Наукові статті. Кафедра загальної, дитячої та військової хірургії з курсом урології та офтальмології

Соціальна адаптація та рівень тривожності у пацієнтів із гіпогонадизмом: вплив гормонального статусу (Огляд літератури)

2026-05-22T13:30:27Z

Соціальна адаптація та рівень тривожності у пацієнтів із гіпогонадизмом: вплив гормонального статусу (Огляд літератури) Богацький, С. В.; Костєв, Ф. І.; Савчук, Р. В.; Bohatskyi, S. V.; Kostyev, F. I.; Savchuck, R. V. У статті здійснено аналіз сучасних наукових джерел щодо впливу гормонального статусу на рівень тривожності та соціальну адаптацію у пацієнтів із гіпогонадизмом. Також досліджено наявність взаємозв’язку між тестостерон-замісною терапією (ТЗТ) та покращенням психоемоційного стану, зниженням рівня тривожності й підвищенням якості соціальної адаптації в різних групах хворих, зокрема у пацієнтів із синдромом Клайнфельтера та ізольованим гіпогонадотропним гіпогонадизмом.Аналіз сучасних літературних джерел продемонстрував, що гіпогонадизм у чоловіків супроводжується суттєвим підвищенням ризику розвитку депресивних і тривожних розладів, погіршенням якості життя (ЯЖ) та соціальної адаптації. За даними клінічних досліджень, симптоми депресії реєструються у більшості пацієнтів із гіпогонадизмом, що в кілька разів перевищує показники серед загальної популяції. Встановлено, що низький рівень тестостерону є одним із ключових чинників, що впливають на погіршення психоемоційного стану, зниження мотивації, зростання соціальної ізоляції та підвищення психологічного дистресу.Застосування ТЗТ, за даними проспективних досліджень, сприяє суттєвому поліпшенню показників психоемоційно-го благополуччя, зниженню рівня тривожності та підвищенню ЯЖ у більшості пацієнтів, незалежно від типу гіпого-надизму. Додатково встановлено, що комплексний підхід із залученням психосоціальної підтримки забезпечує вищу ефективність соціальної адаптації та інтеграції чоловіків із цією патологією.Результати аналізу підкреслюють необхідність ранньої діагностики, своєчасного призначення гормональної корекції та мультидисциплінарного підходу у веденні пацієнтів із гіпогонадизмом для оптимізації психічного здоров’я та під-вищення їхньої ЯЖ.; The article analyzes current scientific sources on the influence of hormonal status on the level of anxiety and social adapta-tion in patients with hypogonadism. The relationship between testosterone replacement therapy (TRT) and improvement of the psychoemotional status, reduction of anxiety and improvement of the quality of social adaptation in different groups of patients, in particular in patients with Klinefelter syndrome and isolated hypogonadotropic hypogonadism, was also studied.An analysis of recent literature demonstrates that hypogonadism in men is accompanied by a significantly increased risk of developing depressive and anxiety disorders, along with deterioration in quality of life (QoL) and social adaptation. According to clinical studies, symptoms of depression are observed in the majority of patients with hypogonadism, which is several times higher than in the general population. It has been established that low testosterone levels are one of the key factors contribu-ting to worsening psychoemotional status, decreased motivation, increased social isolation, and psychological distress.Prospective studies indicate that TRT leads to a substantial improvement in psychoemotional well-being, reducing anxiety levels, and improving the QoL in most patients, regardless of the type of hypogonadism. Additionally, it has been shown that a comprehensive approach involving psychosocial support ensures greater effectiveness in the social adaptation and integration of men with this pathology.The results of the analysis highlight the need for early diagnosis, timely initiation of hormonal correction, and a multidiscipli-nary approach in the management of patients with hypogonadism to optimize mental health and improve QoL.

Порушення мікробіому сечового міхура при нейрогенній дисфункції післяспинномозкової травм

2026-05-18T11:41:34Z

Порушення мікробіому сечового міхура при нейрогенній дисфункції післяспинномозкової травм Грузевський, О.; Дехтяр, Ю.; Стоянов, О.; Вастьянов, Р.; Шевчук, Г.; Дубіна, А.; Тарасов, Є.; Hruzevskyi, O.; Dekhtyar, Yu.; Stoyanov, O.; Vastyanov, R.; Shevchuk, H.; Dubina, A.; Tarasov, Ye. Щороку спинномозкова травма (СМТ) уражає від 250 000 до 500 000 осіб у світі й залишається однією з основних причин тривалої інвалідності серед людей молодого та середнього віку. Нейрогенна дисфункція сечового міхура (НСМ) формується практично у кожного пацієнта з повним або частковим ураженням спинного мозку і визначає довгостроковий прогноз реабілітації. У дослідженнях показано, що рецидивні інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) виникають у 70–80 % пацієнтів із СМТ і є основною причиною повторних госпіталізацій, зниження якості життя та підвищеної смертності. За останнє десятиліття уявлення про мікробіологію сечових шляхів суттєво змінилися. Доведено, що сеча здорових людей не є стерильною: вона містить стабільний мікробний комплекс – уромікробіом, який є визначальним у підтримці місцевого імунітету та захисті від патогенів. При нейрогенній дисфункції сечового міхура ця рівновага порушується, створюючи умови для хронічної інфекції та формування збудників.; Spinal cord injury is one of the most severe forms of neurological damage. It almost always leads to neurogenic bladder dysfunction. This, in turn, leads to a high incidence of recurrent urinary tract infections, which are linked to disturbances in the urobiome. The aim of the study is to summarize current scientific data on bladder microbiome disorders in neurogenic dysfunction after spinal cord injury and to assess the impact of drainage methods, antibiotic therapy, and microbiome-oriented interventions on the course of urinary tract infections. Materials and methods. The study was conducted in a systematic review format in accordance with PRISMA recommendations. Clinical, experimental, and randomized studies were analyzed, followed by qualitative and quantitative data synthesis. It was established that neurogenic dysfunction after spinal cord injury is associated with persistent urobiome dysbiosis, characterized by decreased alpha diversity and a reduction in Lactobacillus spp., with the dominance of Enterobacteriaceae and Pseudomonadaceae. Intermittent self-catheterization is associated with a lower incidence of urinary tract infections and greater microbiome diversity than indwelling catheterization. A high level of antimicrobial resistance was identified, including ESBL-producing strains and carbapenem-resistant Pseudomonas aeruginosa, which sustains a vicious cycle of «dysbiosis – infection – antibiotic therapy». The potential effectiveness of probiotic and immunotropic strategies has been demonstrated, with reductions in infection recurrence rates of 21–32%. The practical value of the results lies in the systematization of data on the disruption of the uromicrobiome, a key element in the pathogenesis of neurogenic dysfunction after spinal cord injury. It is substantiated that microbiome-oriented approaches, early monitoring, and catheterization optimization can significantly improve infection prevention and rehabilitation outcomes. Conclusions. Spinal trauma leads to deep dysbiosis of the uromicrobiome. It is seen as a decrease in the alphadiversity index and in Lactobacillus spp. Less than 5% and predominance of E. coli (38–45%), K. pneumoniae (18–24%) і P. aeruginosa (12–17%). Draining of the urinary bladder really influences the microbiological profile. Interruptable catheterization is associated with the lowest frequency of symptomatic urinary tract infections and the highest microbial diversity index. Constant urethral catheterization leads to the formation of stable polymicrobial biofilms and a threefold increase in microbiota abundance. Antimicrobial resistance in neurogenic dysfunction after spinal trauma remains critically high. ESBL-production revealed in 34–58% of isolates, whereas carbapenem-resistance of P. aeruginosa was found in 15–22% cases. Тривале та нераціональне використання антибіотиків є незалежним чинником поглиблення дисбіозу (OR=2,4; 95% ДІ: 1,7–3,4), підтримуючи порочне коло та вимагаючи принципово нових терапевтичних підходів. Microbiome-oriented correction strategies show clinically important efficacy. Intravesical introduction of L. rhamnosus GG decreases the frequency of recurrent urinary infections in 32 % (95% DІ: 18–46%), and usage of Uro-Vaxom by 21% (95% DІ: 8–34%). Transplantation of fecal microflora has shown promise in animal models. Early microbiological monitoring with molecular typing and the application of interruptible self-catheterization are priorities in preventive medicine for spinal trauma. Perspectives for future investigations are linked to randomized clinical trials of fecal microbiota transplantation and the development of individualized uromicrobial profiling based on next-generation sequencing.

Профіль раннього післяопераційного періоду у новонароджених після кардіохірургічної корекції

2026-05-08T07:05:05Z

Профіль раннього післяопераційного періоду у новонароджених після кардіохірургічної корекції Мельниченко, М. Г.; Бузовський, В. П. Мета: охарактеризувати ранній післяопераційний профіль новонароджених після корекції ВВС. Матеріал та методи. Проведено ретроспективний аналіз деперсоналізованих даних новонароджених із ВВС (n=18), прооперованих у 2015–2023 рр. у відділенні серцево-судинної хірургії Одеської обласної дитячої клінічної лікарні. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Статистичну обробку виконували методами описової статистики; дані подано як M±SEM або M±SD. Динаміку оцінювали t-критерієм (p<0,05) з використанням IBM SPSS Statistics та Microsoft Excel.

Засади ОСКІ як вектор оцінювання теоретичних знань та практичних навичок лікарів-інтернів

2026-05-08T06:41:56Z

Засади ОСКІ як вектор оцінювання теоретичних знань та практичних навичок лікарів-інтернів Мельниченко, М. Г.; Ситнікова, В. О. Мета роботи: проаналізувати роль об’єктивного структурованого клінічного іспиту (ОСКІ) як сучасного інструменту оцінювання клінічної компетентності лікарів-інтернів та обґрунтувати його значення у формуванні професійної готовності до практики.

Телемедицина: підвищення доступності та якості медичних послуг

2026-04-30T08:34:02Z

Телемедицина: підвищення доступності та якості медичних послуг Колотвіна, Л. І.; Синенко, В. І.; Колотвін, А. О.; Квасневський, Є. А. В умовах цифровізації суспільства одним із сучасних та важливих напрямків розвитку охорони здоров’я стає телемедицина, яка представляє використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій для дистанційного надання медичної допомоги. Початком запровадження телемедицини в Україні можна вважати створення у 2007 році Державного клінічного науково-практичного центру телемедицини Міністерства охорони здоров’я України. Основним завданням телемедичних технологій є покращення доступу до медичних послуг, отримання пацієнтом кваліфікованої консультативної медичної допомоги без відвідування лікарні, що особливо важливо для жителів віддалених, важкодоступних, переважно сільських районів, при несприятливих погодних умовах, при поганому самопочутті.

Фенотипи ранніх післяопераційних ускладнень і динаміка лабораторних маркерів у немовлят після корекції вроджених вад серця

2026-04-24T10:53:32Z

Фенотипи ранніх післяопераційних ускладнень і динаміка лабораторних маркерів у немовлят після корекції вроджених вад серця Мельниченко, М. Г.; Бузовський, В. П.; Белестов, І. С.; Melnychenko, M. H.; Buzovsky, V. P.; Belestov, I. S. Ранній післяопераційний період у немовлят після корекції вроджених вад серця часто супроводжується гемодинамічною лабільністю та системною стрес-гострофазовою реакцією, що може зумовлювати транзиторні органні дисфункції, зокрема з боку нирок.Мета роботи – визначити фенотипи ранніх післяопераційних ускладнень і характер лабораторної відповіді організму у немовлят після кардіохірургічної корекції.Матеріали і методи. Здійснили ретроспективний аналіз 101 дитини віком 1–12 місяців після кардіохірургічного втручання. Післяопераційні ускладнення узагальнювали за синдромним (фенотиповим) підходом.Лабораторні показники до та після операції порівнювали з використанням парного t-тесту; як статистично значущі оцінювали відмінності при p<0,05.Результати. У структурі ранніх післяопераційних ускладнень домінував кардіогемодинамічний фенотип (94,06%). Легене-во-судинний компонент зареєстровано у 8,91% дітей, його визначено як клінічно важливий модифікатор перебігу. Порушення провідності / потребу в стимуляції зафіксовано у 2,97% випадків, перикардіальні стани – у 0,99%. Лабораторна динаміка відповідала тріаді змін: анемізація/гемодилюція (↓Hb, ↓RBC), стрес-гострофазова відповідь (↑нейтрофіли, ↓лімфоцити, ↑ШОЕ, ↑СРБ) та ренальний стрес (↑креатинін із тенденцією до ↑сечовини); відмінності між до- та післяопераційними зна-ченнями переважно статистично вірогідні (p<0,05).Висновки. Провідним фенотипом раннього післяопераційного перебігу у немовлят після корекції вроджених вад серця є кардіогемодинамічна нестабільність (МКХI50.*; 94,06%), що поєднується з легенево-судинною лабільністю у частини пацієнтів (МКХI27.*; 8,91%) та формуванням лабораторної тріади системної відповіді (анемізація/гемодилюція, гостро-фазова реакція, ознаки ренального стресу). Це обґрунтовує пріоритетний контроль гемодинаміки й перфузії з паралельним контекстним моніторингом запальних маркерів і показників ниркової функції у перші 24–48 год після операції.; The early postoperative period in infants following the correction of congenital heart defects is often accompanied by hemodynamic lability, systemic stress, and an acute-phase response, which may lead to transient organ dysfunction, particularly renal impairment.Aim. To determine the phenotypes of early postoperative complications and the pattern of laboratory responses in infants after cardiac surgery.Material and methods. A retrospective analysis of 101 infants aged 1 to 12 months who underwent cardiac surgery was performed. Postoperative complications were categorized using a syndromic (phenotypic) approach. Laboratory parameters before and after surgery were compared using a paired t-test; differences were considered statistically significant at p<0.05.Results. The profile of early postoperative complications was predominantly characterized by the cardiohemodynamic phenotype (94.06%). A pulmonary vascular component was observed in 8.91% of the patients and acted as a clinically significant modifier of the disease course. Conduction disturbances requiring pacing occurred in 2.97%, and pericardial complications in 0.99%. Laboratory dynamics corresponded to a triad of systemic changes: anemia/hemodilution (decreased hemoglobin and red blood cell count), a stress and acute-phase response (neutrophilia, lymphopenia, elevated erythrocyte sedimentation rate, and increased C-reactive protein), and renal stress (elevated creatinine with a trend toward increased urea). These pre- and postoperative differences were predominantly statistically significant (p<0.05).Conclusions. The leading early postoperative phenotype in infants after congenital heart defect correction is cardiohemodynamic instability (ICD I50.*; 94.06%), which, in a subset of patients, co-occurs with a pulmonary vascular component (ICD I27.*; 8.91%)and a laboratory triad of systemic responses (anemia / hemodilution, acute-phase reaction, and signs of renal stress). These findings support the prioritization of hemodynamic and perfusion control, alongside context-based monitoring of inflammatory markers and renal function, during the first 24–48 hours after surgery.

Визначення інтраопераційної крововтрати при виконанні відкритих та лапароскопічної простатектомій у хворих на доброякісну гіперплазію простати

2026-04-24T06:37:38Z

Визначення інтраопераційної крововтрати при виконанні відкритих та лапароскопічної простатектомій у хворих на доброякісну гіперплазію простати Савчук, Р.; Savchuk, R. Зупинка інтраопераційної кровотечі із ложа простати при виконанні простатектомії у хворих на доброякісну гіперплазію простати (ДГП) є основим етапом цього складного хірургічного втручання. Від успішності виконання гемостазу ложа простати залежить кількість післяопераційних ускладнень, результат простатектомії та доля хворого. Показники інтраопераційної крововтрати та частота гемотрансфузій у хворих є критерієм оцінки виду простатектомії. Оцінка інтраопераційної крововтрати є важливою для анестезіолога, щоб вчасно розпочати проведення гемотрансфузійної терапії. Мета. Визначити інтраопераційну крововтрату ваговим методом при виконанні відкритих та лапароскопічної простатектомій у хворих на доброякісну гіперплазію простати.Матеріали і методи. Протягом 2021–2025 рр. було виконано 100 одномоментних лапароскопічних екстраперитонеальних залобкових (транскапсулярних) простатектомій, 100 одномоментних відкритих залобкових простатекто-мій та 100 одномоментних відкритих черезміхурових простатектомій у хворих на доброякісну гіперплазію простати великих розмірів (більше 80 см3). Передопераційну оцінку фізичного стану хворих проводили за класифікаційною сис-темою Американського товариства анестезіологів (АSA) та індексу коморбідності Чарлсона. Урофлоуметрію після операції (при виписці із стаціонару) проводили на відчизняному урофлоуметрі “Потік – К” (м. Дніпро). Інтраопераційну крововтрату визначали ваговим методом. Оцінку інтра- та післяопераційних ускладнень після операції проводили за класифікацією Clavien-Dindo. Результати. Лапароскопічна простатектомія характеризувалась найбільшими строками виконання операції (120,3±12,7 хвилин), але найменшою інтраопераційною крововтратою (112,7±23,2 мл), відсутністю виконання гемотрансфузій, найменшою кількістю післяопераційних ускладнень (4%) та післяопераційним ліжко-днем (6,3±1,9). Як лапароскопічнана, так і відкриті простатектомії дозволяють однаково ефективно відновити акт сечовипускання у хворих після операції. Висновки. Лапароскопічна простатектомія характеризується найбільшими строками виконання операції, але найменшою інтраопераційною крововтратою, відсутністю виконання гемотрансфузій, найменшим післяопераційним ліжко-днем та кількістю післяопераційних ускладнень.; Stopping intraoperative bleeding from the prostate bed during prostatectomy in patients with benign prostatic hyperplasia (BPH) is the main stage of this complex surgical intervention. The number of postoperative complications, the outcome of prostatectomy, and the patient's fate depend on the success of hemostasis of the prostate bed. Intraoperative blood loss indicators and the frequency of blood transfusions in patients are the criteria for assessing the type of prostatectomy. Assessment of intraoperative blood loss is important for the anesthesiologist in order to start blood transfusion therapy in a timely manner.Objective. The purpose of the work is to determine intraoperative blood loss by weight method during open and laparoscopic prostatectomy in patients with benign prostatic hyperplasia.Materials and Methods. During 2021–2025, 100 single-stage laparoscopic extraperitoneal ventricular (transcapsular) prostatectomies, 100 single-stage open ventricular prostatectomies and 100 single-stage open transvesical prostatectomies were performed in patients with large benign prostatic hyperplasia (more than 80 cm3). Preoperative assessment of the physical condition of patients was performed according to the classification system of the American Society of Anesthesiologists (ASA) and the Charlson comorbidity index. Uroflowmetry after surgery (upon discharge from the hospital) was performed on a proprietary uroflowmeter “Potik – K” (Dnipro). Intraoperative blood loss was determined by the weight method. Assessment of intra- and postoperative complications after surgery was performed according to the Clavien-Dindo classification.Results. Laparoscopic prostatectomy was characterized by the longest operation time (120.3±12.7 minutes), but the lowest intraoperative blood loss (112.7±23.2 ml), no blood transfusions, the lowest number of postoperative complications (4%), and postoperative bed rest (6.3±1.9). Both laparoscopic and open prostatectomy allow for equally effective restoration of urination in patients after surgery. Conclusions. Laparoscopic prostatectomy is characterised by the longest operation time, but the least intraoperative blood loss, no blood transfusions, the shortest postoperative bed-day, and the fewest postoperative complications.

Ускладнення гастроінтестинальних стромальних пухлин

2026-04-20T12:12:06Z

Ускладнення гастроінтестинальних стромальних пухлин Ільїна-Стогнієнко, В. Ю.; Вітюк, М. С.; Iliina-Stohnienko, V. Yu.; Vityuk, M. S. Гастроінтестинальні стромальні пухлини (GIST) являють собою рідкісні мезенхімальні новоутворення шлунково - кишкового тракту, що найчастіше зумовлені активуючими мутаціями в генах KIT або рецептора альфа фактора росту тромбоцитів (PDGFRA).В цілому GIST характеризуються конститутивною активацією рецепторних тирозинкіназ, що призводить до нерегульованої клітинної проліферації та виживання. Мета дослідження: оцінити частоту виявлення ускладнень гастроінтестинальних стромальних пухлин в умовах багатопрофільної клініки. Результати. Термін спостереження склал 10 років, частота виявлення GIST - 7 (1,5%) випадків, при загальному числі обстежених 468 осіб. У 4 (57,1%3) випадках привідом до госпіталізації були ускладнення GIST, в тому числі кровотеча (2 випадки), механічна кишкова непрохідність та перфорація кишки з розвитком розлитого перитоніту (по 1 випадку). Висновок. У кожного другого пацієнта з GIST приводом до госпіталізації були ускланення основного захворювання. Гастроінтестинальні стромальні пухлини є потенційно агресивними утвореннями з широким спектром ускладнень, які можуть виникати як унаслідок природного перебігу захворювання, так і в процесі лікування.; Gastrointestinal stromal tumors (GIST) are rare mesenchymal neoplasms of the gastrointestinal tract, which are most often caused by activating mutations in the KIT orplatelet-derived growth factor receptor alpha (PDGFRA) genes. In general, GISTs are characterized by constitutive activation of receptor tyrosine kinases, which leads to unregulated cell proliferation and survival. The purpose: to assess the frequency of detection of complications of gastrointestinal stromal tumors in a multidisciplinary clinic. Results. The observation period was 10 years, the frequency of detection of GIST was 7 (1.5%) cases, with a total number of 468 persons under examination. In 4 (57.1%3) cases, the reason for hospitalization was complications of GIST, including bleeding (2 cases), mechanical intestinal obstruction and intestinal perforation witht the development of diffuse peritonitis (1 case each). Conclusion. In every second GIST patient, the reason for hospitalization was complications of the underlying disease. Gastrointestinal stromal tumors are potentially aggressive formations with a wide range of complications that can occur both as a result of the natural course of the disease and during treatment.

Порівняльна характеристика раннього післяопераційного періоду у новонароджених та дітей грудного віку після кардіохірургічної корекції

2026-04-20T11:31:01Z

Порівняльна характеристика раннього післяопераційного періоду у новонароджених та дітей грудного віку після кардіохірургічної корекції Мельниченко, М. Г.; Бузовський, В. П.; Елій, Л. Б.; Melnychenko, M. H.; Buzovskyi, V. P.; Elii, L. B. Мета: порівняти ранній післяопераційний профіль у новонароджених та немовлят віком 1–12 місяців після кардіохірургічної корекції за клініко - гемодинамічними показниками, нозологічним спектром, коморбідним профілем, динамікою лабораторних маркерів і синдромальними післяопераційними станами. Матеріал та методи. Групи: новонароджені 0–28 днів (n=18) та діти 1–12 місяців (n=101). Результати. У новонароджених частіше фіксувався тяжкий стан (44,4% vs 10,9%) і більша тривалість госпіталізації (55,1±16,3 vs 17,2±1,0 ліжко-днів). Фенотипово домінував кардіогемодинамічний синдром (~94% в обох групах), однак легенево - судинний фенотип значно частіше реєструвався у новонароджених (72,2% vs 8,91%). Висновки. Новонароджені оперуються у критично ранні терміни та мають тяжчий ранній післяопераційний профіль: вища ЧСС і нижчий АТ порівняно з дітьми 1–12 місяців; нозологічно частіше переважають вади перегородок із клапанними аномаліями. Ретроспективний аналіз доцільно виконувати синдромно: домінує кардіогемодинамічний фенотип, легенево-судинний є важливим модифікатором.; To compare the early postoperative profile in newborns and infants aged 1–12 months after cardiac surgical correction according to clinical and hemodynamic parameters, nosological spectrum, comorbidity profile, dynamics of laboratory markers, and syndromic postoperative conditions. Two groups were analyzed: newborns aged 0–28 days (n = 18) and infants aged 1–12 months (n = 101). Results. Newborns more frequently presented with severe clinical condition (44.4% vs 10.9%) and had a longer length of hospital stay (55.1 ± 16.3 vs 17.2 ± 1.0 bed-days). Phenotypically, the cardio-hemodynamic syndrome predominated (~94% in both groups); however, the pulmonary-vascular phenotype was significantly more frequent in newborns (72.2% vs 8.91%). Conclusions. Newborns undergo surgery at critically early terms and demonstrate a more severe early postoperative profile, with higher heart rate and lower blood pressure compared with infants aged 1–12 months. Nosologically, septal defects with associated valvular anomalies are more prevalent in newborns. Retrospective analysis is advisable to be performed using a syndromic approach: the cardio-hemodynamic phenotype predominates, while the pulmonary-vascular phenotype acts as an important modifier.

Евентрація/релаксація діафрагми внаслідок пологової травми. Реіннервація в доповнення до плікації. Багаторічний віддалений результат відновлення функції діафрагми

2026-04-06T09:53:15Z

Евентрація/релаксація діафрагми внаслідок пологової травми. Реіннервація в доповнення до плікації. Багаторічний віддалений результат відновлення функції діафрагми Кривченя, Д. Ю.; Ксьонз, І. В.; Руденко, Є. О.; Похилько, В. І.; Мельниченко, М. Г.; Krivchenya, D. Yu.; Ksonz, I. V.; Rudenko, Ye. O.; Pokhylko, V. I.; Melnychenko, M. G. Мета – провести ретроспективний аналіз катамнестичного спостереження за дітьми з евентрацією/ релаксацією діафрагми внаслідок пологової травми з оперативною реіннервацією та плікацією. Клінічні випадки. Прослідковано і проаналізовано двоє дітей, які народилися з повною релаксацією купола діафрагми з правого боку, плекситом Ерба–Дюшена, гідроцефальним синдромом унаслідок гіпоксично-ішемічного ураження центральної нервової системи, із пневмонією. Діагноз встановлено в ранньому неонатальному періоді, а у зв’язку з тяжкістю дихальних розладів проведено респіраторну підтримку (штучну вентиляцію легень) та інтенсивну терапію в умовах відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених. У наведених клінічних випадках показано рідкісну патологію пологового паралічу купола діафрагми внаслідок пошкодження діафрагмального нерва. Пацієнтів проліковано оперативним шляхом за допомогою ревентрації купола діафрагми методом плікації з одночасною реіннервацією. Ці оперативні втручання мали 100-відсотковий успіх серед пацієнтів. Висновки. Евентрація діафрагми являє собою рідкісну патологію, яка супроводжується дихальними розладами, тяжкою дихальною недостатністю, що потребує штучної вентиляції легень із подальшим оперативним втручанням для відновлення функції діафрагми. Корекція евентрації купола діафрагми методом плікації з одночасною реіннервацією є найдієвішим оперативним методом лікування в новонароджених. Дослідження виконано згідно з принципами Гельсінської декларації. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.