https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/745 2026-04-04T02:34:05Z 2026-04-04T02:34:05Z Kucher, S. V. Mudra, U. O. Tkachuk, V. V. Ruda, M. M. Chernets, T. Yu. Nikitina, I. M. Dzhyvak, V. H. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19339 2026-04-01T07:37:32Z 2025-01-01T00:00:00Z

Impact of lifestyle modification interventions on metabolic syndrome and obesity in adults Kucher, S. V.; Mudra, U. O.; Tkachuk, V. V.; Ruda, M. M.; Chernets, T. Yu.; Nikitina, I. M.; Dzhyvak, V. H. Aim: The aim of this review article is to provide a comprehensive analysis of the impact of lifestyle interventions – dietary modifications, physical activity, and behavioral strategies – on the management of metabolic syndrome and obesity in adults. Materials and Methods: This review is based on an analysis of recent studies, systematic reviews, and meta-analyses that investigate the relationship between lifestyle modifications and improvements in MetS and obesity. Sources include peer-reviewed research articles, clinical trials, and public health data on dietary interventions, physical activity, and behavioral strategies. The effectiveness of interventions was assessed through key metabolic parameters such as weight loss, waist circumference reduction, insulin sensitivity, lipid profiles, and cardiovascular health markers. Conclusions: Lifestyle interventions play a crucial role in managing MetS and obesity by addressing the underlying metabolic dysfunctions and reducing the risk of related diseases, including cardiovascular disease and type 2 diabetes. However, long-term adherence remains a significant challenge. Emerging approaches, such as technology-assisted self-monitoring and group-based programs, offer promising strategies to enhance engagement and effectiveness. Future efforts should focus on scalable, inclusive, and sustainable interventions to reduce the global burden of MetS and obesity.

2025-01-01T00:00:00Z Колотвіна, Л. І. Синенко, В. І. Колотвін, А. О. Квасневський, Є. А. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19323 2026-04-03T09:04:30Z 2026-01-01T00:00:00Z

Цифрова грамотність лікарів у сучасному навчальному процесі Колотвіна, Л. І.; Синенко, В. І.; Колотвін, А. О.; Квасневський, Є. А. Швидкий прогрес протягом останніх років комунікаційно-інформаційних технологій, програмного забезпечення, необхідність в оцінці медичних послуг у цілому та комунікації між медичними працівниками, в тому числі різних лікувально-профілактичних закладів, диктують необхідність підвищення рівня цифрової грамотності як у майбутніх, так і у практикуючих лікарів. В Україні цифровізація охорони здоров’я активно розвивається. Відбувся запуск ряду нових цифрових сервісів в охороні здоров'я. Зокрема, вперше в Україні впроваджено електронний рейтинговий розподіл студентів в інтернатуру, відбулася реформа МСЕК, впроваджено електронну чергу з безоплатного ендопротезування пацієнтів.

2026-01-01T00:00:00Z Кравченко, Т. Ю. Копійка, Г. К. Kravchenko, T. Yu. Kopiika, H. K. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19321 2026-04-03T09:13:13Z 2026-01-01T00:00:00Z

Взаємозв’язок функціонального стану нервової системи та психологічних стратегій подолання хвороби Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К.; Kravchenko, T. Yu.; Kopiika, H. K. У статті розглядається взаємозв’язок між функціональним станом нервової системи та психологічними стратегіями подолання хвороби. Проаналізовано вітчизняні та зарубіжні літературні джерела з використанням баз даних PubMed, Web of Science, Наукова періодика України, каталогів і фондів Національної наукової медичної бібліотеки України. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі психофізіологічних чинників у перебігу захворювань, ефективності лікування та процесах адаптації особистості до хронічного або гострого хворобливого стану. Функціональний стан нервової системи розглядається як інтегральний показник рівня психофізіологічної регуляції, що визначає особливості емоційного реагування, стресостійкість та здатність до мобілізації адаптаційних ресурсів організму. Клінічні та доклінічні дослідження вчених вказують на те, що тривалий стрес пов’язаний з атрофією нейронів кортикальної та лімбічної областей мозку та порушеннями неврогенезу, призвести до атрофії маси мозку та зменшення його ваги. Показано, що тип нервової системи, рівень збудження та стійкість нервових процесів безпосередньо впливають на особливості реагування людини на соматичне захворювання. Оптимальний функціональний стан нервової системи асоціюється з використанням конструктивних, активних стратегій подолання хвороби, тоді як зниження функціональних резервів, підвищений рівень тривожності та вегетативної дисрегуляції пов’язані з домінуванням дезадаптивних стратегій, зокрема уникання та емоційного реагування. Психологічні стратегії можуть бути розглянуті як детермінувальний чинник, що змінює вплив функціонального стану нервової системи на хід хвороби та процес відновлення. У цьому контексті важливим є розуміння того, як саме функціональний стан нервової системи впливає на вибір, реалізацію та ефективність психологічних стратегій подолання, і навпаки – як психологічні втручання можуть модифікувати цей стан.; The article examines the relationship between the functional state of the nervous system and psychological strategies for coping with illness. Domestic and international literature sources were analyzed using the PubMed, Web of Science, Scientific Periodicals of Ukraine databases, as well as the catalogs and collections of the National Scientific Medical Library of Ukraine. The relevance of this study is обусловлена the growing role of psychophysiological factors in disease progression, treatment effectiveness, and the processes of individual adaptation to chronic or acute pathological conditions. The functional state of the nervous system is considered an integral indicator of the level of psychophysiological regulation, which determines the characteristics of emotional responsiveness, stress resistance, and the ability to mobilize the body’s adaptive resources. Clinical and preclinical studies indicate that prolonged stress is associated with neuronal atrophy in the cortical and limbic regions of the brain and disturbances in neurogenesis, which may lead to a reduction in brain mass and overall brain weight. It has been demonstrated that the type of nervous system, the level of excitation, and the stability of nervous processes directly influence an individual’s response to somatic disease. An optimal functional state of the nervous system is associated with the use of constructive, active coping strategies, whereas decreased functional reserves, elevated anxiety levels, and autonomic dysregulation are linked to the predominance of maladaptive strategies, particularly avoidance and emotionally driven responses. Psychological strategies may be regarded as a determining factor that modifies the impact of the functional state of the nervous system on the course of disease and the recovery process. In this context, it is essential to understand how the functional state of the nervous system influences the selection, implementation, and effectiveness of psychological coping strategies, and conversely, how psychological interventions can modify this state.

2026-01-01T00:00:00Z Кравченко, Т. Ю. Копійка, Г. К. Kravchenko, T. Yu. Kopiyka, G. K. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19320 2026-04-03T09:14:05Z 2026-01-01T00:00:00Z

Психофізіологічні маркери стресостійкості та їх нейроанатомічні основи як предиктори збереження здоров’я в умовах хронічного стресу Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К.; Kravchenko, T. Yu.; Kopiyka, G. K. У статті представлено системний аналіз психофізіологічних маркерів стресостійкості та їх нейроанатомічних детермінант, а також окреслено їх значення для прогнозування збереження психічного й соматичного здоров’я в умовах тривалого стресового навантаження. Узагальнено сучасні наукові дані щодо функціонування нейронних структур, механізмів вегетативної регуляції, гормональних реакцій і біофізіологічних показників, які розглядаються як потенційні індикатори адаптаційного потенціалу організму. Стресостійкість розглядається як результат скоординованої взаємодії префронтальної кори, лімбічних структур і нейроендокринних механізмів, що забезпечують баланс між емоційною реактивністю та когнітивним контролем. Показано, що порушення цього балансу при тривалому стресі сприяє домінуванню автоматизованих захисних реакцій і підвищує ризик розвитку психосоматичних та афективних розладів. Узагальнення даних щодо функціонального стану центральної нервової системи, автономної регуляції та гормональної реактивності дозволяє розглядати стресостійкість як біологічно детермінований і водночас пластичний феномен, що має прогностичне значення для оцінювання адаптаційних можливостей організму. Такий підхід відкриває перспективи для ранньої ідентифікації осіб із підвищеним ризиком негативних наслідків хронічного стресу та розробки комплексних програм профілактики і психокорекції, спрямованих на збереження психічного і соматичного здоров’я. Прогностичне значення показників хронічного стресу полягає у можливості раннього виявлення ризиків психофізіологічних та психосоматичних порушень, оцінки адаптаційного потенціалу особистості та прогнозування ефективності профілактичних і корекційних втручань.; This article presents a systematic analysis of psychophysiological markers of stress resilience and their neuroanatomical determinants, outlining their significance for predicting the preservation of mental and somatic health under conditions of prolonged stress exposure. Contemporary scientific evidence concerning the functioning of neural structures, mechanisms of autonomic regulation, hormonal responses, and biophysiological indicators is synthesized, as these parameters are considered potential indicators of the organism’s adaptive capacity. Stress resilience is conceptualized as the result of coordinated interactions between the prefrontal cortex, limbic structures, and neuroendocrine mechanisms that maintain a balance between emotional reactivity and cognitive control. It is demonstrated that disruption of this balance under chronic stress promotes the predominance of automated defensive responses and increases the risk of developing psychosomatic and affective disorders. The integration of data on the functional state of the central nervous system, autonomic regulation, and hormonal reactivity allows stress resilience to be viewed as a biologically determined yet plastic phenomenon with significant prognostic value for assessing adaptive capacities. This approach opens perspectives for the early identification of individuals at increased risk of adverse consequences of chronic stress and for the development of comprehensive preventive and psychocorrective programs aimed at preserving mental and somatic health. The prognostic value of chronic stress indicators lies in their potential for early detection of risks of psychophysiological and psychosomatic disturbances, evaluation of individual adaptive potential, and prediction of the effectiveness of preventive and corrective interventions.

2026-01-01T00:00:00Z Кравченко, Т. Ю. Копійка, Г. К. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19319 2026-04-03T09:26:37Z 2025-01-01T00:00:00Z

Вплив дитячих психологічних травм на формування афективних розладів у дорослому віці Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К. У статті розглянуті питання впливу психологічних травм, отриманих в дитинстві на розвиток різноманітних психічних розладів у дорослому віці, серед яких значне місце займають афективні розлади. Діти стикаються з різними стресовими ситуаціями, такими як розлучення батьків, насильство в сім’ї, травми, втрати, воєнні дії та інші негативні життєві події, які можуть залишити глибокий слід в їхній психіці. Дитячий травматичний досвід може впливати на формування особистості, включаючи рівень самооцінки та відносин з іншими, що також може вплинути на розвиток тривожних розладів. Національна мережа з питань дитячого травматичного стресу в США визначає травматичні події як такі, що викликають у них страх або завдають значущої шкоди їх емоційному або фізичному благополуччю. Мета статті – аналіз сучасних наукових досліджень, які підтверджують і пояснюють взаємозв’язок дитячих психологічних травм і розвитку афективних розладів у дорослому віці. Огляд літературних джерел показав, що люди з дитячими травмами у дитинстві мають у 3–4 рази вищий ризик розвитку депресії та тривожних розладів у більш старшому віці. Хронічний стрес призводить до порушення регуляції гіпоталамус-гіпофізарно-наднирникової осі, епігенетичних модифікації, дисбаланса в роботі нейротрансмітерів та гормонів стресу, активує глюкокортикоїдні рецептори, порушує нормальний розвиток нервової системи, що може сприяти змінам маркерів метаболоміки, запалення, оксидативного стресу та аномальному розвитку стресових систем. Дослідження останніх років вказує на те, що рання травма у дитини в поєднанні з генетичною вразливістю та епігенетичними модифікаціями має довготривалий вплив на мозок та його регуляторні системи, що може призвести до зміни програмування розвитку психічного та фізичного здоров’я. Несприятливий досвід дитинства здійснює значний вплив на психічне здоров′я, що призводить до розвитку афективних розладів у дорослих, які характеризуються порушенням емоційного фону та розвитком депресивного розладу і біполярного афективного розладу. Тому одним із головних завдань лікарів є робота з дитячими психологічними травмами.; This article explores the influence of childhood psychological trauma on the emergence of various mental health disorders in adulthood, with a particular emphasis on affective disorders. Children often encounter a wide range of stressful experiences–such as parental divorce, domestic violence, trauma, loss, warfare, and other adverse life events– that can leave profound imprints on their psychological development. Childhood trauma may significantly affect personality formation, self-esteem, and interpersonal relationships, all of which are associated with an increased risk of anxiety disorders. According to the National Child Traumatic Stress Network (NCTSN) in the United States, traumatic events are those that elicit fear or cause significant harm to a child’s emotional or physical well-being. The primary objective of this article is to analyze current scientific research that supports and explains the link between childhood psychological trauma and the onset of affective disorders in adulthood. A review of the literature indicates that individuals with childhood trauma are three to four times more likely to develop depression and anxiety disorders later in life. Chronic stress disrupts the regulation of the hypothalamic-pituitary-adrenal (HPA) axis, triggers epigenetic modifications, and causes imbalances in neurotransmitters and stress hormones. This stress response activates glucocorticoid receptors and impairs normal neural development, contributing to alterations in metabolomic markers, inflammation, oxidative stress, and abnormal functioning of stress response systems. Recent studies suggest that early-life trauma, when combined with genetic vulnerability and epigenetic changes, can have long-term consequences on brain function and regulatory systems, ultimately reshaping developmental trajectories of both mental and physical health. Adverse childhood experiences have a substantial impact on mental health, contributing to the development of affective disorders in adults–manifested primarily as major depressive disorder and bipolar affective disorder. Consequently, addressing childhood psychological trauma remains a critical task for mental health professionals.

2025-01-01T00:00:00Z Кравченко, Т. Ю. Копійка, Г. К. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19318 2026-04-03T09:34:10Z 2025-01-01T00:00:00Z

Нейрофізіологічні основи сенсорної гіперчутливості у дітей із розладами аутистичного спектру Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К. Статтю присвячено проблемам сенсорної гіперчутливості у дітей із розладами аутистичного спектру. Розлади аутистичного спектру (РАС) становлять гетерогенну групу нейророзвиткових станів, які проявляються у ранньому дитинстві та характеризуються порушеннями соціальної комунікації, обмеженим репертуаром інтересів, стереотипною поведінкою й аномальною реактивністю на сенсорні стимули. За результатами мультицентрових досліджень (Baio J and oth., 2014) проведених у Сполучених Штатах Америки за період з 2012 по 2014 р., виявлено зростання поширеності РАС серед дітей до 8 років на 1,5%, а саме: із 14,5 на 1 000 дітей (1 на 69 дітей) до 16,8 на 1 000 дітей (1 на 58 дітей). Аналіз літературних джерел свідчить про те, що одним із ключових проявів РАС є сенсорна гіперчутливість – патологічно посилене сприйняття зовнішніх або внутрішніх стимулів, що не відповідає об’єктивній інтенсивності подразника. Сенсорні порушення спостерігаються у понад 90% дітей із РАС та входять до діагностичних критеріїв даного стану. Якщо розглядати сенсорну гіперчутливість при РАС із погляду нейрофізіології, то вона є наслідком порушеної таламо-кортикальної інтеграції, яка необхідна для обробки та інтеграції сенсорної, моторної та когнітивної інформації. Останнє десятиліття ознаменувалося зростанням інтересу до нейровізуалізації й нейрофізіологічних методів дослідження сенсорної інтеграції. Використання методів функціональної магнітно-резонансної томографії, електроенцефалографії, а також магнітоенцефалографії та дифузійно-тензорної томографії дає змогу дослідити динаміку сенсорної інтеграції в реальному часі, зокрема в умовах мультимодальної стимуляції. Адекватна обробка та інтеграція сенсорної інформації є першоосновою для формування адаптивної поведінки та здатності дитини з РАС брати участь у повсякденній діяльності, соціальній активності, впливає на якість навчання, відпочинку і сну; This article addresses the issue of sensory hypersensitivity in children with autism spectrum disorders (ASD). ASD encompasses a heterogeneous group of neurodevelopmental conditions that typically manifest in early childhood and are characterized by impairments in social communication, a restricted range of interests, stereotyped behaviors, and atypical reactivity to sensory stimuli. According to multicenter studies (Baio J et al., 2014) conducted in the United States between 2012 and 2014, the prevalence of ASD among children under 8 years of age increased by 1.5%, from 14.5 per 1,000 children (1 in 69) to 16.8 per 1,000 children (1 in 58). A literature review suggests that one of the core manifestations of ASD is sensory hypersensitivity – an abnormally heightened perception of external or internal stimuli that does not correspond to the objective intensity of the stimulus. Sensory abnormalities are observed in over 90% of children with ASD and are included in the diagnostic criteria for the condition. From a neurophysiological perspective, sensory hypersensitivity in ASD is associated with disrupted thalamo-cortical integration, which is essential for the processing and integration of sensory, motor, and cognitive information. Over the past decade, interest in neuroimaging and neurophysiological methods for investigating sensory integration has significantly increased. Techniques such as functional magnetic resonance imaging (fMRI), electroencephalography (EEG), magnetoencephalography (MEG), and diffusion tensor imaging (DTI) have enabled researchers to examine the dynamics of sensory integration in real time, particularly under multimodal stimulation conditions. Proper processing and integration of sensory information are fundamental for the development of adaptive behavior and the ability of children with ASD to engage in everyday activities, participate in social interactions, and influence their quality of learning, recreation, and sleep.

2025-01-01T00:00:00Z Кравченко, Т. Ю. Копійка, Г. К. Kravchenko, T. Yu. Kopiyka, G. K. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19317 2026-03-23T14:20:43Z 2025-01-01T00:00:00Z

Психофізіологічні основи розладів сну у дітей Кравченко, Т. Ю.; Копійка, Г. К.; Kravchenko, T. Yu.; Kopiyka, G. K. Розлади сну у дітей – проблематика, яка залишається недостатньо значимою в практичній педіатрії. Ці порушення пов’язані з тривожністю, проблемами поведінки, гіперактивністю, зниженням пам’яті, імунної функції та ризиком соматичних захворювань у майбутньому. Мета статті: систематизація знань про психофізіологічні механізми сну у дітей та аналіз чинників, що лежать в основі його порушень. За даними епідеміологічних досліджень, до 30–40% дітей дошкільного та шкільного віку мають ті чи інші порушення сну, які можуть бути транзиторними або мати хронічний характер. У дітей незрілість центральної нервової системи та нерівномірність розвитку нейрональних структур впливають на фізіологію сну. Порушення сну у дітей не є ізольованим явищем, а часто відображає психофізіологічну дезадаптацію. Клінічна картина може бути неспецифічною та маскувати інші розлади, тому треба проводити ретельну диференційну діагностику з урахуванням вікових, психоемоційних і соматичних чинників. Тому дуже важливою є рання діагностика цих порушень з подальшою корекцією, що дозволяє попереджати формування стійких нейрофізіологічних та поведінкових розладів. Лікування розладів сну дозоляє покращити якість життя як дитини, так і її батьків. Основні напрямки ефективного втручання включають корекцію режиму дня, формування здорових звичок, поведінкову терапію, психотерапію для дітей і родини, а у складних випадках – обґрунтоване медикаментозне лікування.; Sleep disorders in children remain an underrecognized issue in routine pediatric practice. These disorders are associated with anxiety, behavioral problems, hyperactivity, impaired memory, reduced immune function, and an increased risk of somatic illnesses in the future. The aim of the article is to systematize current knowledge on the psychophysiological mechanisms of sleep in children and to analyze the underlying factors contributing to its disturbances. Epidemiological studies indicate that up to 30–40% of preschool and school-aged children experience various forms of sleep disruption, which may be transient or chronic in nature. In children, the immaturity of the central nervous system and the uneven development of neural structures significantly influence sleep physiology. Pediatric sleep disorders should not be viewed in isolation, as they often reflect broader psychophysiological maladaptation. Their clinical presentation may be nonspecific and mimic other conditions, thus requiring comprehensive differential diagnosis that considers age-related, psychoemotional, and somatic factors. Early identification and timely correction of sleep disturbances are essential to prevent the development of persistent neurophysiological and behavioral disorders. Effective treatment of sleep disorders can substantially improve the quality of life for both the child and their caregivers. Core strategies of intervention include daily routine adjustment, promotion of healthy sleep habits, behavioral therapy, psychotherapy for both children and families, and, in complex cases, the justified use of pharmacotherapy.

2025-01-01T00:00:00Z Балашова, І. В. Лисий, І. С. Дукова, О. Р. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19197 2026-03-02T08:34:09Z 2026-01-01T00:00:00Z

Проблемні питання реабілітації хворих на остеоартрит з коморбідною патологією, що перенесли COVID-19 Балашова, І. В.; Лисий, І. С.; Дукова, О. Р. Пацієнти з остеоартритом складають більшість, за епідеміологічними даними, серед пацієнтів старше 55 років з патологією опорно-рухового апарату. Крім того, ця вікова категорія пацієнтів має різноманітну коморбідну патологію, що сприяє більш несприятливому перебігу остеоартриту. Також, ці хворі мають найбільший ризик тяжкого перебігу COVID-19. З іншого боку, коронавірусна хвороба у хворих на остеоартрит значно погіршує перебіг захворювання, сприяє загостренню та його прогресуванню. Особливої уваги потребують хворі, які мають високий коморбідний індекс, адже вірогідність виникнення тяжких ускладнень у таких пацієнтів значно зростає. Більше ніж у 60 % хворих після перенесеної коронавірусної хвороби залишаються різноманітні симптоми та патологічні стани у вигляді постковідного синдрому, що значно погіршує якість їхнього життя. Тривалий перебіг COVID-19 та постковідний синдром можуть посилювати запалення у суглобах при остеоартриті, а також сприяти поширенню захворювання, залучаючи нові суглоби до патологічного процесу. Сумація патологічних проявів постковідного синдрому, коморбіної патології у хворих на остеоартрит потребує системного оновлення та вдосконалення методів ефективного відновлення таких хворих. Питання реабілітації хворих на остеоартрит посідають провідне місце, особливо, коли ці питання стосуються хворих з коморбідною патологією, що перенесли COVID-19.

2026-01-01T00:00:00Z Волошина, О. Б. Балашова, І. В. Дукова, О. Р. Лисий, І. С. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19196 2026-03-02T08:17:10Z 2026-01-01T00:00:00Z

Питання ефективної інтеграції медичної науки та освіти Волошина, О. Б.; Балашова, І. В.; Дукова, О. Р.; Лисий, І. С. Сучасна система охорони здоров’я перебуває в режимі постійної трансформації, що спричинена глобалізаційними процесами, у тому числі, пандемією COVID-19, соціальноекономічними та політичними кризами та, безумовно, військовими викликами. На тлі цих подій актуальними стають питання якісної медичної освіти задля якісної сучасної медичної допомоги, досягнень високих стандартів здоров’я населення, стійкості системи охорони здоров’я. Важливо актуалізувати ефективні управлінські стратегії, у тому числі і ефективної інтеграції досягнень сучасної медичної науки та медичної освіти. В межах глобальних завдань щодо створення національної міцності є, зокрема, розвиток науки та культури. Як культура, так і на наука є фундаментальними силами у формуванні національної ідентичності, особливо в розрізі нинішніх подій.

2026-01-01T00:00:00Z Бабаніна, М. Ю. Бабінець, Л. С. Величко, В. І. Ждан, В. М. Железнякова, Н. М. Крючко, Т. О. Міщук, В. Г. Михайловська, Н. С. Недельська, С. М. Пасієшвілі, Л. М. Сидорчук, Л. П. Ткаченко, В. І. Чухрієнко, Н. Д. Боцюк, Н. Є. Данильчук, Г. О. Кітура, Є. М. Кітура, О. Є. Кляцька, Л. І. Лагода, Д. О. Лісова, О. О. Мельничук, Л. В. Мігенько, Б. О. Танянська, С. М. Ткаченко, М. В. https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/19174 2026-02-24T12:28:41Z 2025-01-01T00:00:00Z

Загальна практика – сімейна медицина: підручник Бабаніна, М. Ю.; Бабінець, Л. С.; Величко, В. І.; Ждан, В. М.; Железнякова, Н. М.; Крючко, Т. О.; Міщук, В. Г.; Михайловська, Н. С.; Недельська, С. М.; Пасієшвілі, Л. М.; Сидорчук, Л. П.; Ткаченко, В. І.; Чухрієнко, Н. Д.; Боцюк, Н. Є.; Данильчук, Г. О.; Кітура, Є. М.; Кітура, О. Є.; Кляцька, Л. І.; Лагода, Д. О.; Лісова, О. О.; Мельничук, Л. В.; Мігенько, Б. О.; Танянська, С. М.; Ткаченко, М. В. У другій книзі підручника розкрито основні мультидисциплінарні положення наскрізної загальноукраїнської програми викладання дисципліни «Загальна практика – сімейна медицина» на до- і післядипломному рівнях вищої медичної освіти щодо ведення та профілактики пацієнтів із найпоширенішими нозологіями терапевтичного й педіатричного спрямування. Зокрема, подано актуальну інформацію для підготовки студентів, інтернів та курсантів до занять із питань протокольного підходу до діагностики та лікування, реабілітаційних можливостей у веденні пацієнтів із різними нозологіями в амбулаторних умовах, представлено матеріали щодо первинної та вторинної профілактики найбільш значущих захворювань у сімейній практиці, створені на засадах доказовості. Для студентів старших курсів медичних закладів освіти та широкого кола фахівців-практиків у галузі медицини: лікарів-інтернів, лікарів загальної практики – сімейних лікарів, дільничних терапевтів і педіатрів, лікарів-спеціалістів, дотичних до співпраці із лікарями первинної медичної допомоги, а також для викладачів і науковців у цих галузях.

2025-01-01T00:00:00Z