У статті узагальнено сучасні дані про взаємозв’язок мікробіому шкіри та АД, розглянуто механізми дизбіозу, та його клінічне значення, а також окреслено перспективи персоналізованої терапії. Розуміння ролі мікробіому формує передумови для нових профілактичних та лікувальних стратегії в дерматології.; Atopic dermatitis (AD) is one of the most common chronic inflammatory dermatoses, the pathogenesis of which is associated with epidermal barrier dysfunction and immune dysregulation. Over the past decade, increasing attention has been paid to the role of the skin microbiome in the pathogenesis of AD. The human skin is recognized as a complex ecosystem colonized by bacteria, fungi, and viruses that interact both with each other and with immune system cells and epidermal barrier structures. Among the bacteria that most commonly predominate on the skin of healthy individuals are Cutibacterium,
Staphylococcus and Corynebacterium, with different genera dominating in sebaceon, moist, or dry skin areas. The main representative of the fungal skin microflora is Malassezia. In AD, a reduction in skin microbial diversity and the dominance of Staphylococcus aureus have been observed, correlating with disease severity and frequency of exacerbations. Thus, dysbiosis may contribute to inflammation through activation of the Th2 immune response, production of superantigens and proteases, and impairment of skin barrier function. Modern molecular techniques, including 16S rRNA sequencing and shotgun metagenomics, have enabled not only the identification of the taxonomic composition of the microbiota but also the assessment of its functional potential. This has opened new perspectives for microbiome-targeted therapy, including the use of emollients with prebiotic properties, bacteriotherapy, probiotics, postbiotics, and selective Staphylococcus aureus decolonization. This article summarizes current data on the relationship between the skin microbiome and
AD, discusses the mechanisms of dysbiosis and its clinical significance, and outlines prospects for personalized therapy. Understanding the role of the microbiome provides a foundation for new preventive and therapeutic strategies in dermatology.
2026-01-01T00:00:00ZАналіз взаємозв'язку клініко-лабораторних та рентгенологічних характеристик хворих на цукровий діабет із COVID-19Бочаров, В. М.Bocharov, V. M.https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/201622026-07-23T06:10:10Z2026-01-01T00:00:00ZАналіз взаємозв'язку клініко-лабораторних та рентгенологічних характеристик хворих на цукровий діабет із COVID-19
Бочаров, В. М.; Bocharov, V. M.
Клінічна картина COVID-19 дуже варіабельна з початку пандемії: у
більшості пацієнтів — легкі симптоми, тоді як у решти розвивається тяжка
дихальна недостатність. Лишаються актуальними суб'єктивні та об'єктивні
прояви COVID-19 у госпіталізованих пацієнтів та оцінка прогностичної
значимості клініко-лабораторних та рентгенологічних характеристик COVID-19.
Проаналізувати взаємозв'язок виразності суб'єктивних та об'єктивних
даних, коморбідності у пацієнтів із COVID-19 залежно від важкості перебігу
захворювання.
До дослідження включено 96 пацієнтів віком від 25 до 95 років, госпіталізованих до КНП «Міської клінічної інфекційної лікарні» ОМР. Проводилась
оцінка виразності кашлю та задишки за шкалою Борга, фізикальне дослідження,
лабораторне дослідження, рентгенівська комп'ютерна томографія (РКТ) легень
або рентгенографія.
Залежно від клінічного результату пацієнти були поділені на 2 групи: 1
група хворих з одужанням - 68 пацієнтів, 2 група з летальним наслідком - 28
пацієнтів. Статистичний аналіз даних проводився з використанням пакету
прикладних програм Statistica 10.0 (Stat Soft Inc., США).
Найчастішими скаргами хворих під час вступу були задишка (75,0%) і
загальна слабкість (96,9%). 24 (25,0 %) пацієнти вказали на відсутність задишки,
при цьому у 19 (19,4%) з них реєструвалось зниження сатурації нижче 95,0%. У
пацієнтів з «німою» задишкою виявлено статистично значущі сильні зворотні
кореляційні зв'язки сатурації та обсягу ураження легень при КТ (р<0,05).У
пацієнтів 2 групи суб'єктивна вираженість задишки та частота дистанційних
хрипів були вищими (р = 0,002 і р < 0,0001 відповідно), статистистично, значно
частіше зустрічалися: ожиріння, постінфарктний кардіосклероз, хронічна
серцева недостатність та цукровий діабет 2 типу. Сатурація при вступі була
статистично значимо нижче групи 2 (р < 0,0001). У групі 1 ступінь ураження
легень по КТ зустрічалася частіше (р = 0,009), 4 ступінь ураження легень частіше
був у групі 2 (р = 0,01). У групі 2 рівень гемоглобіну значно нижче (р = 0,044), а
рівні фібриногену, сечовини, глюкози значно вищі, ніж у групи 1. В оцінці тяжкості перебігу захворювання у пацієнтів із COVID-19 необхідно
враховувати не лише рівень лабораторних маркерів, таких як фібриноген, сечовина, глікемія натщесерце, результати інструментальних методів дослідження,
що оцінюють тяжкість дихальної недостатності та поширеність ураження
легеневої тканини, але і суб'єктивні прояви захворювання, що виражаються в
більшій інтенсивності задишки, наявності дистанційних хрипів. Підвищеної
уваги вимагають пацієнти зі зниженою сатурацією, але які пред'являють скарги
на задишку.; The clinical picture of COVID-19 has been highly variable since the
beginning of the pandemic: most patients have mild symptoms, while others develop
severe respiratory failure. Subjective and objective manifestations of COVID-19 in
hospitalized patients and assessment of the prognostic significance of clinical,
laboratory and radiological characteristics of COVID-19 remain relevant.
To analyze the relationship between the severity of subjective and objective data,
comorbidity in patients with COVID-19 depending on the severity of the disease.
The study included 96 patients aged 25 to 95 years, hospitalized at the KNP "City
Clinical Infectious Hospital" of the OMR. The severity of cough and shortness of
breath was assessed using the Borg scale, physical examination, laboratory
examination, X-ray computed tomography (CT) of the lungs or radiography.
Depending on the clinical outcome, patients were divided into 2 groups: 1 group
of patients with recovery - 68 patients, 2 group with fatal outcome - 28 patients.
Statistical analysis of data was performed using the Statistica 10.0 application package
(Stat Soft Inc., USA).
The most frequent complaints at the time of admission were shortness of breath
(75.0%) and general weakness (96.9%). 24 (25.0%) patients indicated the absence of
shortness of breath, while 19 (19.4%) of them recorded a decrease in saturation below
95.0%. In patients with "silent" shortness of breath, statistically significant strong
inverse correlations between saturation and the volume of lung damage were found in
CT (p<0.05).In patients of group 2, the subjective severity of dyspnea and the
frequency of distant wheezing were higher (p = 0.002 and p < 0.0001, respectively),
statistically significantly more common were: obesity, post-infarction cardiosclerosis, chronic heart failure and type 2 diabetes. Saturation at admission was statistically
significantly lower than in group 2 (p < 0.0001). In group 1 the degree of lung damage
according to СT was more common (p = 0.009), grade 4 lung damage was more
common in group 2 (p = 0.01). In group 2 the hemoglobin level was significantly lower
(p = 0.044), and the levels of fibrinogen, urea, and glucose were significantly higher
than in group 1.
When assessing the severity of the disease in patients with COVID-19, it is
necessary to take into account not only the level of laboratory markers, such as LDH,
fibrinogen, urea, fasting glycemia, the results of instrumental research methods that
assess the severity of respiratory failure and the prevalence of lung tissue damage, but
also subjective manifestations of the disease, expressed in greater intensity of shortness
of breath, the presence of distant wheezing. Patients with reduced saturation, but who
complain of shortness of breath, require increased attention.
2026-01-01T00:00:00ZВіртуальний пацієнт як інструмент розвитку клінічного мисленняПетровський, Ю. Ю.Усиченко, К. М.https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/200362026-07-07T10:48:03Z2025-01-01T00:00:00ZВіртуальний пацієнт як інструмент розвитку клінічного мислення
Петровський, Ю. Ю.; Усиченко, К. М.
Клінічне мислення охоплює дії всіх професіоналів охорони здоров'я у процесі оцінки, діагностики та менеджменту пацієнта у різних клінічних обставинах. В закладах вищої медичної освіти розвиток клінічного мислення у майбутніх лікарів викликає певні труднощі, тому що пов‘язує теоретичні та практичні знання. Викладачі клінічних кафедр мають обмежений доступ
до хворих, також є певні складнощі технічного характеру, коли неможлива демонстрація пацієнта з нолологією, яка відповідає темі заняття. Найкращій вихід з такою ситуації – віртуальний пацієнт. Віртуальний пацієнт – це комп'ютерна інтерактивна симуляція або наочна модель клінічного випадку, яка може бути використана для навчання студентів
клінічному мисленню. В Одеському національному медичному університеті співробітники клінічних кафедр використовують різні моделі віртуальних пацієнтів, як розташованих на міжнародних платформах, так і створених власноруч – Medical Education Network Ukraine (MENU), платформи OpenLabyrinth, платформі Moodle.
2025-01-01T00:00:00ZСеборейний кератоз: модель онкогенної активації без злоякісної трансформаціїКовтун, Л. О.Kovtun, L. О.https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/199822026-06-30T07:39:26Z2026-01-01T00:00:00ZСеборейний кератоз: модель онкогенної активації без злоякісної трансформації
Ковтун, Л. О.; Kovtun, L. О.
Себорейний кератоз – поширене доброякісне епідермальне новоутворення, частота якого зростає з віком і яке зазвичай має характерні клініко-дерматоскопічні ознаки, хоча атипові форми можуть імітувати злоякісні пухлини. Попри наявність активуючих мутацій у онкогенних шляхах (FGFR3, PI3K–AKT, RAS–MAPK), ураження залишаються стабільними та неінвазивними, що свідчить про ефективні механізми контролю пухлинного росту. Їх вивчення є важливим для розуміння ранніх етапів канцерогенезу.Мета роботи: узагальнити сучасні дані щодо молекулярного патогенезу себорейного кератозу, проаналізувати взаємодію онкогенної активації з протипухлинними механізмами та розробити концептуальну модель контекст-залежної онкогенної активації з оцінкою її терапевтичного потенціалу в онкодерматології. Матеріали і методи: виконано концептуальний огляд сучасної літератури з аналізом публікацій у PubMed, Scopus і Web of Science щодо молекулярного патогенезу себорейного кератозу, зокрема сигнальних шляхів, мутаційного спектра та клітинної сенесценції. Результати. Себорейний кератоз формується внаслідок поєднання онкогенної активації (FGFR3–RAS–MAPK, PI3K–AKT) та збережених протипухлинних механізмів, що обмежують проліферацію в межах епідермісу без інвазії. Висновки.Себорейний кератоз є прикладом контрольованої онкогенної активації, у якій баланс між проліферативними та антионкогенними механізмами забезпечує стабільну, неінвазивну гіперплазію без розвитку карциногенезу. Отримані дані дозволяють розглядати себорейний кератоз як модель «керованої неопластичної стабілізації» та потенційну основу для нових терапевтичних підходів у дерматоонкології.; Seborrheic keratosis is a common benign
epidermal neoplasm whose prevalence increases with age and which typically presents with
characteristic clinical and dermoscopic features, although atypical variants may mimic malignant
tumors. Despite the presence of activating mutations in oncogenic pathways (FGFR3, PI3K–AKT,
RAS–MAPK), these lesions remain stable and non-invasive, suggesting effective mechanisms of
tumor growth control. Their study is important for understanding the early stages of
carcinogenesis.The purpose:to summarize current data on the molecular pathogenesis of
seborrheic keratosis, analyze the interaction between oncogenic activation and tumor-suppressive
mechanisms, and develop a conceptual model of context-dependent oncogenic activation with an
assessment of its therapeutic potential in oncodermatology. Materials and Methods: a conceptual
review of the current literature was performed, including analysis of publications indexed in
PubMed, Scopus, and Web of Science, focusing on the molecular pathogenesis of seborrheic
keratosis, particularly signaling pathways, mutational spectrum, and cellular senescence.Results.
Seborrheic keratosis develops as a result of the interplay between oncogenic activation (FGFR3–
RAS–MAPK, PI3K–AKT) and preserved tumor-suppressive mechanisms that limit proliferation to
the epidermis without invasion.Conclusions.Seborrheic keratosis represents an example of
controlled oncogenic activation in which the balance between proliferative and anti-oncogenic
mechanisms ensures stable, non-invasive epidermal hyperplasia without progression to
carcinogenesis. These findings suggest that seborrheic keratosis may serve as a model of
“controlled neoplastic stabilization” and a potential conceptual basis for the development of new
therapeutic approaches in dermatooncology.
2026-01-01T00:00:00ZАднексальна диференціація базальноклітинної карциноми: інтегрований аналіз клінічних, дерматоскопічних, морфологічних та імуногістохімічних характеристик (огляд літератури)Ковтун, Л. О.Kovtun, L. O.https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/197672026-06-08T05:45:51Z2026-01-01T00:00:00ZАднексальна диференціація базальноклітинної карциноми: інтегрований аналіз клінічних, дерматоскопічних, морфологічних та імуногістохімічних характеристик (огляд літератури)
Ковтун, Л. О.; Kovtun, L. O.
Мета роботи — узагальнити сучасні наукові дані щодо аднексальної диференціації базальноклітинної карциноми з акцентом на її клінічних, дерматоскопічних, морфологічних та імуногістохімічних особливостях, а також проаналі-зувати їхнє значення у диференційній діагностиці та клінічній практиці. Матеріали та методи. Систематичний огляд виконано відповідно до рекомендацій PRISMA. Пошук літератури проведено в базах даних PubMed, Scopus та Web of Science з використанням релевантних ключових слів щодо базальноклітинної карциноми з аднексальною диференціацією. Відбір джерел здійснено поетапно (ідентифікація, скринінг, повнотекстовий аналіз) із застосуванням критеріїв включення та виключення. До фінального аналізу включено 52 публікації. Проведено якісний аналіз із систематизацією даних за клінічними, дерматоскопічними, морфологічними та імуногістохімічними характеристиками.Результати та обговорення. Встановлено, що варіанти базальноклітинної карциноми з аднексальною диференціацією (фолікулярною, еккриновою, апокриновою, себоцитарною) не формують окремого клініко-дерматоскопічного фено-типу та відтворюють прояви класичних форм пухлини. Їхня ідентифікація ґрунтується на морфологічній верифікації з підтвердженням на підставі результатів імуногістохімічного дослідження із застосуванням панельного підходу. Висновки. Аднексальні варіанти базальноклітинної карциноми становлять діагностичну проблему через їхню мор-фологічну подібність до пухлин придатків шкіри та вірогідність маскування більш агресивних аднексальних кар-цином. Це визначає необхідність застосування комплексного діагностичного підходу з обов’язковою морфологічною оцінкою та імуногістохімічною верифікацією.; Objective — to summarize current scientific data on adnexal differentiation in basal cell carcinoma, with emphasis on clinical, dermoscopic, morphological, and immunohistochemical features, and to determine their significance in differential diagnosis and clinical practice.Materials and methods. A systematic review was conducted in accordance with PRISMA guidelines. Literature search was performed in PubMed, Scopus, and Web of Science using relevant keywords related to basal cell carcinoma with adnexal differentiation. Study selection was carried out in stages (identification, screening, full-text review) using predefined inclusion and exclusion criteria. A total of 52 publications were included in the final analysis. A qualitative analysis was performed with data systematization according to clinical, dermoscopic, morphological, and immunohistochemical characteristics. Results and discussion. Variants of basal cell carcinoma with adnexal differentiation (follicular, eccrine, apocrine, sebaceous) do not form a distinct clinical or dermoscopic phenotype and mimic classical forms of the tumor. Their identification is based on morphological verification, supported by immunohistochemical examination using a panel-based approach.Conclusions. Adnexal variants of basal cell carcinoma represent a diagnostic challenge due to their morphological similarity to skin adnexal tumors and their potential to mimic more aggressive adnexal carcinomas. This underscores the need for a comprehensive diagnostic approach with mandatory morphological assessment and immunohistochemical verification.
2026-01-01T00:00:00ZЧервоний фолікулярний лишай: клінічні типи, тригерні чинники та особливості перебігуЗапольський, М. Е.Чабан, Т. В.Запольська, Д. М.Тимофєєва, Л. М.Zapolskiy, M. E.Chaban, T. V.Zapolska, D. M.Tymofieieva, L. M.https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/197592026-06-05T10:43:20Z2026-01-01T00:00:00ZЧервоний фолікулярний лишай: клінічні типи, тригерні чинники та особливості перебігу
Запольський, М. Е.; Чабан, Т. В.; Запольська, Д. М.; Тимофєєва, Л. М.; Zapolskiy, M. E.; Chaban, T. V.; Zapolska, D. M.; Tymofieieva, L. M.
Червоний фолікулярний лишай (хвороба Девержі – ХД) є рідкісним хронічним поліетіологічним дерматозом із різноманітними клінічними проявами, що ускладнює його своєчасну діагностику та вибір оптимальної терапії. Мета роботи – проаналізувати клінічні особливості та тригерні чинники різних типів червоного фолікулярного лишаю. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз даних 23 пацієнтів із різними типами ХД, які перебували під нашим спостереженням упродовж 2019–2025 рр. Оцінено клінічні прояви, тригерні чинники, особливості перебігу захворювання та ефективність його терапії.Результати та обговорення. Найчастішим клінічним варіантом був класичний дорослий тип (60,9 %), який характе-ризувався відносно прогнозованим перебігом (3–6 міс). Атипові типи виявлено рідше (13,0 %), проте вони відзна-чалися тривалішим і стійкішим перебігом. У більшості пацієнтів діагностовано долонно-підошовну кератодермію, яку розглядали як важливий діагностичний та прогностичний критерій. В 34,8 % випадків встановлено зв’язок дебюту захворювання з вірусними інфекціями (ГРВІ – 17,4 %; ВІЛ – 8,7 %; COVID-19 – 8,7 %). ВІЛ-асо ційований тип характеризувалася тяжчим перебігом із регресуванням на тлі антиретровірусної терапії. Тяжкі типи, зокрема еритро-дермія, супроводжувалися значним погіршенням загального стану та недостатньою ефективністю стандартного ліку-вання. Застосування інгібіторів IL-17 продемонструвало позитивний клінічний ефект у резистентних випадках.Висновки. Червоний фолікулярний лишай є поліфакторним дерматозом, у розвитку якого важливу роль відіграють вірусні інфекції. Клінічні типи захворювання суттєво відрізняються за перебігом і прогнозом, що потребує дифе-ренційованого підходу до діагностики та лікування. Перспективним напрямом терапії пацієнтів з тяжкими типами захворювання є застосування таргетних препаратів, зокрема інгібіторів IL-17.; Pityriasis rubra pilaris (Devergie’s disease – DD) is a rare chronic polyetiological dermatosis with diverse clinical manifestations, which complicates timely diagnosis and the selection of optimal therapy.Objective – to analyze clinical features and trigger factors of different forms of pityriasis rubra pilaris.Materials and methods. A retrospective analysis of 23 patients with different forms of pityriasis rubra pilaris who were followed up between 2019 and 2025 was performed. Clinical manifestations, trigger factors, disease course, and treatment efficacy were evaluated.Results and discussion. The most common clinical variant was the classical adult type (60.9 %), characterized by a relatively predictable course (3–6 months). Atypical forms were less frequent (13.0 %) but demonstrated a more prolonged and persistent course. Palmoplantar keratoderma was a characteristic clinical feature of pityriasis rubra pilaris which determined its diagnostic and prognostic significance. In 34.8 % of cases, disease onset was associated with viral infections (acute respiratory viral infections – 17.4 %, HIV infection – 8.7 %, COVID-19 – 8.7 %). HIV-associated cases were characterized by a more severe course with regression observed during antiretroviral therapy. Severe forms, particularly erythroderma, were associated with significant deterioration of the general condition and limited effectiveness of conventional treatment. The use of IL-17 inhibitors demonstrated a positive clinical effect in resistant cases. Conclusions. Pityriasis rubra pilaris is a multifactorial dermatosis in which viral infections play an important role. Clinical forms differ significantly in course and prognosis, which requires a personalized diagnostic and therapeutic approach. Targeted therapy, in particular IL-17 inhibitors, appears to be a promising option for the treatment of severe forms of the disease.
2026-01-01T00:00:00ZПсоріазоподібна базальноклітинна карцинома, що імітує псоріаз: клініко-дерматоскопічна та цитологічна кореляція (клінічний випадок)Ковтун, Л. О.Kovtun, L. O.https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/195342026-04-30T07:49:00Z2026-01-01T00:00:00ZПсоріазоподібна базальноклітинна карцинома, що імітує псоріаз: клініко-дерматоскопічна та цитологічна кореляція (клінічний випадок)
Ковтун, Л. О.; Kovtun, L. O.
Мета роботи – продемонструвати діагностичне значення дерматоскопічного та цитологічного досліджень у випад-ку атипової клінічної презентації поверхневої базальноклітинної карциноми, що імітувала псоріазоподібне уражен-ня шкіри, та підкреслити необхідність проведення диференційної діагностики запальних дерматозів й неопластич-них процесів.Матеріали та методи. Дослідження виконано у форматі опису клінічного випадку. Проаналізовано результати клі-нічного, дерматоскопічного, лабораторного, імунологічного, ультразвукового та цитологічного досліджень пацієнт-ки із солітарним псоріазоподібним ураженням шкіри правого плеча тривалістю близько 3 років. Проведено стан-дартний дерматологічний огляд, цифрову дерматоскопію в поляризованому режимі, цитологічне дослідження для морфологічної верифікації, а також виконано комплексне лабораторно-інструментальне обстеження, призначено міждисциплінарні консультації.Результати та обговорення. Клінічно ураження мало вигляд чітко окресленої еритематозно-сквамозної бляшки з центральною ерозією, що тривалий час розцінювали як запальний дерматоз. За результатами дерматоскопічного дослідження виявлено атипові телеангіектазії, асиметричний судинний розподіл і відсутність характерного для псоріазу пунктирного патерну. Цитологічно підтверджено наявність базалоїдних неопластичних клітин, що дало підстави встановити діагноз базальноклітинної карциноми шкіри T3N0M0, стадія III.Висновки. Псоріазоподібна базальноклітинна карцинома є рідкісною та діагностично складною формою раку шкіри. Дерматоскопічне дослідження як ключовий неінвазивний метод дає змогу провести раннє розмежування неоплас-тичних і запальних уражень, а остаточна діагностика ґрунтується на морфологічному підтвердженні. Комплексний підхід забезпечує своєчасну діагностику та оптимальний вибір лікування.; Objective – to demonstrate the diagnostic significance of dermoscopy and cytological examination in a case of atypical clinical presentation of superficial basal cell carcinoma mimicking a psoriasiform skin lesion, and to emphasize the necessity of differential diagnosis between inflammatory dermatoses and neoplastic processes.Materials and methods. The study was conducted in the format of a clinical case report. Clinical, dermoscopic, laboratory, immunological, ultrasonographic, and cytological data were analyzed in a female patient with a solitary psoriasiform skin lesion on the right shoulder persisting for approximately three years. The diagnostic workup included a standard dermatological examination, polarized digital dermoscopy, cytological examination for morphological verification, as well as comprehensive laboratory and instrumental investigations with interdisciplinary consultations.Results and discussion. Clinically, the lesion was presented as a well-demarcated erythematous scaly plaque with central erosion, which for a long time had been regarded as an inflammatory dermatosis. Dermoscopic examination revealed atypical telangiectasias, an asymmetric vascular distribution, and the absence of the dotted vascular pattern characteristic of psoriasis. Cytological examination confirmed the presence of basaloid neoplastic cells, allowing the diagnosis of basal cell carcinoma of the skin, T3N0M0, stage III.Conclusions. Psoriasiform basal cell carcinoma is a rare and diagnostically challenging form of skin cancer. Dermoscopy, as a key non-invasive method, enables early differentiation between neoplastic and inflammatory lesions, while definitive diagnosis is based on morphological confirmation. A comprehensive approach ensures timely diagnosis and optimal treatment selection.
2026-01-01T00:00:00Z